Державний бюджет, російсько-український газовий конфлікт і політичне протистояння в Україні — ці проблеми стали предметом бесіди журналістів «Житомирщини» з народним депутатом України Павлом Жебрівським.
«Бюджет формувався
як засіб конкурентної боротьби
в президентських виборах»
— Павле Івановичу, ви — один із тих народних депутатів, хто не голосував за Держбюджет-2009. Чому?
— Так, я був категорично проти його прийняття. Бо він, по-перше, формувався, як один із засобів політичної і конкурентної боротьби в наступних президентських виборах і є скоріше політичним, а не економічним інструментом. Я не сприймаю його макроекономічні показники. Передбачається, що рівень ВВП зросте в порівнянні з минулим роком, а це неможливо. Інфляція запропонована на рівні 9,5%. Але при нинішній ціні на російський газ житлово-комунальні тарифи, ціни на газ для населення й електроенергію зростуть. Курс долара — вартість по року від 9,5 грн. до 12,5 грн. — зрозуміло, що все це впливатиме на інфляційні процеси. А це значить, що доходна частина бюджету є нечесною, нереалістичною. Тобто, бюджет — «дутий».
Так само нереалістичним є запланований 60-мільярдний стабілізаційний фонд, призначений для соціально-економічного розвитку держави. Повторюю, це все є нечесно, за такий бюджет не можна було голосувати.
— А що ж тепер робити?
— На посаді прем’єр-міністра потрібна людина, яка вдасться до непопулярних заходів. Що це значить? Ось таке порівняння: в Америці пільгами користуються 4% громадян, а в Україні — 28%. Жоден бюджет, навіть якби дати сюди американський, не зміг би забезпечити всіх пільг. На цей час майже 90% всіх надходжень до бюджету йде на соціальні видатки.
Що не треба скорочувати? Пенсії й заробітну плату бюджетникам; до того ж, слід індексувати їх на рівень інфляції. Але соціальний популізм треба прибрати.
Ми прийняли Закон України «Про престижність шахтарської праці» — здається, один я не голосував за нього. Лише за цим Законом держава повинна в Пенсійний фонд дати дотацію 20 млрд. грн. У мене виникає запитання: за рахунок чого?
— Якщо ж скасувати всі пільги, про які ви говорите, це викличе незадоволення людей.
— Так, і це є проблема. Але ж якщо в кишені немає грошей, то їх нікому не даси. Треба вкрасти, бандитським способом відібрати, або залізти в кишені майбутнім поколінням. Соціальні видатки, безумовно, мають бути, але соціальний популізм треба скоротити. Бо сьогодні що ми маємо? «Теплокомуненерго» отримує газ по 750-780 грн. Це значить, що бюджет має дотувати ці підприємства. Але припустимо, що пан Н. має зарплату 8-9 тис. грн., квартиру — 120-
Сьогоднішній «дутий» бюджет треба переглядати, але чи зроблять це, — у мене дуже великий сумнів.
— І що ж на нас чекає — соціальний бунт?
— Вихід єдиний — жоден прем’єр, який очолить уряд, не має права балотуватися на посаду президента. Бо той, хто кандидатуватиме в президенти, буде нечесним до свого народу.
«Економічна криза змусить думати
і робити все, щоб бути конкурентними
на ринку»
— У чому, на вашу думку, справжня причина газового протистояння?
— Передовсім, це — відсутність єдиної позиції у політикуму і народу України. Соціологія показала, що більшість наших громадян у газовій війні звинувачують Україну. Це — парадокс. Але чому це відбувається? Бо ті, хто обізвав себе політичною елітою, так і не випрацювали єдиних підходів до вирішення цього конфлікту.
Мені подобається газова угода тим, що там закріплено алгоритм визначення ціни на газ: зрозуміло, як вона формуватиметься. Рано чи пізно Україна зобов’язана буде перейти на ринкові ціни.
Не подобається те, що все достатньо закрито. Так багато говориться про корупцію, коли йдеться про посередників, але той же «Укргаззбут» — «газпромівська» дочка — буде продавати газ в Україні. Тому розмова про те, що посередників не буде — це цинічна брехня.
Не подобається мені й те, що за базисну ціну взято 450 доларів — це нечесна ціна. Можна погодитися з ціною транспортування газу, бо по 154 долари отримали за технологічний газ. Тому в сумі транспортування для нас буде прибутковим.
