На сайті «Чемпіону» третього березня опублікували матеріал під назвою «Коли вже зробив понад тисячу спусків, ти не боїшся. Інтерв'ю чемпіона світу U-20 Ярослава Лавренюка».
Перші два місяці 2025-го подарували українському спорту нову «зірочку». Ярослав Лавренюк став чемпіоном світу зі скелетону серед юніорів.
17-річний спортсмен ще у 2024-му став бронзовим призером чемпіонату світу та віцечемпіоном Юнацьких Олімпійських ігор. А вже цього року до нього прийшла перша перемога на великому турнірі.
В ексклюзивному інтерв’ю «Чемпіону» Ярослав розповів про те, як в його житті з’явився скелетон, як долав страх перших спроб вперед головою в льодовому жолобі, чому важливе для скелетоніста навчання в школі й поділився емоціями від перших перемог у кар’єрі.
– Ярославе, чому саме скелетон, як він з’явився у вашому житті?
– Цей спорт в моєму житті з’явився у той період, коли я займався іншими видами, айкідо, паркуром. І я вже хотів щось змінити. Тоді до мене підійшов батько, який, до речі, зараз є також моїм тренером. Він побачив пост у фейсбуці від Федерації бобслею і скелетону України, про те, що йде набір у юніорську команду на Юнацькі олімпійські ігри 2024 року.
Тоді він спитав, хочеш спробувати? Я сказав, мабуть. Ми поїхали в Київ, я спробував і вже згодом, я ще не розумів, чи мені подобається, але дуже хотів це спробувати, тому що я люблю екстрим. І згодом я поїхав на свої перші тренування, на збір до Німеччини й на перші спуски в Латвію. І вже тоді почав кататися.
З перших спусків також не розумів, чи мені подобається цей спорт, але не здавався. Навіть були падіння, але я проявив витримку, підіймався все вище і вище. І з тим, як додавалася швидкість, я все більше й більше почав любити скелетон, можна так навіть сказати. Ну й зрозумів, що це той спорт, яким я хочу займатися.
Скриншот з Instagram Ярослава Лавренюка
– А в якому віці це було, коли ви почали займатися?
– Мені було 13 років тоді.
– Де тренуєтеся, чи є перспективи побудови траси в Україні?
– Тренуюся переважно в Латвії й Німеччині. Там є всі умови для занять, чудові траси.
Що стосується траси в Україні, то, по-перше, зазначу, що льодова траса — це дуже-дуже дорога споруда. Зрозуміло, що траси різні, за складністю, за іншими показниками, але все починається від більше ніж 100 мільйонів доларів. Найпростіша траса. До того ж ця дорога споруда після побудови потребує правильного догляду і потребує ще додатково дуже багато грошей.
Але сьогодні, зважаючи на події, які відбуваються в нашій країні, думаю, що побудова траси не є основною метою України. Станом на зараз, я не бачу перспективи того, що в Україні може бути льодова траса. Мені, звісно, хотілося б, але чітко усвідомлюю, що ці кошти краще витратити на оборону і на допомогу нашій державі.
Також слід зауважити, що зараз у світі дуже багато трас. І навіть міжнародна федерація має труднощі з тим, щоб заповнити усі траси змаганнями. Тому я не знаю, чи доцільні взагалі перспективи побудови траси в Україні. Хоча, звісно, в майбутньому мені дуже цього хотілося, це дуже круто, коли в тебе є домашні траси, де ти можеш гарно тестуватися, де всі тебе знають, де ти почуваєшся вдома. Але лише в майбутньому, сподіваюсь на це.
Фото: Getty Images
– Ми вже трішки зачепили цю тему, але… Коли для вас особисто настав переломний момент, коли зрозуміли, що скелетон – це серйозно й надовго?
– Це хороше питання… Насправді, навіть не думав про це.
