67 років тому, 30 січня 1950, у далекій Франції помер Федір Федорович Терещенко – наш земляк, останній дореволюційний представник славної династії українських цукрозаводчиків, відомий меценат.
Переважна більшість читачів чула, що це був успішний підприємець-мільйонер (мільйонщик – як тоді казали), який мав власні цукроварні заводи, сільгоспугіддя, нерухомість у Києві, а на Житомирщині – палаци в Денишах і в Червоному. Але мало хто знає, що головною справою життя Федора Терещенка стало не цукроваріння (яке залишалося головною статтею доходу), а дещо інше.
Федір Терещенко
Житомирський краєзнавець Георгій Мокрицький у статті «Зліт і забуття Федора Терещенка» (журнал «Діловий Житомир», № 1, 2010) пише: «1909 Федір Терещенко остаточно захопився повітроплаванням та ідеєю створення літаків власної конструкції. Відтак побудував першу в Україні, в Червоному, авіамайстерню, обладнав льотне поле, запросив досвідчених фахівців і почав створювати крилаті машини.
Вже перший літак – «Терещенко-1», за пропозицією самого М. Жуковського, взяв участь в авіавиставці в Москві. Федір Федорович особисто випробовував машину, демонстрував її в польотах, хоча й запросив для цього з Франції досвідченого механіка Карла Ротта. Нерідко молодий Терещенко потрапляв в аварії, чим турбував місцеву владу, і на нього скаржились із Житомира, з Волинського губернського жандармського управління київському начальству.
Але він і далі конструював і будував аероплани, літав, падав і знову літав. У наступні роки піднялися в повітря нові крилаті творіння Федора Федоровича – «Терещенко-2», «Терещенко-3», «Терещенко-4», нарешті – «Терещенко-5», літак, що став одним з головних експонатів Всеросійської торговельно-промислової та сільськогосподарської виставки 1913 в Києві.
Перші українські літаки Терещенка
Саме тоді Федір Терещенко запросив до Червоного першу російську «авіатрису», як тоді називали жінок-льотчиць, 23-річну Любов Олександрівну Галанчикову – теж легендарну особистість. Незадовго до цього вона здійснила рекордний політ на аероплані Фоккера, піднявшись на висоту 2200 метрів, чим одразу втричі перевищила світовий рекорд Меллі Бензе.
Поява Галанчикової в Червоному принесла не тільки нові перспективи для авіаційних проектів Терещенка, а й кардинально змінила його долю: ця струнка, рішуча, безстрашна і гарна жінка повністю підкорила його серце. Незабаром він розірвав стосунки зі своєю дружиною Беатрисою, а 1916 – і шлюб.
Авіаційні справи Терещенка просувалися добре. Діставши заслужений авторитет і визнання, червонський літакобудівник у 1913 розпочав виконання замовлень військового відомства. Його майстерня випускала літаки як власної конструкції, так і системи «Фарман», «Моран-Сольньє» та інші. Вартість одного аероплана становила майже 9 тисяч рублів, причому Терещенко постійно вдосконалював конструкцію літальних апаратів. Недарма Повітроплавальна частина Головного військово-технічного управління Генштабу російської армії надала одній із моделей літака, що у вдосконаленому варіанті випускався в Червоному, окрему власну назву: «Моран-Сольньє» – «Парасоль» системи Терещенка».
У 1914 Федір Федорович отримав патент на винайдене ним «гнучке крило», яке лише через багато десятиліть з успіхом застосувала швидкісна авіація. Конструкторські ідеї Терещенка, наче його літаки, сміливо обганяли час. Ще в 1910 він звертався до М. Жуковського з проханням допомогти організувати в Червоному аеродинамічну лабораторію. І якби не ряд обставин, тут, у центрі України, на Житомирщині, вперше розпочалися б наукові дослідження літальних апаратів. Проект організації лабораторії сподобався маститому вченому. Але через чотири роки таку аеродинамічну трубу Жуковський побудував у Москві…
Авіаційна майстерня Терещенка в Червоному була фактично прообразом майбутнього авіазаводу. В її будівництво, розвиток, оснащення Федір Федорович спрямував майже 150 тисяч рублів. На початку тут працювало 25 робітників і службовців, з часом масштаби виробництва збільшилися. У 1914 спалахнула Перша світова війна, яка, здавалося б, мала забезпечити підприємство Терещенка стабільними великими замовленнями, однак наближення фронту примусило перенести виробництво літаків. Планувалося, що майстерня перебазується до Києва із збільшенням штату до 366 чоловік. Але через небезпеку окупації і самої столиці довелося майстерню з усім обладнанням перевезти аж до Москви, де вона «осіла» на сумнозвісному Ходинському полі…
Палац Терещенків у Червоному
Згодом Терещенко продав завод акціонерному товариству «Дукс», але не відійшов від авіації і влітку 1916 випробував у повітрі новий літак – «Терещенко-7». Це була лебедина пісня Федора Федоровича. У 1917 він вимушено залишив Батьківщину і емігрував до Франції.
У книжці «Меценати Києва» її автор Віталій Ковалінський зазначає, що подальша доля першого українського авіабудівника невідома. Але це не так.
Нащадок Терещенків з Франції – Мішель, який у наші часи розгорнув в Україні сільськогосподарський бізнес, відвідавши 2009 Житомир, розповів мені про подальшу долю свого родича – піонера вітчизняного літакобудування. У Франції Федір Федорович не зміг створити авіамайстерню. Щоб не сидіти вдома, працював продавцем у газетному кіоску (і це одна з найбагатших і найталановитіших постатей України початку ХХ!). А вечорами залюбки відвідував філармонію, іноді навіть давав концерти на фортепіано, керував симфонічним оркестром і врешті захопився конструюванням… гоночних автомобілів для «Формули-1».
Серце Федора Федоровича Терещенка перестало битися 30 січня 1950, на 62 році життя. Він відійшов у вічність у Парижі, в чужій для нього країні, далеко від рідних йому Києва та Червоного на Житомирщині. Залишивши землякам прекрасні будівлі, заводи і незакінчену велику справу освоєння повітряного простору.
Що ми вчинили з усім цим у Червоному? (Та й не тільки там!). Довели до розрухи і краю безодні…
Схаменімося! В нашій історії є багато прикладів того, що найпрекрасніші задуми і проекти чомусь не вдаються і не втілюються в життя. Чи не тому, що будувати нове, творити майбутнє потрібно не на руїнах, не на місці кладовищ, а використовуючи досвід, традиції і надбання наших славних предків? Здається, це єдиний правильний шлях – «С рвением к общественным пользам», як написано на родовому гербі Терещенків на напівзруйнованому палаці в Червоному».
Видатні житомирські винахідники-конструктори – Федір Терещенко і Гліб Котельников. Обидва пов’язали своє життя з повітроплаванням. Чому їх шляхи не перетнулись у ті часи, коли Терещенко піднімав у небо свої перші аероплани, а Котельникова відверто футболили армійські бюрократи? Хіба Котельников не чув про Терещенка? Не міг не чути! Але вперто ломився у міністерські двері. А якби поїхав в Україну, я впевнений, конструктор перших вітчизняних літаків одразу б оцінив конструктора першого ранцевого парашута. І цей тандем прогримів би на весь світ.
Олександр Гуцалюк для Житомир.info. Усі фото - з власного фотоархіву Г. Мокрицького