— А чи виживе за таких умов Україна?
— Виживе. Газ пропан-бутан, вироблюваний в Україні, — набагато дешевший за природний газ, ним можна успішно задовольнити потреби виробництв. Постраждати може хімічна промисловість, бо для неї газ служить сировиною. Але держава повинна все тут відрегулювати. Треба подивитися по електроенергії — чому маємо більше 70 коп. за кіловат для промисловості, коли навіть за кордон продаємо дешевше? Нинішня ситуація повинна змусити людей рахувати і думати.
— Але ж у нас є вічною проблемою житлово-комунальне господарство...
— Так, для «Теплокомуненерго» газове питання є величезною проблемою. Але якщо пов’язати її з бюджетом, то треба було, прибравши соціальний популізм, залишивши і навіть збільшивши соціальні видатки, визначити кавалок грошей на інвестиції у житлово-комунальну сферу.
Врешті, криза в циклічному світовому розвитку для того і є, щоб змусити людей думати й економити. Розвиватися на іншому якісному рівні: це буріння своїх газових свердловин, перехід на пропан-бутан, на вугілля, електроенергію, паливо з тирси, відходів сировини, торфу. Так звана економічна еліта не хотіла думати, не хотіла працювати над цим. Через це, в тому числі й підняття ціни на газ, саме криза змусить думати, робити все, щоб бути конкурентними на ринку.
«Розмови про імпічмент — це намагання наступити
в багнюці
на чиюсь голову, щоб самому вивищитися»
— Чи пов’язані розмови про імпічмент Президенту з наступними виборами глави держави?
— Ні, не думаю. Ситуація в тім, що Ю.Тимошенко намагається вибити грунт із-під ніг В.Ющенка. Імпічмент, згідно з законом України, зараз неможливий, бо потрібно для цього дві чергові сесії (не позачергові!). Якщо, скажімо, Ю.Тимошенко домовилась би з «регіонами», то на цій сесії можна було б прийняти лише початок процедури імпічменту, а вже на наступній — говорити про імпічмент. Але за конституційною нормою, за півроку до президентських виборів імпічмент оголошувати не можна. Друга ж чергова сесія розпочнеться із вересня, а в січні — вибори. Тому якщо буде проголосовано силами БЮТ, комуністів і ПР початок імпічменту, — це значить, що Президента не будуть запрошувати за кордон (бо він знаходитиметься під процедурою), він втратить достатньо багато важелів в Україні і це фактично знецінить саму посаду Президента В.Ющенка.
— А які аргументи є особисто у вас щодо недоцільності оголошення імпічменту Президенту?
— Якщо це буде, я обов’язково виступлю в парламенті й скажу таке: сьогодні є багато запитань до В.Ющенка, Ю.Тимошенко, до В.Литвина, до опозиції, до всіх. Усе ж, що робиться сьогодні, це — мишача возня, намагання наступити в багнюці на чиюсь голову, щоб самому вивищитися.
— Але ж країна від того голову не піднімає?
— Так. Люди, які є на гребені електоральних переваг, думають про себе, свій статус, а не про державу. Але треба підвести під усім цим риску — треба запропонувати якусь іншу якість для людей, сказати, який вихід із цієї ситуації. Визнати, що ми нині повертаємося до середини 90-их років, коли був бандитський «беспредел», коли люди не знали, де отримати захист. Я переконаний, що сьогоднішня еліта не має права балотуватися в президенти. Ті, хто на гребені, — ота десятка, двадцятка, — цього права не мають.
— Але є ще ж чимало тих, хто з ними тісно зав’язані...
— Відповідальність народу — теж велика. От, скажімо, партія йде на вибори. Люди хочуть працювати в комісіях, агітаторами, розносити листівки і отримувати за це гроші. Сподіваються і за голос отримати платню. А потім кажуть: і чому ми таких придурків вибрали?!
Щоб ця партія виграла, потрібен якийсь олігарх. За кожною партією стоять, як правило, олігархи, які її фінансують. Але ж члени партії, замість того, щоб платити внески, під час виборів гаряче відстоювати філософію, ідеї партії, чекають, щоб знайшовся якийсь товстосум, який буде давати на все це гроші, а потім не буде забирати їх із лихвою з бюджету. Проте чудес у природі не буває. Якщо олігарх дає гроші, ви їх берете, то чому ви тавруєте цього олігарха?
