На вулиці Старовільській, 28 прописано 29 чоловік!
З одного боку вулиці – загальноосвітня школа. З другого – мотузки з яскравою білизною і багаття, на якому щодня готується їжа. Ці люди звикли нікого не помічати і жити своїм дивним устроєм – дарма, що про них говорять: гірше циган.
Будинок на Старовільській, 28 є ганьбою для всього Житомира. Про нього не раз писали в газетах. Напівзруйнований, з обваленим фасадом і підвалами, чорними вікнами і сторічною історією – у самому центрі міста.
Тридцятирічна Тетяна на Старовільській у приймах: 4 роки живе в одній з квартир зі своїм громадянським чоловіком. Дітей не мають. У них найнормальніші побутові умови. Дві кімнати, одна з яких прохідна, ще не обвалилася стеля. Є світло й електрична плитка. Засклені вікна. Вода з колонки. Зручності, звісно, надворі. Мешканці решти трьох аварійних квартир – близькі родичі чоловіка: мати, брат, сестра з дітьми. Остання з причини відрізаної за борги електрики варить картоплю і юшку на багатті. Через діри у стелі й покрівлі бачать небо, а вікна зовсім без скла. „Звикли, - каже Наташа на репліку стосовно жахливих умов. І додає: - Житимемо доти, доки не дадуть хорошої квартири або будинку в Житомирі”.
„Квартири мешканцям пропонували ще років 10 тому, коли будинок визнали аварійним, - коментує ситуацію заступник начальника управління житлового господарства Житомирської міської ради Леонід Іваненко. – Вони були забезпечені рівноцінним житлом для постійного проживання. На переїзд згодилися лише жителі п’яти квартир. Вочевидь, решту не влаштовував район міста або поверх. Вони написали розписки на відмову і від так званого тимчасового житла, яке надає міська рада до поліпшення житлових умов. Уже на той час в родині, що залишилася на Старовільській, нараховувалося близько 16 осіб».
Як поінформували нас у 5-му КВЖРЕПі, на сьогодні в чотирьох заселених квартирах (в одній з них люди живуть, але не прописані) офіційно зареєстровано аж 29 мешканців: 18 дорослих і 11 дітей. За спостереженнями автора, фактично в аварійній будівлі мешкає значно менше людей, а дітей майже не видно. Очевидно, що деякі квартиронаймачі відносяться до відомої категорії населення: випивають, бомжують, приводять на ночівлю друзяк. Щоб відселити таку кількість людей, треба надати щонайменше чотири трикімнатні квартири. А такої можливості у виконавчого комітету міської ради немає, говорить Леонід Іваненко: в Житомирі державного житла – на пальцях перерахувати. Знести будинок? Заборонено, доки у квартирі мешкає хоч одна жива душа. Ліквідувати частину трухлявої конструкції ризиковано. Зміни в житті горе-мешканців відбудуться лише тоді, коли на сесії Житомирської міськради буде розглянуте питання про надання їм житла в порядку винятку, що малоймовірно, зважаючи на 7-тисячну квартирну чергу. Або, не приведи Боже, у хаті посиплеться стеля або стіни. І добре, якщо під уламками не опиняться діти.
Анна Дмитрієва газета "Новости по-житомирски"
