Як дитинство 10-річного хлопця проходить під гуркіт важкої артилерії - саме на це запитання відповідає документальний фільм «Віддалений гавкіт собак» датського режисера, який розповідає історію родини із села Гнутово Донецької області.
Показ цього фільму відбувся у Житомирі в рамках фестивалю Docudays, і саме на показ цієї стрічки приїхав асистент режисера Азад Сафаров. Зйомки стрічки тривали впродовж півтора роки, і за цей час у село-привид, яким воно спочатку здалось документалістам, почали повертатись люди.
«Вже наприкінці зйомок з нами вітались всі. Нас всі знали, питали, коли вже цей фільм вийде, всіх цікавило, про що ми знімаємо, і всі дуже доброзичливо ставились. Ми були якоюсь маленькою новиною для них, щастям для них. Ми приїжджали, і вони відволікались від усіх своїх проблем, навіть бабуся нашого героя казала: коли ви приїжджаєте, ми забуваємо про війну, ми відволікаємось на вас. Так само в селі були люди, які теж спілкувались і трішки забували, що там коїться. Це була як якась віддушина для них», - розповідає асистент режисера Азад Сафаров.
Вибухи важкого озброєння, які стали звичними для журналістів на фронті, спочатку лякали знімальну групу.
«На фронт я почав їздити ще задовго до початку фільму, ще з самого початку війни. Для мене це не було новиною, я просто виконував свою роботу: я їздив, знімав і показував це. Для датського режисера це був величезний стрес. Бо, коли ми просто йшли вулицею села і десь за 20 кілометрів ставався якийсь вибух, він присідав на землю, зупиняв мене і казав: ми нікуди не йдемо. Він дуже боявся. Але, чим далі ми знімали, тим більше він звикав, і коли ми просто йшли вулицею, він казав: щось не стріляють, якось незвично. Він звик. І дуже страшно помічати, що люди, які там живуть, вони теж до цього звикають. Діти граються, люди йдуть на ринок, купують щось і не звертають уваги, що за два кілометри від них стріляють, гупає артилерія. Все це на якомусь фоні. І ось це насправді страшно. Страшно навіть не те, що люди бояться, а те, що люди звикають до цього», - розповідає Азад.
Кінострічка «Віддалений гавкіт собак» може поборотись за престижну нагороду Американської кіноакадемії Оскар, але поки потрібно пройти ще кілька етапів кваліфікації.
«Щоб потрапити на Оскар, потрібно пройти уже довгий і важкий шлях, бо треба спочатку перемогти, як мінімум, на кількох відомих фестивалях, які кваліфіковані Оксаром і Американською кіноакадемією. І лише після цього фільм має право просто податись на кваліфікацію Оскара. Або ж він має бути в американському прокаті, і тоді він матиме право податись на кваліфікацію. Ми пройшли етап подачі на кваліфікацію і вже потрапили в лонг-ліст. Зараз - це рекордних 170 документальних фільмів з усіх куточків світу. Зараз ми в цьому списку, і 15 грудня скажуть офіційно, чи потрапили ми в шорт-лист. Але одночасно з цим є ще одночасно Європейська кіно академія, і там ми вже пройшли всі етапи, і фільм потрапив в число 5 номінантів. Це вже фінал. І так само 15 грудня, це таке символічне число, оголосять у місті Севілья в Іспанії переможця. Можливо, ми станемо переможцями, можливо, ні. Там конкуренція дуже величезна, дуже класні фільми з усіх куточків світу, і вже там визначиться – хто переможець. Це вперше, коли ми приїжджаємо на мандрівний фестиваль. Насправді, хотів приїхати і режисер, але через те, що зараз дуже багато фестивалів, він не всюди встигає. Ми дуже вдячні МГО «Сучасний формат» за запрошення, за організацію цього. Нам приємно, що цей фільм тут також показують. Не лише в Житомирі, але й в інших містах. Ми вдячні за увагу до нашого фільму. Особисто для мене було важливо, щоб цей фільм показали повсюди в Україні. Його показують в різних країнах світу, але для мене було важливо, щоб його показали українцям в першу чергу. Бо ми всі живемо набагато далі від війни, це життя, ми не кожного дня сидимо і думаємо: ось там війна, як там погано людям живеться. А коли ми дивимося такі фільми, то ми стаємо ближче до цих людей, краще розуміємо їх переживання», - каже асистент режисера Азад Сафаров.
