У неділю, 10 жовтня, у садибі Євгена Концевича у Житомирі було дуже людно. Всі, хто зібрався цієї днини на подвір’ї, часто бували тут за життя господаря. А ось після його смерті (письменник пішов з життя в липні цього року) цілим товариством зібралися вперше:
«Мені здається, що це більше, ніж однодумці, більше, ніж товариші, тому що нас сюди щось таке велике притягувало. Сьогодні так сумно, щось важливе ми втратили. Якась частина випала з життя. Мені здається, що це покоління вже ніколи не буде так збиратися, як ми збиралися у Концевича», – зауважила голова літературного товариства імені Юрка Гудзя Марія Рудак.
«Це подвір’я для кожного з нас, можна сказати, святе, і таким залишиться, - каже письменник Василь Яр. - Ми багато разів тут зустрічалися, і воно залишається в серці, в пам’яті. І приємно сюди навідуватися, не цуратися».
Рада гостям була і господиня, дружина Євгена Концевича Людмила. Для неї ця зустріч стала і згадкою про минуле, і місточком у майбутнє: «Я рада, що ті ж самі люди приходять, як колись, і це гріє серце. Це дає надію, що люди, спілкуючись між собою, можливо, знайдуть те, чого не вистачає в житті і нашої країни, і нашого міста».
Пані Людмила розповіла, що не поділяє думки про створення в садибі музею Євгена Концевича.
«Нехай сюди просто йдуть люди», - каже вона. Підтримує господиню і колишній міський голова Житомира Віталій Мельничук. Він теж добре знав Євгена Васильовича, і після його смерті вніс пропозиції про увічнення пам’яті «символу і легенди покоління шістдесятників»:
«Це була приватна садиба Концевича, він тут жив, і все має так і залишитися. Для нас це вже музей, от ми сьогодні прийшли сюди, а тут все дихає. Все нагадує про Євгена Васильовича. Я написав міському голові листа про вшанування пам’яті Концевича. Йдеться по перейменування однієї з вулиць Житомира на його честь, про встановлення пам’ятника».
Прес-служба Житомирської обласної організації партії «Українська платформа»
