Попри спроби чинної влади переконати міжнародну громадськість в тому, що свобода слова в Україні є, а опозиція ледь не займає весь ефір на ТБ – останні моніторинги новин показують абсолютно зворотне.
Гайки практично закручено, телебачення – як державне, так і приватне – перетворилося на німих і сліпих ягнят за деякими винятками. Про владу або добре, або нічого, про опозицію…, таке враження, що її в країні взагалі не існує. Про суспільні, соціальні, економічні проблеми, які так чи інше зачіпають керівництво країни, теж мовчок.
Скажімо, державний Перший національний телеканал перейшов усі межі пристойності і перетворився на грубий і тотальний рупор влади так, ніби сьогодні не 2011 рік, а якийсь 1951, коли київський телецентр транслював урочисті заходи на честь 34-тої річниці Жовтневої революції.
Згідно з результатами дослідження Інституту соціології НАНУ, зробленого спільно з Академією української преси у грудні 2010 року – пряма мова провладних політиків на НТКУ становила 95%.
В лютому ж 2011 – 97% часу в новинах Першого національного говорили про осіб влади та коаліції. Це в країні, в якій згідно квітневого соцдослідження Центру Разумкова, щонайменше 37,5% людей готові взяти участь у виборах найближчим часом та проголосувати за опозиційні політичні сили.
Тоді як партії, що входять до коаліції мають лише 32,5% підтримки, а Народна партія Литвина, взагалі не потрапляє в наступний парламент.
Натомість, судячи із наповнення новин на Першому національному, ми живемо у квазітоталітарній державі, де є тільки одна, дві, три партії, а всі інші поза законом. Як, скажімо, в Китаї – там теж є головна і всеохоплююча Комуністична партія і декілька офіційно дозволених сателітів, які створюють видимість багатопартійності.
Якби НТКУ був приватним каналом, а його фінансувала би із власної кишені Партія регіонів, це ще можна зрозуміти, як то кажуть "хазяїн-барин". Але цей канал фінансується коштом державного бюджету, а отже коштом платників податків, які в своїй більшості не є прихильниками влади.
Очевидно, що ці люди мають повне і законне право бачити в ефірі державного каналу представників альтернативних точок зору на політичні процеси.
Будь-які відмовки віце-президента НТКУ Валіда Арфуша і посилання на присутність опозиції в ефірі шоу Савіка Шустера взагалі не витримують критики і розраховані на тих, хто не знає, що Савік – не співробітник НТКУ, і тим більше не Перший національний фінансує та виробляє цю програму, а продакшн студія самого Савіка та приватні інвестори його телепроекту.
Як абсолютно слушно зазначила директор Інституту масової інформації Вікторія Сюмар: "Такі цифри можуть свідчити лише про дві речі, або про професійну неспроможність менеджменту забезпечити якість новинного контенту державного каналу, або про цензуру, тиск з боку влади".
Друге, судячи з усього, найбільш відповідає істині, якщо згадати, як з Першого національного у вересні 2010 року, як раз через цензуру, звільнилися троє провідних кореспондентів новин.
Звертаємо увагу, це дослідження проводив Інститут соціології Національної академії наук, який аж ніяк не запідозриш в тому, що йому заплатив гроші пан Сорос для того, щоб як казав лідер фракції Партії регіонів Олександр Єфремов, дестабілізувати ситуацію в Україні. Так само об голі факти й цифри розбивається інша локшина від владних телеменджерів.
Той же Арфуш намагається переконати, що Перший національний мусить розповідати лише про владу, бо в Україні, з його слів, і так вистачає телеканалів, які критикують керівництво держави.
Та невже, покажіть, де вони? Беремо інший моніторинг, який проводила ГО "Телекритика" разом з Інститутом масової інформації. По-перше, це дослідження дотримання рівня журналістських стандартів підтверджує результати дослідження Інституту соціології та Академії української преси.
Згідно з моніторингом "Телекритики" та ІМІ, саме Перший національний найбільше з усіх каналів замовчує важливі суспільно політичні теми, які стосуються погіршення життя.
А по-друге лідирує за кількістю позитивних матеріалів про владу та матеріалів з ознаками цензури.
