Не за горами вибори Президента України. Позмагатися за крісло гаранта вже виявили близько 30 кандидатів. Серед них і Роман Безсмертний, політична фігура, яка сильно відрізняється від інших кандидатів. Людина, яка самостійно, від простого вчителя історії змогла стати народним депутатом кількох скликань, заступником голови Секретаріату Президента, дипломатом, представником України у Тристоронній контактній групі з врегулювання ситуації на Донбасі.
4 листопада Роман Безсмертний завітав до Житомира, аби зустрітися з прихильниками ідеї «Великої України», та розповісти про свої плани на майбутні президентські вибори. Ми також вирішили поцікавитися у Романа Петровича, що стало переломним моментом, після якого він прийняв рішення іти в президенти.
-Пане Романе, нещодавно ви оголосили про те, що йдете в президенти. Для чого вам це?
Мета - побудувати Велику Україну. Я не знаю чи вистачить у мене життя, аби реалізувати цю ідею, але принаймні поставити людей на дорогу, яка приведе їх до «Великої України», я маю амбіцію та бажання!
-Чи є вже у вас штаб та голова? Ви вже сформували команду?
Система центрального управління «польотом» на сьогоднішній день майже завершена. Що стосується регіональних управлінських структур, то вони є в переважній більшості за винятком трьох регіонів, де дискусії продовжуються по окремих кандидатурах. І зараз завершується підбір людей по районах. Тобто, ми фактично укомплектовані так як і передбачалося графіком підготовки до початку виборчої кампанії.
-Що ви пропонуєте такого, чого до цього часу ніхто з політичних діячів не робив? У чому ваша унікальність як політика?
Моя місія – реанімувати політику в Україні як мистецтво управління державою. Тому що останні роки у нас політику замінило шоу. І ми дивимося на політику не на як мистецтво управління державою, а як на якесь видовище, красиво заспівану пісню, розказаний анекдот, синяки на обличчях після чергових кулачних боїв і так далі. Продовження в такому сенсі – погубить нас. Бо політика – це те, що формує цінності і реалізовує їх у вигляді певних моральних коридорів: чого можна і чого не можна робити. Звідси моя позиція принципово інша: я категорично відмовився і ніколи не займався речами, які пов’язані із популізмом, брехнею, обманом виборця. Моїм ідеалом завжди була правда, в тому числі у спілкуванні з людьми, якою б гіркою вона не була.
-Розкажіть детальніше про вашу ідею «Великої України»
Коли подивишся навколо України, то там є ідея «Великої Польщі», є ідея «Великої Румунії», є ідея «Великої Угорщини», є «Рускій мір», є велике князівство Литовське, є Османська імперія, а українці, постійно прибідняються, хоча до створення цього всього світу навколо вони мають безпосереднє відношення. Нам потрібна мета і ціль, до якої б ми рухалися, до якої б ми виставляли правильні моральні орієнтири, ціннісні орієнтири, і так далі. Тоді буденщина, з якою ми маємо справу, буде не перешкодою, а вона буде інструментом досягнення цієї великої мети. Знаєте, коли люди бачать велику мету, зірку, вони розуміють заради чого потрібно йти цією дорогою. Коли вони не бачать зірки, то їм здається, що чогось нема, чи щось у дефіциті – тепер кінець світу. Завдання наше: донести людям велику ідею.
-Щодо передвиборчої кампанії: відомо всім, що це дуже великі гроші. Звідки буде йти ваше фінансування?
Зовнішній рекламі, відеорекламі на телебаченні є дуже проста альтернатива – це спілкування з людьми. Ось я маю дуже гарний досвід: я народився як політик із спілкування з людьми, і на першу виборчу кампанію, після якої став депутатом, потратив 120 доларів. До речі, нинішні ціни є наслідком абсолютно не організованого, корупційного ринку рекламних послуг на телебаченні. Це теж стане предметом уваги майбутнього Президента з прізвищем Безсмертний, бо, або там буде встановлене конкурентне середовище і відкрита система, або ми далі будемо боротися з корупцією і при цьому за рекламу брати нечисті гроші.
