Коростишівський скульптор зі світовим іменем, Заслужений художник України Віталій Рожик за три десятки років створив близько 500 робіт із природного каменю, серед яких унікальні фундаментальні роботи «Брати Клички», «Задуманий лев», «Покрови Божої Матері» та багато інших. Статуї коростишівського митця установлені в Італії, Фінляндії, Німеччині, Польщі, Латвії, Австрії, Казахстані, Молдові, і, звичайно, в Україні.
Коли вперше потрапив на дворик творчої «лабораторії» Віталія Рожика, ніби перенісся у якийсь дивовижний світ: повсюди химери фігур із каменю, гіпсу та цементу. І кожна фігура якось по-особливому за душу «чіпляє». Наприклад, кам’яний «Задуманий лев» дуже нагадує геніальне творіння французького скульптора Огюста Родена «Мислитель» і примушує замислитись над одвічним питанням про сенс буття. А ось у кам’яних братах Кличко до неймовірної точності відтворилась фізична досконалість людського тіла. Митець відобразив напруження, «здуття» кожного м’язу, тонко передав психологічний стан атлетів. Коли ж переводиш погляд на стіни приміщення, відкривається довга галерея гіпсових фігур, персонажів різних часів. І кожна – індивідуальна, чимось оригінальна, як і сам художник...
Хоч митець без особливого ентузіазму погодився на інтерв’ю, проте нам вдалося дещо «висмоктати» з нього про те, як створюються справжні кам’яні шедеври.
– Віталіє, що треба для того, щоб народились, наприклад, кам’яні відомі боксери?
– Творчі задатки, знання, натхнення, усидливість, терпіння, і років тридцять попрацювати з молотком і зубилом, щоб «набити» руку. А ще потрібно любити працювати. У школі я не міг пропустити хіба що один предмет – трудове навчання. Захоплювався різьбою по дереву, майстрував дерев’яні речі, любив малювати, креслити. Тож майбутня професія моя стала логічним продовженням схильності до мистецьких предметів. І вже в 15-річному віці я фактично став каменярем, поступивши до Головинського профтехучилища, що в Черняхівському районі, на майстра каменеобробки. Після закінчення працював художником у Коростишеві. Якось взяв пластилін і спробував виліпити створений уявою образ. Вийшло. Потім «перевів» його у камінь. Знову вийшло. З того часу минуло вже 35 років. І весь час творю. Дуже завдячую народному художнику із Житомира Василю Фещенку, який допоміг мені в оволодінні тонкощами скульптурного мистецтва. А то, знаєте, одна справа – виліпити щось із пластиліну, зовсім інша – втілити його у граніт чи мармур.
– Як думаєте, що важче: створити фундаментальну скульптуру чи побудувати, наприклад, сучасний повітряний лайнер?
– Ну, це зовсім різні речі. Літаки виробляються на конвеєрі, і якщо серійно, то, думаю, за пів року одного збудувати можна. Фундаментальна ж скульптура створюється часом 5-6 років. Спочатку десь у глибинах душі під впливом високих сфер визріває і народжується ідея, що дуже часто буває у нестандартних умовах, наприклад, під час подорожі, вночі, бо саме тоді суєти немає. Потім творчий задум втілюється в глину та гіпс, а вже потім – у каміння. Це якщо роботу замовляють. А буває і так, що хочеться щось для душі. Тоді ідея нерідко одразу «переходить» у каміння, в обхід глині та гіпсу, що, звісно, значно складніше. Зате насолоду від витвору тоді можна передати хіба що словами «на сьомому небі». Словом, душевний апофеоз … Загалом же мені важко сказати звідки до мене приходять образи, звідки з’являються. Я це сприймаю чисто інтуїтивно. Тому мій стиль – романтичний інтуїтивний реалізм.
– Цікаво, а каміння застосовується будь-яке чи особливе?
– Ні, тільки те, що добре піддається термічній обробці. Такі породи залягають переважно на Сході України, звідки ми доставляємо їх у 5-7-тонних блоках. Після чого вони «оболванюються» до потрібних форм. А далі я беру молоток, зубило, сухоріз, термак, і починається важка, копітка, але дуже захоплююча робота, яка приносить неабияке задоволення для душі.
– Ваша статуя братів Кличко просто вражає. Майже оголені, атлетично «збиті» боксери у повний зріст стоять у бойовій позі. От тільки цікаво: скульптуру замовляли брати чи ви створили її для душі?
– Робота виконувалась виключно для себе. Бо я просто фанат братів. Я їх люблю як найвеличніших спортсменів, як українців, як людей. Із самими братами я навіть не зв’язувався – створював пам’ятник по їх фото. Довго шукав як боксерів посадити та передати кожний м’яз. Тільки рік статуя ліпилась. І в мене дійсно все вийшло. 7-тонний гранітний блок перетворився у 2,5-тонну скульптуру. Роботу показував лише одного разу – в Києві під час виставки з обробки каменю. Однак там оцінювали техніку виконання статуї, а не її мистецьку цінність. Сподіваюсь, що після публічних відгуків авторитетних і впливових людей скульптуру захочуть установити в Житомирі чи навіть у нашій столиці.
– У Вас виходить так: скільки робіт (півтисячі), стільки ж створених вами образів. Словом, повтору немає, творчий потенціал – безмежний. Але ж, мабуть, маєте улюблені теми?
– Так, переважно я роблю портрети, дуже приваблює мене садово-паркова скульптура. Звірі та люди – улюблені образи. Багато творінь народжуються, коли я просто стою перед блоком чи брилою каменю і в ній шукаю образ, який вже закладений Всевишнім. Я тільки деякі частини відсікаю. І все на цьому.
– Скульптура «Задуманий лев» невимушено народжує асоціації зі знаменитим роденовським «Мислителем». Але то людина. А що, звірі також думають про сенс життя?
– Можливо, це переважно образ, але мені хотілося показати, що не тільки людина замислюється над своїм буттям, але і владика тваринного світу може перейматися тим, як нині нищиться довкілля, замислюватися, що з нами буде. Це іронія звіра доброго, сердечного. Адже він зовсім не схожий на типового лева, що скалить зуби. Мій «герой» поміркований, навіть лагідний, має інтелект і розмірковує над тим, скільки нам залишилося жити на планеті. А про роденовського «Мислителя» я знав. Але знайшов аналогію тільки після того, коли створив свого «Лева».
Федір Підкопитний
