Є сентенція — тим, хто відійшов у кращий світ, байдуже, що робиться на їхніх могилах. Справедлива вона чи ні, зараз не про це мова. Важливіше інше — ставлення до місць поховань давно є мірилом людяності, моральності, цивілізованості сущих у певний час і в тій чи іншій країні. Незалежно, в якого Бога хто вірить і чи вірить взагалі.
... За даними історико-краєзнавчих розвідок, в розвиток духовного життя та культури Житомира великий внесок зробили німецькі родини Арндтів, Шеделів, Дорнів, Зельтманів, Зіферманів, Баумгартенів, Тайберів, Паппенгутів, Глазерів, Єншів, Міквіців і багатьох інших представників цього народу. Іван Максиміліанович Шодуар — останній з роду баронів Шодуарів, які отримали цей титул від баварського короля Максиміліана-Йосипа, — був відомим меценатом. На його кошти існували наукові, культурні, спортивні, релігійні установи. З видатних діячів більш близьких часів, які мають німецькі корені, всесвітньо відоме ім’я уродженця Житомира, геніального піаніста Святослава Ріхтера.
Закони життя незмінні — у ХІХ столітті в Житомирі поруч з Католицьким цвинтарем з’явилось Лютеранське кладовище, де упокоювалися ті, хто сповідував цю віру. Передусім, це були представники німецької громади. Як розповів автору відомий краєзнавець Георгій Мокрицький, на ньому в різні часи були поховані вже згаданий барон Іван де Шодуар, бабуся Святослава Ріхтера Єлизавета Рейнке, генерал від інфантерії Отто Дуве, інші люди, які своєю діяльністю залишили помітний слід в історії міста і краю. Однак нащадків старовинних німецьких родин у Житомирі практично не залишилося, отже клопоти по догляду їхніх могил мала б взяти на себе місцева влада. Та й за законом це є її прямим обов’язком. Але зараз цвинтар представляє собою жалюгідне видовище — територія з пів-гектара, де помітні ознаки поховань, відгороджена лише напіврозваленим парканом від Католицького кладовища, з боку прилеглих вулиць ніякого огородження немає, склепи (автор нарахував їх чотири, хоча, можливо, їх більше) вщент розграбовані і зруйновані, в одному з них на дні лежить розкрита труна, під деякими могилами викопані ями (хтось в кістках мертвих шукав скарби), частина гранітних обелісків з написами німецькою (як належить, імена померлих, дати народження і смерті) повалена, є вивернуті з землі постаменти, серед пам’ятників і могил купи сміття, і все пороло густим чагарником, через який доводиться буквально продиратися. Схоже, що влітку, коли все закриває листя, цю територію використовують як місце для інтимних побачень, і як громадський туалет.
Місцеві краєзнавці, представники німецької громади міста вже давно намагаються добитися від влади, щоб вона навела лад на цвинтарі. Років з сім тому той же Г. Мокрицький із студентами будівельного технікуму зробив геодезичну зйомку його території. Але кладовища офіційно ніби й не існує на мапі міста. Про це говорили автору і знаний краєзнавець, і пан Володимир Піньковський, який очолює Житомирське обласне німецьке товариство Відергебурт. Ми, каже очільник німецької громади, давно б залучили українських та німецьких спонсорів, однак межі цвинтаря не визначені, немає документації на землевідведення. Г. Мокрицький також розповів, що Ніколаус Арндт, нащадок відомого німецького роду і голова історичного товариства «Волинь» (Німеччина), був готовий профінансувати встановлення огорожі, якщо б було визначено, де її ставити. Бо на цвинтар наступають будівлі місцевих мешканців, які живуть поруч, там з’явилися навіть свинарники. На свій лист, направлений влітку минулого року міському голові Житомира (тоді цю посаду обіймала Віра Шелудченко), В. Піньковський отримав відповідь за підписом заступника міського голови Олександра Марцуна (нині він обіймає посаду начальника управління комунального господарства міськради), в якій з посиланням на фінансову кризу зазначається, що виконати роботи із землеустрою закритих кладовищ за рахунок місцевого бюджету немає можливості. Крім того, вказувалося, що комунальне підприємство «Спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування» зобов’язано огородити Лютеранське кладовище в існуючих межах. Однак мова про цей цвинтар йде давно, в тому числі тоді, коли кризою не пахло, але справа не зрушила ні на крок. За станом на квітень нинішнього року ніякої нової огорожі не з’явилося. Члени місцевої німецької громади кілька років тому своїми силами прибирали сміття, але там знову накопичувалися гори непотребу. Автор запитав В. Піньковського прямо — чому б до вирішення проблем із місцевою владою житомирським німцям не взяти під свою опіку цвинтар, бо хтось коштами, хтось власною участю міг би сприяти, щоб місце виглядало більш пристойно? І на те, щоб огородити і прибрати цвинтар, вирубати чагарники, поговорити з мешканцями сусідніх будівель про повагу до пам’яті померлих, багато коштів не потрібно, була б добра воля. Той запевнив, що відповідні акції плануються. Представники мерії визнають існування проблеми. Зокрема, вже згадуваний О.Марцун для «Дня» зазначив, що за Лютеранським цвинтарем закріплений двірник (виходить, що зроблено це формально. — В. К.). Начальник комунальної служби також поремствував, що ніяких коштів на санітарне утримання цього цвинтаря, поточний ремонт паркану міської радою не виділялось.
Є у міської влади й інший аргумент — мер Житомира Володимир Дебой привселюдно ремствував, що до літа може вичерпатися територія головного міського цвинтаря на Корбутівці, підготовлена для поховань. Католицьке кладовище, схоже, чекає краща доля — наприкінці березня під час візиту до міста генерального консула Республіки Польща у Вінниці Кшиштофа Свідерека представники мерії запевняли, що підтримують пропозиції польської громади міста про надання йому статусу пам’ятника архітектури, оскільки воно є одним із чотирьох найбільших польських цвинтарів у світі. Виглядає так, що місцю вічного спокою німців не пощастило — високих заступників не знайшлося, а німецька громада і мерія спільної мови ніяк знайти не можуть.
Валерій КОСТЮКЕВИЧ, День
