Це стало відомо нашому журналісту, який з приводу Міжнародного дня театру, що відзначається 27 березня, спілкувався з директором Житомирського облмуздрамтеатру ім. І. Кочерги Наталією Ростовою.
Для довідки
Наталія Миколаївна Ростова. Народилася 1964 року в сім’ї військовослужбовця на Сахаліні. З 1970р. проживала в Києві. Закінчила Київський інститут народного господарства ім. Коротченка. Працювала звільненим секретарем комсомольської організацї профтехучилища №9 м. Києва, начальником цеху віеозабезпечення на телебаченні, помічником народного депутата.
Сімейний стан: одружена, чоловік працює головою Черняхівської райдержадміністрації, 24- річна донька, закінчивши філософський факультет університету ім.. Шевченка, пробує себе в політиці в столиці, мріє про журналістську роботу.
Хобі: плавання, класична музика, література, вирощування квітів на присадибній ділянці.
Директором облмуздрамтеатру працює з 2005р., проживає в смт. Черняхів.
-Цікаво, яке місце займав театр у житті студентки Наталії, яка має знакове прізвище – Ростова!?
-Мало хто з інтелігенції радянської доби не любив театр. Будучи студенткою столичного ВУЗу, я також ходила в театри: відому «Молодіжку»(так називали молодіжий театр), ім. Лесі Українки, ім.Франка, театр на Лівому березі Дніпра. На цьому ми фактично виховувалися, в такий спосіб нам прищеплювалась любов до високого мистецтва, не дивлячись на те, чим планувала займатись людина. Наприклад, я була звільненим комсомольським ватажком, опановувала заочно в «нархозі» спеціальність менеджера, водночас захоплювалась високим мистецтвом.
- Чим займались після отримання диплома?
- 15 рокі відпрацювала на телебаченні, яке, до речі, є близьким до театру. Професійно виросла до начальниа цеху відеозабезпечення. Набула великого досвіду спілкування з людьми, що дуже допомогло мені, коли стала помічником народного депутата. Адже ця робота пов’язана зі зверненнями громадян та вдосоналення законодавчої бази.
- Чи роздумували, коли Вам запропонували посаду директора Житомирського театру, адже це означало, що треба було залишити столицю і перебратися навіть не до Житомира, а до селища Черняхова, куди був призначений Ваш чоловік?
- Ввечері запропонували, одразу ж погодилася. Розумієте, я завжди хотіла реалізувати себе як мнеджер, а на рахунок столиці? Знаєте, я ж донька офіцера, який служив і на віддалених «точках» ПВО, і в Генштабі, відтак зміна місць проживання для мене - звична справа. Тому Київ залишила спокійно. Переваги життя там відносні,особливо тепер, коли столиця стала мегаполісом, який буквально задихається в автомобільних пробках . Ще вам скажу, що людині комфортно живеться там, де вона має улюблену справу.Тому зараз, перебуваючи у справах в Києві, я часом запитую себе: яке місто для мене рідне? І відповідаю - Житомир.
-Не загорами- ювілей- буде 5 років як Ви очолили Житомирський драмтеатр. Що вдалося, чи реалізували себе як менеджер в театральній сфері?
-Головний індикатор діяльності театру - рівень відвідуваності. Зараз на перегляд вистав в день приходить 400-500 глядачів. Це дуже високий показник відвідування, особливо якщо врахувати низький матеріальний рівень людей та масований «наступ» телебачення на глядача з метою його завоювання. Але ми також не «ликом шиті». За п’ять років нам вдалося створити урізноманітнений репертуар буквально для всіх верств населення. Надто важлиим здобутком є також те, що ми залучили до театру молодь, яка складає тепер майже 50% аудиторії глядача . Це означає, що фактично виховано молодого прихильника театру, в тому числі дошкільного і шкільного віку, запропоновано йому різноманітні ігрові естетичні програми.
Покращилась також матеріальна база. Відремонтували покрівлю, гриміровочні, туалети (до цього після антрактів були затримки у спектаклях), світловий пульт, виробничі цеха, модернізували протипожежну сигналізацію. Однак, до повного вирішення матеріальних проблем ще далеко. Театр не має свого житла, тому не може запросити з інших міст талановитих молодих акторів та режисерів, а без нової творчої крові розвиватись складно. Достатньо низькою є зарплата акторі, хоча в колективі ми вирішили не говорити про це, бо для справжніх митців гроші мають відносний характер. А ось вкладати треба як для нас багато: вартість нової вистави стновить до 50 тис.грн.
- А чи часто директор театру буває на спектаклях, і чи має улюблені вистави?
- Практично щодня, не дилячиь на те, що вистави закінчуються пізно. Тож на роботу я приїзджаю близько десятої ранку , а повертаюсь додому за годину до півночі. А на рахунок «любимчиків»? Таких не маю. Люблю усі спектаклі: і «Божі твари», і «Тінь», і казку «Снігова королева»...
-Театральна суєта, певно, стомлює? Як відпочиваєте, де і в чому знаходите спокій?
-Відпочинок організовую за принципом « чим далі від людей, тим краще». Тому відпустки проводжу десь у безлюдному місці на морі. Дуже добре відволікають від суєти квіти, тому люблю, коли мені дарують їх, особливо у вазонах. Дивлячись на них(вазони), я заспокоююсь, і обов’язково згадую людей, які мені їх дарували.
- І насамкінець: чи не збираєтесь залишити наші краї з огляду на те, що розклад на політичній арені змінився, і чоловік, об’єктивно може втратити роботу?
-Ні, не збираємось. Нам і в Черняхові комфортно живеться, ми нормально спілкуємося з мешканцями селища. Стосовно ж діяльності чоловіка скажу, що при бажанні людина завжди знайде для себе підходящу роботу. А я маю улюблену справу.
Бесідував Федір Підкопитний
