На цьому народний депутат України, голова Житомирської обласної організації Опозиційного блоку наголосив, спілкуючись з житомирськими журналістами напередодні 6-ої річниці запровадження Указом Президента відповідної інституції. Саме Юрій Павленко був першим Уповноваженим Президента України з прав дитини.
«З 2005 року, незалежно від займаної посади, я опікуюсь питаннями захисту прав дітей. Тому маю всі підстави стверджувати: основні показники благополуччя дітей, які становлять шосту частину українського соціуму, нині суттєво погіршились», - наголосив Юрій Павленко.
На його переконання, нові виклики породжені відсутністю ефективної комплексної політики щодо дітей під час соціально-політичних перетворень, збройного конфлікту на Сході країни, судової реформи та децентралізації влади.
«До сьогодні в Україні відсутні офіційні дані про дітей, які загинули в результаті збройного конфлікту. Офіційні особи називають цифри, які значно різняться, навіть, про дітей, які загинули на підконтрольній Україні території. За моїми даними, які я оголосив на засіданні Верховної Ради України, станом на 1 червня 2016 року, в ході збройного конфлікту загинуло понад 200 дітей. І на жаль, ця проблема залишається поза увагою інституції Уповноваженого Президента України з прав дитини.
У січні 2016 року за моєї ініціативи в законодавство введено поняття «дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів - дитина, яка внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту отримала поранення, контузію, каліцтво, зазнала фізичного, сексуального, психологічного насильства, була викрадена або незаконно вивезена за межі України, залучалася до участі у військових формуваннях або незаконно утримувалася, у тому числі в полоні». Порядок надання статусу було затверджено 5 квітня 2017 року і з грубими порушеннями норм названого закону. Тільки після подання мною проекту постанови Верховної Ради України про звільнення Міністра соціальної політики за ігнорування проблем дітей, які постраждали внаслідок військових дій та збройного конфлікту, розпочалася робота щодо приведення постанови у відповідність до вимог закону», - розповів Юрій Павленко.
Серед численних проблем, які сьогодні гостро постали у царині захисту прав дітей, політик назва лише кілька найбільш кричущих. Серед них і стрімке зменшення кількості дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування, і кількості дітей, влаштованих у сімейні форми виховання та усиновлених.
«Наростаюча бідність сімей, збройний конфлікт на Сході України, зростання інвалідності та смертності населення, активізація злочинності - обумовлює втрату дітьми батьківського піклування. З’явилися і нові причини втрати дітьми батьківського піклування, як то: втрата дітьми зв’язку з сім’ями через військові дії, зникнення батьків на тимчасово непідконтрольних територіях, перебування батьків у пенітенціарних закладах на тимчасово непідконтрольних або окупованих територіях. При загальному зменшенні кількості сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, частина дітей, які є біологічними сиротами, зросла втричі і дорівнює 30%. І якщо у передвоєнному 2013 році майже 5 тисяч дітей, втративши рідних батьків, були усиновлені або влаштовані в сім’ї, то за підсумками 2016 року в сім’ї влаштовано вдвічі менше дітей. Натомість зростає кількість громадян України, які звертаються до місцевих органів виконавчої влади з заявами про бажання усиновити або взяти дітей на виховання у свої сім’ї.
З 2005 року всі Президенти і Уряди країни, незалежно від політичних переконань, системно працювали на створення умов для захисту дітей, які втратили батьківське піклування. Як наслідок, у 2011 році Комітетом ООН з прав дитини Україна була визнана країною з найкращим рівнем захисту права дитини на сім’ю. Сьогодні уряд розвалив все, що міг, у цій царині», - розповів політик.
Численними порушеннями прав дітей супроводжується і процес децентралізації в Україні. Вже понад 450 тисяч дітей проживають у новостворених об’єднаних громадах. Натомість, об’єднані територіальні громади не наділені і не виконують функцій, які передбачені і законодавством України, і її міжнародними зобов’язаннями. Саме тому трапляються випадки, аналогічні тому, який стався на Житомирщині у Тетерівській ОТГ, коли з родини проблемних батьків громада забрала дітей і цей факт набув дуже великого розголосу. Особисто я вважаю, що громада діяла у рамках діючого законодавства. А от чи правильно виписана аналогічна ситуація у законодавстві, чи достатньо прописані повноваження громади? - це вже питання до уповноваженого, від якого жодної реакції на ситуацію суспільство не почуло.
Так само не було реакції на ситуацію, яка сталась у Чернігівській області, де психічно хвора мати спочатку нанесла поранення чоловіку, що було зафіксовано правоохоронцями, а наступного дня задушила власну доньку. ЇЇ можна було зупинити, але цього не сталося. Чому Уповноважений з прав дитини не забив тривогу, не звернув увагу на недосконалість законодавства з питань захисту дитини від психічно хворих батьків. Чому таємниця захворювання особи є вищою права дитини на життя?
Вважаю, що Уповноважений зобов’язаний не дублювати функції Міністерства освіти чи соціального забезпечення, а займатися безпосередньо захистом прав дітей, реагувати на кожну кричущу ситуацію. Натомість жодного звіту про діяльність цієї інституції за останні три роки ми не побачили. Саме тому щороку напередодні річниці запровадження інституції Уповноваженого Президента з прав дитини звертаюсь до Глави держави з офіційним листом, де детально окреслюю суть проблем у питанні захисту дітей і викладаю своє бачення шляхів їх вирішення. Так було і цього року.
Я запропонував провести Всеукраїнську нараду з питань захисту прав дитини під головуванням Президента за участі керівників місцевих органів виконавчої влади та підготувати Указ Президента з найбільш актуальних питань захисту прав дитини в сучасних умовах», - розповів політик.
«Вважаю, що соціальне становище дітей в державі, загалом охорона дитинства, захист прав дитини в Україні втратили ознаки стратегічного загальнонаціонального пріоритету, як це визначено законодавством України.
Неприпустимо, коли тема соціального, медичного, правового захисту дітей в діях центральних та місцевих органів виконавчої влади набуває ознак другорядності, аж до нерозуміння обов’язків виконавчої влади з мінімізації впливу на дітей наслідків соціально-економічної кризи та збройного конфлікту. Це злочин проти майбутнього країни», - резюмував Юрій Павленко.
Прес-служба Опозиційного блоку