-Тобто, вашу рекламу на телебаченні люди не побачать?
Я сподіваюся на те, що я донесу якісний зміст своїх поглядів до людей, а коли треба буде «підсвітити» певну річ, тоді можна буде це зробити. Я б із задоволенням сьогодні більше і більше тратив зусиль і ресурсів на спілкування з людьми, тим більше що так трапилося, що українські політики відмовилися від спілкування, вони за правило вважають сидіти в «ящику», тобто в телевізорі, але менше спілкуються з людьми. Так, туди ходити треба, але найважливіше – це живе спілкування. Можу сказати з власного досвіду: я все життя працюю з людьми (з дітьми, з дорослими людьми) – більш складнішої роботи, ніж спілкування, праця з людьми, немає, і більш вдячної роботи теж нема.
-Чи готові ви об’єднуватися з якимись політичними силами, і чи були пропозиції?
Заради підтримки себе – так, готовий говорити, дискутувати. У мене було декілька зустрічей. Поки що мені пропонують, щоб я очолив штаби, хоча цим людям я кажу, що мені це уже не цікаво. Я перейшов цю межу. Для себе рішення прийняв – претендувати на перші ролі! Вже не буду нікому «патрони» підносити.
-У 2005 році ви були в уряді Тимошенко. У 2013 році на одному з телеефірів ви сказали: «Я переконаний в тому, що рано чи пізно Тимошенко стане Президентом України». У липні цього року виданню Главком ви повідомили, що не збираєтеся співпрацювати з Тимошенко, бо не бачите, як вона позитивно може вплинути на подальший розвиток України. Змінилися ви, чи Тимошенко?
2005 рік – якби не заслуги окремих людей, я б ніколи у житті не пішов у той Уряд, і вони це чудово знали. Я добре знаю «геніальність» цієї людини, звідси розумію, що її «похід» колись чимось завершиться: прем’єрством, президенством… інша справа, до чого це нас приведе?! Я думаю, що це вчорашні-позавчорашні погляди на нинішню ситуацію, і українці, обравши Тимошенко, в чергове жалітимуться на власну долю. Чому я весь час кажу людям обирати цінності? Ось сядьте та задумайтесь: носієм яких цінностей є Тимошенко? Для Юлії Володимирівна головна цінність – це влада, вона одержима владою. Для Петра Олексійовича головна цінність – це гроші, він одержимий грошима. Якщо у вас є гроші, і він знає про це, то він не заспокоїться, поки їх не забере. Для мене головна цінність – це люди. Ми абсолютно різні, тому я всім кажу: обирайте цінності!-То все ж таки, хто змінився: ви, чи Тимошенко?
Древні латиняни говорили: Розумному властиво змінюватися!
-Хто ваш електорат?
Я страшенно не люблю це слово – електорат! Бо я не знаю, куди його примінити по відношенню до українців. Бо електорат, зазвичай – це ті, хто вибирає. Дуже важко назвати електоратом тих, голоси кого купують. І тут є вина усіх сторін: і того, хто це робить, і того, хто на це піддається. І тому мені б дуже хотілося, щоб ми частіше використовували слово «виборець», бо воно мені приємніше, воно зобов’язує людину вибирати, не продаватись. Можна за 200 грн, чи за пакет гречки на 5 років купити собі «солодке життя», і тоді плакати. Задумайтеся, 400 грн ми міняємо на сльози впродовж 5 років. Чи не трагедія це? Звідси я прошу людей, зробіть над собою маленьке зусилля, обирайте цінності. А для того, аби їх обирати, потрібно просто зрозуміти людину, треба подивитися на неї, треба почитати про неї.
-Ви були представником України у Тристоронній контактній групі з врегулювання ситуації на Донбасі, чи реально домовитись про щось з людьми на іншому боці «стола»? І чи потрібно?
