17 тисяч дітей в різних інтернатних закладах чекають на усиновлення в Україні. Діти продовжують перебувати у дитбудинках замість родини, а звідти часто поповнюють в'язниці і кримінальний світ. Поки лише 1158 дітей знайшли сім’ю цьогоріч, 230 із них поїхали за кордон, більшість лишилися в Україні, серед них – 5-річний Микита Стриженко. Родина, син якої загинув на війні в зоні АТО, знайшла розраду в усиновленні сироти.
Історію житомирської сім’ї Стриженків, яка втратила в АТО єдиного сина і взяла до себе маленького вихованця інтернату, розповідають журналісти ТСН у сюжеті від 30 вересня 2019 року.
Стати мамою вдруге, коли старшого 20-річного сина в зоні АТО забрала війна, Тетяна Стриженко після трьох років горя зважувалась непросто. Розтанула остаточно, коли зустрілась із ним, тоді – 4-річним хлопчиком, у якого померла мама і не було батька.
«Другий раз, як ми приїхали до нього, він назвав нас тато і мама. Напевно, дитина так хотіла тата і маму, що він був згоден на все», – пригадує мати загиблого в АТО десантника Тетяна Стриженко.
Коли вони зустрілись, родина Стриженків була у відчаї та жалобі і третій рік оплакувала сина Артема.
Десантник 95-ї бригади загинув у липні 2014 року поблизу Луганська. Сам із родини військових, Артем поїхав захищати рідну землю, адже народився і виріс у Сватовому, неподалік місця, де його наздогнала куля бойовика. Відтоді батьки Артема переосмислили життя заново і спробували народити ще.
«Коли нам лікарі сказали, «ви не будете батьками», найстрашніше було розуміти, що ти більше ніколи не почуєш слова «мама», – каже Тетяна Стриженко.
Тож усиновлення стало для батьків і ліками, і реабілітацією.
«Ми йому пояснюємо, що у нього є старший братик, але він зараз з нами не живе, він живе на зірочці, звідти за нами споглядає, він нас там захищає», – розповідає жінка.
З таким старшим братом на небі менший Микита вже знає і прапор, і герб України. Хоча рік тому хлопчик не вмів чітко говорити, не знав пір року та кольорів. Не знав, що таке котлети, просив лише манку та гречку. До дитини із непростим дитинством родина Стриженків виявилася неготовою.
«Десята година вечора, він кричить так, що до мене зараз викличуть поліцію і будуть думати, що я його вбиваю. Чоловік в рейсі, я йому дзвоню і кажу: «Я не знаю, що мені робити»», – каже мама хлопчика.
Допомогли знайомі психологи. Проте, вважає Тетяна, такі фахівці мають бути як обов’язковий супровід від держави при всиновленні.
У Микити, крім власної кімнати, купи іграшок, є ще й власний папуга Тихон. І свої вечори за чаєм у цій родині не проміняють ні на що.
«Ми його врятували від дитячого будинку, він нас врятував від наших переживань, нашого горя», – говорить Тетяна Стриженко.
Як повідомляв Житомир.info, 1 листопада 2016 року на фасаді ліцею №25 у Житомирі відкрили меморіальну дошку бійцеві 95-ї бригади Артему Стриженку. Саме у цьому закладі навчався загиблий Герой.