Спочатку, ще на першому зборі катався і взагалі не міг зрозуміти, чи подобається це мені. Я думав, що буде достатньо першого спуску, щоб зрозуміти, подобається це мені чи ні. Але цього виявилося зовсім недостатньо. Пам’ятаю, що ми приїхали в Латвію, в Сігулду, я вперше побачив трасу, вперше побачив скелетон свій. Мене завезли нагору до 10-го віражу, я був вже переодягнений, але ще поки нічого не розумів. Мені сказали просто розім’ятися, я розім’явся, поклали на трасу і розказали про один віраж, яку роботу мені в ньому потрібно зробити. І одразу ж спитали, чи готовий я їхати. А я вже лежу, кажу, готовий, тому що треба їхати. І я поїхав, старався якось керувати, але нічого не вдавалося. Поїхав напряму між 14-м і 15-м віражем, там дуже багато разів вдаряв стіни.
Потім проїхав якось до фінішу, але нічого не зрозумів, все так дуже швидко промайнуло. А на третій свій заїзд першого тренування взагалі впав… Тож, приїхав у готель і не міг зрозуміти, що сталося зі мною, що це було, подобається мені чи не подобається.
Вже потім я потроху звик, почав робити більше якісних дій, менше помилок. Поїхав вже виступати на міжнародні змагання, Кубок Європи… І вже тоді почав розуміти, що мені це подобається. Я здобував медалі, підіймався на подіум, своїми силами на міжнародній арені підіймав прапор України. Звісно, мене це мотивувало. Я розумів, що є перспективи для того, щоб виграти медалі найпрестижніших змагань. Розумів, що це все серйозно, і ще треба старатися досягати цих гарних результатів.
Скриншот з Instagram Ярослава Лавренюка
– Людина летить головою вперед в льодовому жолобі. Як це всередині відчувається? Про що думаєте у цей момент?
– Спочатку, взагалі, ти не розумієш, що відбувається. Бо все йде на шаленій швидкості, й треба думати що мені робити, щоб не заплутатись, щоб не вбиватися. Але з досвідом приходить спокій, така впевненість. Це набувається, як ти набуваєш професіоналізм.
Але в нас основна ціль – доїхати якомога швидше до фінішу. Звісно, коли ти вже зробив більше тисячі спусків, ти вже не боїшся. Тому що ти знаєш, як це, ти впевнений в спуску, і ти вже починаєш працювати на швидкість. Для того, щоб проїхати трасу якомога швидше, а не просто доїхати до фінішу. Тому вже на першому плані думки про те, що робити в кожному віражі.
Я вже працюю на старті, потім застрибнув на трек, і починаю їхати. Починаю їхати й думаю, що тут треба мені працювати, а тут треба мені підтримати. І просто старатися, якомога краще, проїхати трек, де потрібно виправити помилки, де я не дуже гарно проїжджаю. І страху немає, навіть коли вже їду на швидкості 130 км на годину, почуваюся чудово, не боюся.
Приходить той момент, коли ти просто розумієш, що ти на своєму напрямку, можна так сказати. І ти вже працюєш на швидкість. Все, про що ти думаєш, це тільки віражі та що потрібно зробити, щоб швидко проїхати трасу. А про те яка швидкість, що все проноситься, ти вже не думаєш. Так, спочатку ти нічого не бачиш, але з досвідом я вже їду по трасі й на швидкості 130 км/год можу помітити, де який тренер стоїть, де який тренер займає яку ділянку. Я можу зрозуміти, ось це тренер Сергій, а це тренер Михайло (Гераскевич, тренер й батько Владислава Гераскевича – Ред).
– Спортивний календар дуже насичений. Як багато часу вдається проводити вдома, у Житомирі?
– На жаль, вдома вдається проводити не так багато часу, як хотілося б. Але треба працювати. Наприклад, минулого сезону вдома я був влітку місяць й навесні два місяці. Тобто, взагалі за рік десь 3-4 місяці я буваю вдома.