— Відомо, що кризу переживає й ваша політична сила — «Наша Україна».
— Ще в травні минулого року я заявив, що коли продовжуватимуться тенденції, що прослідковуються в партії, я вийду з неї. Я робитиму все до останнього, щоб партія не скочувалася донизу, щоб вона набирала обертів, розвивалася, бо її ідеологія, філософія, на якій вона будувалася, — це моє внутрішнє переконання. Ліберальна ідеологія в економіці, побудова громадянського суспільства, національно-демократична філософія розвитку — це три кити, на яких має будуватися майбутнє України. Мені дуже боляче, що партія переживає кризу, адже я був одним із засновників цієї партії.
— Які ж причини таких розчарувань?
— Перша причина — ніколи не можна будувати партію однієї особи. Бо це не партія, а клуб інтересів однієї людини, що не має нічого спільного з демократією. У партії не було розроблено противаг для того, щоб у її лідера не сталося затьмарення від успіху.
Команда «Нашої України» зразка 2002-2003 років — це була команда мрій, дуже демократична, високоінтелектуальна фракція. Але вона все віддала в руки однієї людини. Можна долю свою віддати лише Богу, все інше повинно мати систему противаг, систему конкуренції, тоді організм буде здоровий, розвиватиметься.
Цього не зробили, тому й сталося те, що сталося.
— А чи не вплинуло на це й те, що до блоку увійшли й інші партії, кожна з яких тягнула ковдру на себе?
— Якщо говорити про фракцію «НУ-НС», то це ще одна з великих помилок. Бо якщо партії, що входять до блоку, сповідують оті три кити, про яких я говорив, у них немає розбіжностей, то навіщо тоді інші партії? У нас же є партії «автобусного» типу — коли всі вміщуються в одному автобусі, є партії типу «мерседес із масажером» — усі вміщуються в одному «мерседесі», зате їхній лідер потрапляє в список і вивищується. Мені, наприклад, якоюсь мірою образливо, що я займаю 69-те місце у списку «НУ-НС». Я не проти займати й 200-те, але переді мною мають бути відоміші, авторитетніші люди, які більше зробили для партії. Але коли переді мною стоять люди, яких ні я, ні партія не знаємо, коли лише через місяць-два я дізнався, як їх звати, то це, звісно, неправильно.
—То, можливо, треба змінювати систему виборів?
— Купували голоси і при пропорційній, і при мажоритарній системах. Треба ж розбити Україну на 450 округів, закріпити в кожному партійця, нехай там працює. За два-три місяці перед виборами провести соціологічні дослідження, з’ясувати, скільки цей кандидат принесе голосів партії. На підставі цього й розставляти у списку.
— А на місцевому рівні? Сьогодні люди, нікому не відомі, проходять на виборах по списках і починають керувати...
— Це величезна ганьба. Вибори перетворилися на фінансові потоки. Людей привчили до того, що на виборах вони можуть заробити. І тому в списках почали з’являтися особи, які можуть профінансувати виборчу кампанію. Відтак, вони заплатили гроші, щоб їх обрали, і хочуть після виборів ці гроші забрати. Житомирщина не має фінансово-промислових груп, тут немає достатньо великого бізнесу, тому в обласній раді бачимо людей, які до неї відношення не мають.
Думаю, що місцеві вибори повинні бути лише мажоритарними, бо це — представництво громади.
— Які ваші прогнози щодо виживання Житомирщини в часи кризи?
— На відміну від промислових областей, Житомирщина таких економічних втрат не зазнає. Її промисловість спрямована на внутрішній ринок. Але я з цього не радію, бо в 2010 році розпочнеться піднесення світової економіки і нам треба буде не відбудовуватись, а будувати, не просто говорити, а сприяти залученню інвестицій. Коли розпочнеться піднесення, Житомирщина має бути готова надати такі умови, щоб інвестор обирав для вкладання грошей саме нашу область.
В аграрному ж секторі треба не допустити латифундистів. Влада і самі мешканці мають розуміти, що за їхніми солодкими обіцянками село і люди можуть програти.
І третє — духовність. Дуже важливо дати людям харчі не лише для шлунка, а й для мозку. Якраз тут не лише влада, а й політичні партії, громадські організації мають бути застрільниками і все робити, щоб розбурхати житомирський люд, який заснув.
Бесіду вели
Дмитро ПОЛІСЕНКО,
Іраїда ГОЛОВАНОВА.