Давайте їх розділимо на декілька груп, бо вони різні. Перше: там є зрозумілі інтервенти, які прийшли до нас з війною – це росіяни. Тут ситуація така, що нам в діалозі з ними конче необхідне світло, наші союзники, наші колеги, хочете називайте їх друзі, але без них з Росією ми не справимось. Ми заслабкі сьогодні, щоб протистояти Росії в одиночку. Але це не означає, що ми маємо бути безініціативними, бо у наших друзів дуже багато слабких місць. Одне із них – вони дуже падкі на російський газ, нафту і хабарі, якими Росія «засіває» весь світ. Тому треба пояснити, що нам теж давали газ даром, а тепер прийшли до нас із війною. Якщо ви хочете мати таку перспективу – продовжуйте! Це не газ до вас – це «гідра», яку запускають, а потім по ній до вас прийдуть із зброєю.
Друге: є наші колаборанти, які зрадили Батьківщину, які вчинили злочин – з ними нема про що говорити, тому що ні один закон у світі, ні одна мораль не дозволяє їх пробачити. Тому вони знаходяться за межею діалогу.
І третє: є три мільйони мирних людей, які знаходяться там, як заручники, і нам доведеться, і необхідно з ними працювати і надавати допомогу, вони не винуваті в тому, що трапилося. Тепер, як у всьому цьому розібратися? Перше: для того, щоб вести діалог – потрібно мати сильну армію, і в цьому плані у нас маса роботи. Друге: хочемо ми чи ні, але з Кремлем потрібно сідати за стіл і вести розмову, бо треба людей витягувати з полону, треба припиняти поставки зброї. І тут допомога зовнішня нам конче необхідна. Стріляють, бо Росія завозить туди зброю, боєприпаси. Наступне – очевидно, що в планах припинення війни є дуже хороший інструмент, який всіх змусить задуматися і почати діяти: 5 рік іде війна, вона не має тенденції до згортання, вона розгортається. Тому, задача сьогоднішнього етапу, пояснити Європі і світу, що у нас є ще декілька років, аби зупинити це. Якщо ми це не зупинимо, вона спочатку перекинеться на Центральну Європу, потім на Євразійський континент, потім світ втягнеться в глобальне протистояння. Зверніть увагу, ще 2 місяці назад ми говорили про дві точки напруги - Крим, Донбас, а зараз кажемо: Крим, Донбас, Азов. Уже почали називати Чорне море. Що далі? Тому, або дія і погашення збройного конфлікту і перехід до економічної конкуренції, або бездіяльність, і тут я можу сказати, що не тільки нас, але й Європу й світ чекає велика біда. І це видно. Це не той конфлікт, який може бути замороженим.
-Чи потрібна Україні міцна територіальна оборона?
Майже 300 млн грн щороку витрачається на Збройні сили. Треба розуміти, що оборона – це не тільки армія, це в тому числі й суспільство, й держава. І звідси нам потрібно працювати над організацією територіальної оборони. Люди, які пройшли війну, мають колосальний досвід. У населення 6 млн стволів. Нам треба організувати територіальну оборону! Ворог повинен розуміти, як тільки він появиться тут, він понесе колосальні жертви. Хочеш миру – готуйся до війни! Не хочеш годувати свою армію, будеш годувати чужу. Я це кажу не лякаючи людей, це не я придумав. Це наші предки про це казали. Якщо ми цих істин не запам’ятаємо, ми весь час будемо терпіти поразку. Українець повинен завжди тримати порох сухим! І друге, він повинен бути і воїном, і хліборобом. Не треба перековувати мечі на орала. Нам треба і мечі, і орал! Бо легше забрати, ніж виростити. Тому нам потрібно в рівному відповідати на всі ці питання, бо однаково нам потрібна армія, нам потрібна економіка. Якщо на 5 році війни не маєш патронного заводу, не маєш серійного випуску бронетехніки, то це означає, що ти маєш шанс годувати чужу армію.
-Уявімо, завтра закінчується війна, чи буде проводитися реабілітація окупованих території України? Чи це буде друга Чорнобильська зона?
