24-річна бердичівлянка Настя Поліщук, яка служить у 2-му батальйоні Національної гвардії України, на кілька тижнів приїхала у відпустку додому.
Дівчина розповіла про те, як їй жилося на передовій, про ставлення місцевих мешканців до українських військових і про зачистку Слов'янська.
Стрілок-медсестра Настя згадує, як їхній розвідувальний взвод одним із перших увійшов у місто з боку Селезнівки.
«Наші блокпоспости були розміщені по кругу, по кордону Слов'янська. Ми зачистили зі своєї сторони, потім третій блокпост зі сторони Славкурорта зачищав і так далі. Ми вийшли. Перше, що зробили сепаратисти, вони підірвали міст. Там була одна-єдина переправа по тій дорозі, якою ми йшли. Ми багато часу втратили на відбудову переправи, ми з канатів зв'язували, попривозили дрова, які у нас були. В нас були важкі 30-кілограмові бронежилети, загружені патронами, магазинами, гранатами», - розповідає дівчина.
На передову Настя потрапила прямісінько з Майдану, де пробула три місяці з кінця листопада. Як тільки оголосили мобілізацію, вона записалася у Нацгвардію і з 2-м батальйоном рушила на Донеччину.
«Тиждень ми просиналися в болоті. У нас не було наметового містечка. Єдиний вихід саме на тому блокпосту - окопи. Або ми ще барикадувалися з пустих ящиків з-під боєкомплектів. Потім уже зампотил достав бетонні блоки, і ми викопали ями, обклали мішками з землею і піском, а наверх поклали ці бетонні плити. В таких умовах ми жили півтора місяця. Були обстріли мінометні по 6-8 разів на день, тривалістю хвилин 40. Осколки сантиметрів по 30 і дуже гострі. Вони спокійно могли, якщо летіли в область шиї, відрізати голову людині», - розказує Настя.
Одним з перших бойових завдань їхнього розвідувального взводу став порятунок багатодітної родини, яку бойовики не випускали зі Слов'янська. За словами дівчини, щоб виїхати з міста, треба було заплатити по тисячі доларів з людини. Сім'я з восьми чоловік не могла собі цього дозволити, і нацгвардійці прийшли на допомогу. Вони вивезли сім'ю посеред ночі і доправили в безпечне місце.
Вдячні люди за кілька днів привезли у табір насос і порадили, де викопати криницю. Після цього нацгвардійцям більше не довелося пити дощову воду. Місцеві мешканці допомагали українським військовим, чим могли. Звісно, були й такі, що казали: «живіть там на своїй центральній Україні, а ми в Росію хочемо», але більшість допомагала. Вони самі малювали карти і вказували, де стоять сепаратисти.
В основному харчі, воду та інші необхідні речі їм привозили волонтери. За словами дівчини, у самому Слов'янську дістати їжу було дуже важко, тому військові ділилися з місцевими. Коли ж дізналися про ротацію, всі продукти роздали людям.
Вже скоро Настя зі своїми побратимами знову вирушить на Схід. Цього разу - на Луганщину. Дівчина просить у всіх небайдужих допомогти її батальйону фінансово, щоб закупити форму і необхідну оптику. Допомогу можна передати через їхнього офіційного представника у Києві - Світлану Слюсаренко. Її телефон: (063) 329-20-65.
