В той день у тещі Андрія відмічали день народження. У Марії Антонівни був ювілей – 80 років. Сільченко Марія Антонівна – ветеран війни, пережила страшні роки окупації. Близько 16-ї години, коли частина гостей стала збиратися додому, а інша частина вийшла на двір потанцювати та погомоніти, сусідка і давня приятелька іменинниці, тітка Маруся, подякувала господарці та направилась було додому, як побачила, як 9-річний онук Марії Антонівни, Сергійко, через паркан поліз на ляду, що закривала криницю. Там він побачив шампур і вирішив його прибрати, щоб не загубився.
Колись його батько, син Марії Антонівни, змотував на криниці насос, щоб полегшити клопіт стареньким батькам. Насос запрацював – криницю закрили лядою і далі її майже не чіпали. Тому і не бачили, що дерево вже прогнило. Малий про таку підступність не здогадувався і сміливо став на кришку. Тріскотіння деревини, феєрверк щіпок - і хлопчик зник з поля зору тітки Марусі.
Жінка заголосила: «Дитина в криницю провалилася!». Людей поруч було немало, але на крик практично не звернули уваги – мало що старенькій привидилося. Хтось навіть відповів: «Відро впало? Бог з ним, потім дістанемо…».
Потім з’ясувалося, що це казала мати Сергійка – в цю мить не відчуло материнське серце біди. Тітка Маруся вдруге закричала голосніше: «Люди добрі! Дитина в криниці!». Цього разу страшні слова почули усі.
Всі, від малого до великого, кинулись до колодязя. Близько сорока чоловік товпилися на вузькому місці в кутку подвір’я, з жахом дивлячись на залишок трухлявих дощок, що до цього моменту складали ляду, на бетонному кільці колодязя та біля нього, прислухаючись до гулкого крику дитини, що лунав з колодязя.
Андрій Токовий почув галас, коли виконував обов’язки діджея – керував музикою. Тому і вискочив надвір пізніше всіх. Він розштовхав усіх, зазирнув усередину, оціниви ситуацію. До води було метрів 3-3,5. У воді, держачись однією рукою за шланг насосу, несамовито кричав та борсався хлопчина. Зараз можна казати, що саме шланг насоса, якій поставив батько, утримав сина на поверхні, бо Сергій плавати не вмів.
Старшина одразу примітив, що бетонні кільця колодязя нещільно стикаються і створюють таки собі сходинки. Він миттєво стягнув через голову сорочку, скинув туфлі і перелетів через край. У криниці він поставив ноги на виступи в бетоні, вперся руками в протилежні стінки.
Як каже Андрій, розповідь займає більше часу, ніж усе відбувалося.
«Страху не було, - згадує рятувальник. – була впевненість, що все вийде добре. Сергійко, як мене побачив, перестав волати та простягнув до мене руку. Я за два прийоми вже був безпосередньо над ним, нагнувся, простягнув свою руку та сказав: тримайся».
Хлопчина вдало схопився за руку чоловіка – «в замок», це коли кисть кожного тримає передпліччя іншого. Однім рухом Андрій вирвав дитину з води та підняв догори, іншою рукою підштовхуючи його вище. На «твердій землі» чоловіки вже отямилися і підхопили малого. Поки рятівник вилазив з бетонної ями, врятованого передали мамі Валі.
Валентина з переляку сказати нічого не могла – закутала сина в ковдру, що принесли люди, вичистила його ніс та вуха від сміття, що залишилося від зламаної ляди.
Сергій відкашлювався від води, якої добряче наковтався, та тремтів від холоду та переживань. Старші відправили Валентину з сином додому, де його напоїли гарячим чаєм за помістили у гарячу ванну.
Пізніше, увечері, жіночка подякувала Андрію.
Мабуть, найщасливою в ті хвилини була іменинниця Марія Антонівна. В її житті був випадок, який її дуже налякав. Під час війни вони з хлопцями пасли корів, коли на трьох мотоциклах під’їхали німці та стали питати про партизан. Що могли відповісти підлітки: не знаємо про партизан. Тоді один з них наставив автомата на дітей і зробив вигляд, що зараз буде стріляти. Тоді обійшлося. Зараз жінка злякалася теж так сильно, що ноги віднялися. Лише коли побачила одного, потім другого живими і здоровими заспокоїлася та зраділа. І хоча в цей день для гостей не іменинниця вже не була в центрі уваги, її це не засмутило.
Всі обговорювали вчинок Андрія. Головною темою стало те, що людей було багато, а миттєво діяти став тільки він. Чоловіки питали: може так в МНС навчають? Але згадали, що Токовий служить в частині старшиною, відповідає за тилову складову частину життя підрозділу. Тому на надзвичайні події потрапляє рідко. Односельчани зробили висновок, що цей вчинок - результат особистих якостей Андрія Токового. А те що такий – справжній чоловік служить саме в МНС – це вдалий збіг обставин.
Наступного дня у жінки Андрія, Діани, стався нервовий напад. Вона знову пережила ці події і перелякалася можливих наслідків – у них в родині своїх двоє діточок, сину лише сім місяців, а якщо з батьком щось…. Все обійшлося, у маленького Токового є приклад для наслідування.
Сьогодні у Давидівці найшанованіший мешканець – Токовий-старший. Кожен, з ким зустрічається Анатолій Степанович, висловлює вдячність батькові за виховання сина. А з Сергійка його рятівник взяв слово, що той, коли виросте, стане професійним рятувальником.
Сергій Уланов, прес-служба ГУ МНС України в Житомирській області
В той день у Марії Антонівни був 80-річний ювілей
Рятівник Андрій Токовий. Після пригоди над криницею поставили новий дашок
Злощасна криниця
З Сергієм, що провалився у криницю
Мама Валентина навіть не відчула лиха: "Що? Відро провалилося?"
Фото пресс-служби ГУ МНС України в Житомирській області
