У Житомирі будують мало. А якщо будують у самісінькому центрі, та ще й не «елітне житло», а «об’єкт соціально-культурного призначення» – то це практично сенсація.
Багаторічна епопея багатостраждальної музичної школи №1, здається, завершується. Будівельники вже «вигнали» цегляну коробку. Жваві та балакучі штукатурниці весело замазують подекуди діряву кладку. «І куди це ви нас фотографіруєте? В газету?» – наївно запитують прості жінки з житомирської провінції.
У місті спека, деякі чоловіки працюють з голими торсами. «Якби наші баби теж пороздівались, то було б веселіше!» – міркує вголос один «роботяга». Але «робу» знімати можна тільки з тильного боку будівництва: на фасадних роботах все має бути пристойно, люди ж ходять по Михайлівській!
В цивілізованих містах на будівельному паркані обов’язково вішають великий кольоровий щит, де малюють те, що будуватимуть, та пояснюють, що саме будуватимуть. У Житомирі замість цього почепили оголошення про прийом учнів... «Це ж реклама, а на рекламу у «них» нема коштів!» – кисло каже виконроб.
«Вони» – це міська влада, яка замовила та фінансує проект. Фінансує так собі. «На один «куб» кладки – сто гривень, хіба ж це гроші?» – скаржиться інший будівельник. А кладка справді складна. Проект передбачає різноманітні цегляні вихиляси у стилі ХІХ ст., на даху – слухові вікна овальної на напівкруглої форми. З овалом впоралися непогано. А от напівкруглі арочні вікна «загуляли»: якщо добре придивитися, видно, що вони кривуваті. А що ви хотіли за сто гривень?!
Школа стоятиме між двома помпезними спорудами. Ліворуч від неї – біло-блакитне приміщення дитячого ансамблю «Сонечко» у стилі «неокласицизм», праворуч – сіро-рудий будинок обласного театру ляльок у стилі «модерн». Таке сусідство, як кажуть, зобов’язує. Але творчий колектив авторів зварганив архітектурний проект, який не має ані стилю, ані харизми. «Тут окремі елементи з «бароко», інші – а ля «ренесанс»… Центральний овал – взагалі казна-що! Такі «фінтіфлюшки» дуже полюбляють сучасні непмани, коли будують собі за містом аляпуваті «палаци». В цілому – хаотична еклектика, «містечковий ампір»!» – так прокоментував ескіз мій приятель, київський архітектор.
Трохи історії. На початку ХХ ст. у Європі розпочався будівельний бум. Будували скрізь і всюди, причому не лише швидко, але й зі смаком! Більшість споруд на житомирській Михайлівській, і саме найкращі з них – зведено саме у ці роки: кутовий будинок на розі Михайлівської – Лятошинського (у стилі «неоґотика»), будинок над входом до кінотеатру ім. Франка (у стилі «необароко»), будинок міськради. Нова музична школа, на жаль, виглядатиме на цьому тлі «гидким каченям» – з кривуватими арками на даху...
