21 листопада в Україні відзначають День Десантно-штурмових військ ЗСУ. Десантники – це ті, хто одні з перших стали на захист нашої країни й продовжують це робити й дотепер. Ми поспілкувалися з воїнами, які боронили нас, а тепер навчають інших військовій справі.
Військовослужбовець з позивним «One»: я сам з Херсонської області, населений пункт не буду казати, бо досі знаходиться під окупацією. Рідних вивіз ще у 2023 році.
Як потрапили в Збройні Сили України?
Повинен був опинитися ще у 2013 році, перед окупацією Криму. Ми поїхали в Крим, де проходили відбір в бухті в Севастополі, фізичну підготовку здавали, теоретичні знання. Мрія була потрапити на військовий корабель. Після того, як ми склали різні тести, почалася окупація. Командир одного з наших кораблів віддав усний наказ повернутися до своїх домівок, у свої області, міста.
Що було далі ?
Нас відправили в Херсон. Вирішив далі шукати місце в Збройних силах. Почав свою службу в морській піхоті. На базі 1-го батальйону феодосійського, який вийшов з Криму, створили 137 батальйон морської піхоти, ось у ньому розпочав свою службу, як матрос. Через короткотривалий термін став командиром відділення десантно-штурмової роти, після став командиром відділення взводу снайперів. Звільнився у 2017 році, а потім призвався вже у десантно-штурмові війська, бо мав мрію пройти службу в 95-й бригаді Житомира, яка спільно з іншими бригадами здійснила рейд, вписала в історію ту операцію, яка зараз рахується найбільшим марш-рейдом в тиловій зоні противника.
Зустріли ми повномасштабне вторгнення 17-18 лютого. Це були околиці Торецьку, Горлівки, Зайцевого, контрольний пост «Майорськ». Чекали на наступ противника, але наступ противника не був здійснений, але були здійснені масовані артилерійські удари з залученням гвинтокрилів. Тоді вперше в житті побачив, як гвинтокрил працює по бойовому.
Коли це побачили, які були думки?
У мене перевернулося в голові все. Як так сталося? Крім того, що я там знаходився, мені ще телефонували по можливості через месенджери батьки. Батьки мені розповідали, як російські війська спокійно пересуваються вулицями мого дому, а в цей час я знаходжуся в Донецькій області й веду певні бойові дії в складі свого підрозділу.
Чи є якийсь населений пункт або момент, який ви точно запам'ятаєте на все життя ?
Місто Торецьк, повномасштабне вторгнення, мій бойовий побратим, який загинув. Надійшла інформація, що у наш бік рухається колона танків зі сторони Маріуполя, Мелітополя. І пам’ятаю слова свого побратима: «Братику, не бійся. На нас йдуть великі колони танків, але ми це переживемо».
Другий момент. Я хотів би згадати головного сержанта розвідувальної роти Дениса. Це сталося, коли ми виїжджали з населеного пункту Довгеньке, пересувалися, щоб здійснити нічний штурм. Рухався з гвинтівкою, вага була немаленька, я рухався останнім. І тоді між мною та магазином, де ми в підвалі ховалися, пролетів танковий снаряд. В ту секунду я згадав про стрибки, як нас навчали: подивися ліворуч, праворуч, подивися наверх, чи є купол. Я подивився ліворуч, праворуч, тому гадаю, саме це врятувало мені життя, бо я не зробив той крок. І після того, як подивився, пролунав звук снаряда, і я просто побіг до вантажівки. Гадаю, це як переродження моральне на той час у мене було таке.
Зараз ви перебуваєте в навчальному центрі ДШВ, як сюди потрапили?
В навчальний центр потрапив ще наприкінці 2022 року. Потрапив до одного з навчальних батальйонів, стояв на посаді інструктора. Потім став головним сержантом роти, і через деякий час став головним сержантом навчального батальйону.
До цього виконував бойові завдання у складі 95-ї бригади. Зараз також виконуємо завдання, адже їздимо з інструкторами, набуваємо певного досвіду, бо війна не стоїть на місці, постійно модернізується. Інструктори у нас всі мають бойовий досвід, вони пройшли як повномасштабку, так і до цього. Ми також їздимо на виконання бойових завдань, набуваємо певні навички.
Зараз ви навчаєте людей, розкажіть про це.
