Загальновідомо, що найбільшими промисловими центрами Житомирщини є Житомир і ще кілька міст - Бердичів, Коростень, Новоград-Волинський. Та віднедавна їхній перелік поповнився ще одним населеним пунктом. Причому за кількістю виробленої торік промислової продукції "новачок" майже вдвічі обігнав Новоград-Волинський. А якщо порівнювати сумарні обсяги промислового виробництва в містах і прилеглих до них адмінрайонах, то виявляється, що навіть у другого в області (після Житомира) промислового велета - Бердичева (а точніше, самого міста та Бердичівського району) відтепер є практично рівний йому конкурент. Ним став Малин.
Утім, це ще далеко не останнє приємне відкриття, яке зробили для себе запрошені на перше в 2008 році засідання колегії Житомирської облдержадміністрації, присвячене підбиттю підсумків соціально-економічного розвитку області в минулому році. Так, якщо в 2006-му приріст обсягів промислового виробництва на Житомирщині становив 5,1 відсотка, то торік вже 9,1, що дало змогу області за цим показником вийти на 15-те місце по Україні. Причому таке зростання (від 10,3 відсотка в Житомирі до 33,8 у Новограді-Волинському) відбулося в усіх без винятку містах обласного значення та в більшості районів області.
Радує й те, що за позитивної динаміки нарощування обсягів виробництва на 6,5 відсотка в поки що базовій для промисловості Житомирщини харчовій галузі все-таки випереджаючими темпами розвивалось машинобудування - плюс 22,3 відсотка.
Водночас, як наголосив у виступі на колегії голова Житомирської облдержадміністрації Юрій Забела, підбиття підсумків роботи проводиться насамперед для того, щоб акцентувати увагу на існуючих недоліках, які потрібно спільними зусиллями усувати. І в цьому відношенні навіть галузева структура промислового виробництва області спонукає до певних узагальнень. Бо хоча Житомирщина цілком заслужено вважається краєм лісів і "Уралом в мініатюрі", в тому числі щодо величезних покладів унікального за якісними характеристиками будівельного й облицювального каменю, однак поки що на долю деревообробної та добувної галузей припадає лише відповідно 3,8 та 12,9 відсотка загальнообласного промвиробництва.
Не менш цікавою стала інформація стосовно видобутку каменю. Так, якщо торік видобуток дробленого каменю й виробництво щебеню збільшився на 26,5 відсотка, то блочного каменю було добуто нібито тільки на шість відсотків більше, ніж позаторік. Але, як пригадати, що в 2006 році на тлі такого ж стрімкого зростання виробництва щебеню - на 23 відсотки, спостерігався спад видобутку граніту на 5,4, то висновки напрошуються доволі інтригуючі. Особливо коли взяти до уваги дедалі зростаючу кількість підприємницьких структур, котрі займаються каменеобробкою, та кількість завантажених камінними брилами автомобілів на автомагістралях краю.
На жаль, це не єдина проблема, розв'язати яку, власне, на рівні області без участі держави навряд чи реально. У цьому контексті можна назвати й традиційну для Житомирщини фарфорово-фаянсову галузь з її унікальними художніми традиціями, що формувались не одним поколінням майстрів. Однак засилля на вітчизняному ринку низькоякісної, але дешевої чужоземної продукції, та зростання цін на природний газ, що призводить до подорожчання українського фарфору, - причини скорочення обсягів виробництва у цій галузі на 40 відсотків. А це реально загрожує її повним знищенням.
Подібна ситуація й у буряківництві та цукровиробництві. Адже якщо торік обсяги виробництва цукру в області скоротились наполовину, а площі під цукровим буряком на чверть, то це свідчить не про небажання аграріїв займатись буряківництвом, а про затяжну хворобу галузі. Втім, недаремно кажуть, що лихо не без добра, підтвердженням чого стало зафіксоване торік підвищення середньої врожайності цукрового буряку на 25 відсотків. Що і не дивно, бо вирощуванням цієї сільськогосподарської культури сьогодні в краю ризикують займатись лише найміцніші сільгосппідприємства. Проблема лише в тому, чи надовго навіть у найкращих вистачить віри у потрібність буряківництва і чи не розділить невдовзі цукровий буряк сумну долю ще донедавна традиційних для Полісся сільгоспкультур - льону й хмелю.
Звітуючи на колегії облдержадміністрації про роботу аграріїв у 2007 році, впродовж якого у рослинництві відбувся спад на 3, а у тваринництві - на 10,4 відсотка, начальник головного управління агропромислового розвитку В. Янович спробував заспокоїти присутніх тим, що, мовляв, падають обсяги в натуральному обчисленні, а в грошовому, навпаки, навіть трохи зростають. Утім, навряд чи це велика втіха для самих виробників сільгосппродукції, а тим більше для її споживачів. Як, до речі, й отримані торік аграріями Житомирщини 75,4 млн грн прибутку, які обійшлися держбюджету майже в 100 млн грн, спрямованих на підтримку сільгоспвиробництва. До того ж левову пайку цих коштів отримали сільгосппідприємства області, на які припадає... 24,5 відсотка загальнообласного обсягу виробництва валової сільгосппродукції. Решту забезпечують так звані особисті селянські господарства чи то пак хліви й городи селян, котрих навряд чи можна вважати конкурентоспроможними товаровиробниками.
Та якщо минулого року поголів'я корів у сільгосппідприємствах області скоротилось майже на 20 відсотків, а свиней - рівно на чверть, то однозначно сказати, хто менш конкурентоспроможний - дядьків хлів чи тваринницька ферма, важко. Особливо за умов, коли нарощування обсягів виробництва постійно обертається різким падінням цін і збитками. Щодо соціальної складової цих втрат, то, як прозвучало на колегії, середньомісячна зарплата працівників агропромислового комплексу Житомирщини становила 503 грн, а розмір середньої пенсії тут у грудні 2007-го, тобто ще до її останнього підвищення, вже сягав 553 грн.
Але звинувачувати в цьому місцеву владу чи керівників сільгосппідприємств не варто. Доводиться визнати: через тривалу відсутність виваженої державної політики в аграрній сфері сільгоспвиробництво перетворилось на різновид азартної гри, в якій потрібно ще вгадати, що саме вирощувати на полях і фермах. Аграрії Житомирщини не забули, як продовольча пшениця коштувала дешевше за ячмінь, а жито неможливо було реалізувати навіть за його собівартістю. Тож не дивно, що коли нині на українському ринку відчувається дефіцит житнього борошна, частка цієї традиційно поліської сільгоспкультури в загальному зборі зернових на Житомирщині торік становила 9,5 відсотка.
Отож минулий рік був для Житомирщини не лише періодом вагомих здобутків, а й серйозних проблем. Та нарешті призначення на посаду голови Житомирської облдержадміністрації не чергового політика, а досвідченого господарника, а також виважена політика нинішнього уряду -найкраща гарантія того, що думкам: аби не було гірше, -настав край.
Віктор ШПАК, "Урядовий кур'єр"