Зараз ситуація виглядає таким чином, що бойові дії легше припинити, ніж провести реінтеграцію. Це складний механізм, і очевидно, що тепер він буде проходити не роками, а десятиліттями, і треба це реально розуміти. Інша справа те, що треба викинути з голови тему, що це не українська територія. Це наша біль, наше лихо, і потрібно пам’ятати просте прислів’я: «Своє горе треба берегти». Це наше горе, і ми його маємо лікувати, і ми його маємо поправити. В іншому випадку воно буде розростатися, і це стосується і Донбасу, і Криму, і Азову. П’ять років – це вже дуже багато. Вже чимало людей, яким було по 15 років тоді, стали 20-річними, у них у голові зовсім інший світ, і цей світ не так легко змінити. Але чим далі йтиме час, тим цей світ буде складніший.
-Яке ваше бачення розвитку економіки? Чи можливо припинити потік міграції людей до інших країн на заробітки?
Очевидно, що економіка експортнозалежна, інвестиційно залежна і вона потребує принципової корекції, загальної корекції. Очевидно, що окремі сегменти вже сьогодні могли б кардинально змінити ситуацію. По-перше, це військово-промисловий комплекс, тому що кошти на це виділяються, армія потребує зброї, боєприпасів, техніки, і військово-промисловий комплекс міг би достатньо швидко відродитися. Далі, є цілі сектори, які потребують певного сприяння. Скажімо так, Україна щороку експортує більше 50 млн тонн збіжжя. Чому вона його не переробляє? Адже додана вартість – це доходи бюджету. Маленьке сприяння у переробці – це колосальний крок назустріч цьому виробництву. Це нові робочі місця, це нові справи, інші податки, надходження до бюджету, Пенсійного фонду і так далі. Третя річ, яка лежить на поверхні: тільки у діалозі з бізнесом можна вийти на ті кроки, які має зробити держава, аби бізнес міг відкрито платити достойну заробітну плату працівникам. І ось тут потрібно звернути увагу на те, що ми продовжуємо розвивати економіку дешевою робочою силою – це величезна помилка! Ми в собівартості весь час принижуємо оцінку фахового робітника. Ті зарплати, які платяться українському робітнику, вони на порядок нижче, ніж ті, які платять поляки, угорці, румуни – це вимагає кардинального перегляду і соціальної політики держави, і політики заробітної плати економічної моделі.
Очевидно, що тут є проблеми, пов’язані з дефіцитом надходжень до державного бюджету для вирішення соціальних програм. Тому, з моєї точки зору, окремі об’єкти, такі як Укрзалізниця, Нафтогаз і його складові, мали б бути корпоратизовані, а їхні акції передані в управління Пенсійного фонду для того, щоб прибутки цих підприємств йшли до Пенсійного фонду. Треба мати на увазі, що Пенсійний фонд – це небанківська фінансова установа, яка може бути таким же самим кредитором, як і будь-який банк, він може заробляти гроші. Те, що в Україні це не практикується – це данина тому, що бояться, тому ще нечесний урядовець може красти на цьому, але без таких кроків, без того, щоб «зайти у воду», ти ніколи не навчишся плавати.
Вирішити проблему корупції необхідно через громадський сектор, через контроль над тими, хто управляє. Треба не боятися цей контроль забезпечити, і у сфері безпеки й оборони, і у сфері соціальної політики, політики заробітної плати.
-Чи буде, на вашу думку, в Україні другий тур виборів, і хто в нього вийде?
Якщо так звані лідери перегонів на сьогоднішній час мають рейтинг не вище 10%, то який би довгий список претендентів не був, будь-хто з цих людей має право і можливість перемогти. Якщо сьогодні зсумувати всіх, хто знаходиться в соціологічних опитуваннях, вони в сумі збирають ледь 40%. А 60%? До речі, з цих 60% третина - приймають рішення на дільниці, вони і можуть принести «подарунок» Україні. Якщо ці люди купляться на шоу, значить будемо «сміятися» 5 років. Якщо на гречку – будемо плакати стоячи на колінах… Сценарій зрозумілий. Якщо будуть обирати цінності, маємо шанс! Це при тому, що всі отямимося і будемо виконувати правила закону, всі!
-Ваші плани на найближчі 5 місяців?
Arbayten (німецькою, - уточ.) – працювати! Їздити, зустрічатися з людьми. Треба засукати рукава і працювати.