Так, зараз ми навчаємо людей базовій загальновійськовій підготовці, а саме штурмовим діям, адже ми знаходимося в десантно-штурмових військах. Готуємо штурмовиків. Але не готуємо просто штурмовиків, а спеціалістів своєї справи, які не тільки будуть вміти штурмувати, а й займатися іншими військовими спеціальностями. Бути універсальним солдатом, але я б назвав це – сучасним штурмовиком.
Яких принципів у навчанні дотримуєтеся особисто ви?
Дисципліна, бажання, правильне визначення пріоритетів. Бажання ще раз.
А якщо приходить людина, яка не вмотивована?
Якщо людина не вмотивована, тоді намагаємося надати їй правильний курс, пояснюючи, що в країні війна, вона повномасштабна, і однаково доведеться захищати. Особисто я згадую, що потрібно думати перш за все про свою сім'ю і виконувати все, щоб противник не дійшов ні до Києва, ні до Львова, ні до Тернополя, Івано-Франківська і так далі.
Військовослужбовець Андрій: мені 30 років, родом з Львівської області, місто Червоноград (ред. нині Шептицький)
Як ви опинилися в Збройних силах?
Це дитяча мрія. Я ще був маленький, бігав в темних окулярах по комишах і кричав «спецназ». У 2013 році підписав контракт у 95-й бригаді.
Можете пригадати початок повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року? Де ви були, які завдання виконували?
Служив у 81-й бригаді на посаді начальника групи підготовки штабу. Нас попередили десь за тиждень, що можливо будуть такі дії з боку нашого сусіда. Всі були готові, вся бригада, всі вже проживали на території. Ну і все почалося, як обіцяли. Був у Краматорську.
Підрозділи бригади виконували завдання на визначених напрямках. На той час був створений офіцерський спецпідрозділ з-поміж офіцерів. Виконували завдання з підвозу того ж самого боєкомплекту, патрулювання. У Краматорську був три місяці від початку повномасштабного вторгнення, потім створили 46-ту бригаду і запропонували туди, я й перевівся. Далі Херсонський напрямок, Запорізький напрямок, Донецький напрямок.
Що було найскладніше для вас?
Найскладніше – знайти того, хто знаючи, що його чекає готовий висунутися і виконати завдання. Таких достатньо було. Були такі, які казали: «Ні, не піду». Але мотивація на найвищому рівні змушувала їх робити просто нереальне. І ті, хто відмовлявся, брали й виконували завдання.
Не потрібно нічого боятися. Якщо тобі дано, то ти зробиш, і все буде нормально. Як тільки зупинишся на якийсь момент, страх тебе стримує. Переступивши це, ти йдеш далі, далі й все у тебе виходить.
А ви боялися, коли знаходилися у зоні бойових дій?
Звичайно. Не боїться тільки дурний.
А що вас мотивувало залишатися і виконувати бойові завдання?
Те, що у мене є сім'я, в мене є дитина, і якщо кожен буде боятися, то будемо окопуватися десь на польських кордонах.
Чим зараз займаєтеся?
Цього року я перевівся в 199-й навчальний центр, на посаду начальника штабу. Два тижні тому став заступником командира батальйону, орієнтовно місяць тимчасово виконую обов'язки командира батальйону. Тут ми виховуємо особовий склад, навчаємо. Найголовніше навчаємо, щоб вони могли вижити, виконати бойове завдання на полі бою.
Які принципи у вас у навчанні?
Добитися від військовослужбовця, щоб він виконував те, що ти від нього хочеш. Бо ми вимагаємо максимально підходити до кожного питання з відповідальністю. Не так, аби як зробити, а так, щоб м'язова пам'ять відпрацьовувала в будь-яких стресових ситуаціях, всі ці моменти просто на відмінно.
Ви навчаєте саме мобілізованих? Що найчастіше питають?
Мобілізованих і курсантів. Мобілізовані переважно приходять віком 45+, це сержанти, прапорщики, ті, хто вже брав участь у бойових діях. Дехто каже, що вже це проходив, воював, але їм пояснюємо, що це потрібно. Всі слухають, відпрацьовують на ура.
Чому навчаєте?
Тактика, вогнева, медицина, кіберзахист, зв'язок, повністю все.
Маючи бойовий досвіт, скажіть, що найбільше знадобиться в бойових умовах?
Тактика, тактична медицина, вогнева. Всього засвоїти нереально, але щось в голові залишиться.
Запитувала журналіст Валерія Володіна