Коли розпочинається сезон, дуже рідко вдається повертатися додому, хоча б на кілька днів. На жаль, це зараз важко зробити, ми не можемо швидко дістатися додому через логістичні проблеми. Як це роблять інші спортсмени, які, коли перерва у змаганнях, сідають на літак і вони вже вдома. Нам потрібно 2-3 дні, щоб дістатися додому.
Але цього сезону в мене був екзамен з української мови, тому я пропускав етап Кубка світу в Сігулді, і їхав додому в Житомир для того, щоб скласти цей екзамен.
Скриншот з Instagram Ярослава Лавренюка
– Ви ще й встигаєте навчатися…
– Так, зараз я навчаюся в ліцеї №34 міста Житомир.
– Поєднувати навчання з великим спортом дуже складно, але Ви не лишили ліцей…
– Так, звісно, тому що в нашій команді навчання є важливим аспектом. В нашому спорті дуже важливо, щоб ти міг розуміти, що ти робиш, наприклад, в керуванні потрібно, щоб ти усвідомлював, які твої дії призводять до яких наслідків, можна так сказати. Тому в нашій команді навчання – це дуже важливо.
Зараз я готуюся до НМТ (Національний мультипредметний тест) разом з Владиславом Герасимовичем, він мені допомагає готуватися до НМТ з математики.
І так, що всі наші юніори, вони вчаться. Зараз вони вже закінчилися сезон і по приїзду додому тренер дав їм завдання, щоб всі підтягнули навчання. Тому навчання у нас є дуже-дуже важливим в нашій команді.
– Ми вже говорили про Житомир. А чи є улюблене місце за кордоном?
– Насправді для мене всі країни дуже різні й сказати, яка улюблена, я не можу.
Мені дуже подобається швейцарський Санкт-Моріц, дуже гарне місто, природа там, це щось незвичайне. Подобається Сігулда, тому що там дуже хороші люди. Америка подобається… Не скажу, що є улюблене місце, яке я найбільше люблю. Вони всі для мене по-різному особливі.
– Скелетон – недешевий вид спорту. Ви вже розповідали про побудову трас, що на це потрібні дуже великі гроші. Я так розумію, що сам скелетон теж недешевий, до того ж потрібен і комбінезон, і взуття. Як розв'язуєте питання фінансового забезпечення?
– Так, справді, скелетон – це дуже коштовний вид спорту, дуже багато чого залежить від твого фінансування. Насправді, розв'язуємо це питання, у нас є державне фінансування, за що дякуємо Міністерству молоді та спорту, є спонсори у команді, це спонсори Владислава Гераскевича, вони також допомагають.
Зараз я також намагаюся знайти для себе спонсора, завжди буду радий співпрацювати.
– У 2024-му до вас прийшли перші медалі великих змагань – срібло Юнацької Олімпіади, бронза юніорського чемпіонату світу. Емоції переповнювали?
– Так, дуже переповнювали, але більше срібло Юнацької Олімпіади переповнювало. Тому що чемпіонат світу у нас був перед цим і ми ставили пріоритет на Юнацьку Олімпіаду. Тому на чемпіонат світу, тоді, можливо, не так гарно налаштовувався. Але була бронза й третє місце, я був задоволений. Це мені додало, скажімо так, впевненості на наступні змагання, якими були Юнацькі Олімпійські ігри. Виступ на чемпіонаті світу додав мені впевненості, можливо, це також зіграло свою роль в тому, що я виграв срібло на Юнацькій Олімпіаді. Я був дуже радий, мене емоції дійсно переповнювали.
Скриншот з Instagram Ярослава Лавренюка
– Цього року ви стали чемпіоном світу серед юніорів. Це крутіше, ніж срібло Олімпіади?
– Я став чемпіоном світу серед юніорів, і це було в категорії до 20 років, а Юнацькі Олімпійські ігри були у нас до 18 років, Тому деяких суперників, які були значно старшими за мене, вдалося також обігнати, і я радий, що мені це вдалося зробити.
