Дарка Чепак, смеяться или плакать?
Дарка, я знаю тебя уже 11 лет, ты работала у нас, в Украинской правде. Ты занимала отличные посты на 5 канале, у Шустера, делала полезные проекты для журналистов, активно работала в Стоп цензуре.
Тебя, кажется, действительно интересовало и качество нашей журналистики, и условия их работы, и все сужающееся поле свободы. Ты точно видела и знала, что вокруг происходит.
Что изменилось? Что такое тебе предложили эти люди, что ты, закрыв глаза на все, согласилась называться устами этой власти?
Сколько стоят твои принципы? Тебе захотелось квартиру в центре города? Машину с водителем? Статус?
Не поверю тем, кто скажет – эта работа интересная. Для того, чтобы там работать, надо наступать на горло собственной песне. Ты одновременно и публичный человек, и переводчик с языка Януковича, и его защитник. А защищать Януковича тебе, Дарка, придется, от своих же прежних коллег – вся история общения президента с прессой об этом говорит.
Я отослала смску новому пресс-секретарю Януковича именно с таким содержанием – я действительно была в шоке и не знала, плакать или смеяться. Смеяться над тем, что все в этом мире игра? И отнестись к этому назначению, как к очередному неожиданному повороту судьбы? Или плакать от того, что даже на самых казалось бы проверенных людей есть своя куча бабла?
Думала, не стоит выражать свой шок публично. Но если не оценить этот поступок сейчас, дальше будет все хуже и хуже. Столько раз уже молчали, правда, это были не наши коллеги-журналисты.
Мне стыдно. Не знаю, как тебе, Дарка...
Я не змінилася
Дорога Олено!
Дякую Вам за блог і за добрі слова на мою адресу.
Я справді дорожу своїм професійним досвідом, і всіма позиціями, на яких працювала досі і працюю зараз. Мене і сьогодні цікавить і якість нашої журналістики, і свобода слова, і умови роботи кожного з наших колег.
Чому Ви думаєте, що щось змінилося? Де би я не працювала усі ці роки, які ми з Вами знайомі, я своїм професійним принципам ніколи не зраджувала. Чому Ви думаєте, що мушу їм зрадити зараз?
Чесність, відкритість і професійність були і залишаються моїми принципами. Мені легше залишити будь-яку посаду, ніж зрадити себе. Ви це теж добре знаєте.
Я не хочу стати на заваді спілкування журналістів і влади. Радше навпаки. Я робитиму все від мене можливе, аби налагодити діалог між Президентом України та медіа. Ви завжди можете на мене розраховувати. Я не змінилася.
Можливо, для когось машини, квартири є мірилом принципів. Ви прекрасно знаєте, що це – не про мене. Я сама власною працею заробила собі і на квартиру, і на машину.
Але я хочу жити в цій країні, і хочу пишатися нею. Сподіваюся, як і Ви. Я втомилася жити у війні всіх проти всіх. Ділити людей на своїх і чужих. На ворогів і друзів. На наших і їхніх. Я маю цього досить.
"Не питай, що твоя країна може зробити для тебе. Запитай, що ти можеш зробити для своєї країни". Ці слова Кеннеді мені дуже близькі. Я завжди керувалася цим принципом, працюючи в журналістиці. І керуюся ним же, прийшовши в Адміністрацію Президента.
Якщо не вірити у власні сили – чи є тоді сенс жити?
Я – не змінилася.
Сподіваюся, як і Ви.