Так, разом зі мною на п’єдесталі, на другому місці, стояв представник Латвії Еміл Індріксон, який на Юнацьких Олімпійських іграх мене обігнав і став першим. Тому я йому по-дружньому сказав, а ми хороші друзі, що ми вирівняли рахунок – 1:1.
Я був дуже задоволений, тому все ж таки, коли ти стаєш першим, підіймається твій прапор, також лунає гімн України. Тому, можливо, золото чемпіонату світу якоюсь мірою краще, Але я усі змагання згадую з посмішкою і радий, що вдалося продемонструвати пристойний результат.
– У минулому сезоні вам було 16 повних років, коли дебютували вже у дорослому Кубку світу. Що ви відчували в цей момент?
– Так, це зовсім інший рівень, коли ти змагаєшся з суперниками, які в цьому спорту більше, ніж ти живеш. Які набагато більш досвідчені, олімпійські чемпіони чи чемпіони світу, маю на увазі дорослого чемпіонату світу.
Скриншот з Instagram Ярослава Лавренюка
Звісно, був тиск. Була така відповідальність, як я зможу виступати на цьому рівні. Я відчував, що це велика можливість для того, аби покращити свої результати. Коли ти змагаєшся і тренуєшся з найкращими, ти можеш дивитися, як вони виконують роботу, якусь розминку… Або, наприклад, стартовий розгін, або як вони керують, чи проходять деякі віражі. Ти бачиш найшвидші лінії у виконанні найкращих спортсменів. Це все додає досвіду, і ти одразу помічаєш, що твої результати також стають кращими й вищими. Загалом, це дійсно зовсім інший рівень, проте ми продовжуємо тут змагатися, і я намагаюся показувати найкращий результат, дати конкуренцію набагато старшим противникам.
– Ярославе, за ці два сезони вашим найвищим результатом на Кубку світу стало 22 місце на етапі в Яньціні (Китай). Які цілі собі ставите на чемпіонаті світу?
– Минулого сезону мені не вдалося потрапити у четвертий фінальний заїзд, Тому зараз для мене ціль – зробити це, потрапити у топ-25 чемпіонату світу. А можливо, навіть побачити, чи я зможу поборотися за топ-20.
Автор: Кирило Стадниченко
Нагадаємо, 27 лютого житомирських спортсменів, які вибороли призові місця на світових змаганнях, та їхніх тренерів відзначили грошовими сертифікатами. Зокрема, місто нагородило Ярослава Лавренюка, чемпіона світу зі скелетону серед юніорів (20 000 грн), та бронзового призера чемпіонату Європи (10 000 грн). Його тренер Сергій Лавренюк отримав, відповідно, 10 000 і 5 000 грн.
Як повідомляв Житомир.info, у січні 2025 року на змаганнях у латвійській Сігулді 17-річний спортсмен з Житомира Ярослав Лавренюк здобув «бронзу» на чемпіонаті Європи серед юніорів. За два тижні перед цим у Сент-Моріці Ярослав Лавренюк вперше в історії України став чемпіоном світу зі скелетону серед юніорів U20.
10 квітня 2024 року в Олімпійському домі відбулася церемонія нагородження найкращих спортсменів грудня-2023 та січня-2024. Звання «Найкращий юний спортсмен січня-2024» здобув житомирянин Ярослав Лавренюк. Він став срібним призером ІV зимових Юнацьких Олімпійських ігор зі скелетону (Канвондо, Республіка Корея). На початку січня 2024 року на юніорських чемпіонатах світу зі скелетону у Ліллехаммері Ярослав Лавренюк здобув першу в історії України медаль. 23 січня 2024 року пресслужба управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту ЖОДА повідомила про те, що Ярослав Лавренюк здобув «срібло» зі скелетону на зимових Юнацьких Олімпійських іграх.
