На політичній карті України з'явилася і все впевненіше заявляє про себе нова сила - політична партія "Українська платформа". Її лідер - народний депутат України, активний діяч Помаранчевої революції Павло Жебрівський відомий у політичних колах як людина, котра не звикла плисти за течією навіть у річищі парламентської більшості. Протест проти зради ідеалів Майдану, угодовництва й пристосовництва сподвигли його до створення "Української платформи".
Про засади партії, пріоритети і завдання Павло Жебрівський розповів у бесіді з журналісткою Іраїдою Головановою.
Ноу-хау української політики
-- Павле Івановичу, "Українська платформа" була 165-ю політичною силою, зареєстрованою Мін'юстом України. Вас не насторожує оцей безкінечно довгий ланцюг формувань, які прагнуть утвердитися в громадсько-політичному просторі держави?
-- Ви знаєте, коли зустрічаєшся з людьми, звучить заяложена тема: навіщо ще одна політична сила? Що нового вона принесе?, Чи не є це амбіцією когось одного - п'яти чоловік?
Якщо оцінити політичні партії й подивитися на філософію, ідеологію, бо всі вони називають себе ідеологічними, то насправді говорити про лівих, правих в Україні не доводиться. В усьому світі партії діляться на лівоцентристські й правоцентристські. В Україні ж розподіл цей сьогодні йде трохи не так, за іншими ознаками. Це - прозахідний курс, опора на українство, і проросійський курс - ставка на "злуку", чи як там назвати її, -- України з Росією.
-- Невже й компартію ви не відносите до ідеологічних партій?
-- Частково вона була такою. Але, починаючи з 2006-го року, коли комуністи стали імплементованими чи кооптованими у владі, отримавши свої квоти на міністерських посадах, в урядових комітетах, заступниками міністрів і т. д., говорити, що вони є такими обособленими і є справжньою опозицією, не доводиться. Комуністи пристосувалися до запитів часу і просто почали заробляти на цьому гроші. Хтось заробляє їх на прозахідній риториці, хтось - на проросійській. Це і є ноу-хау української побудови так званих ідеологічних партій.
-- Хоч груздем себе назви, але в кошик не лізь, -- кажуть у народі. Як би партії себе не називали, вони ставлять собі за мету входження до влади, отож повинні й відповідати за те, в якому стані опинилася держава.
-- Безумовно, на критику заслуговують усі політичні сили і, в першу чергу, ті, що при владі, чи були там нещодавно. Вони відповідальні за те, що діється в країні, те, що зробили з Україною за 18 років незалежності. Але критикувати, обзивати "катами", "негідниками", -- це найлегше, що можна зробити. Моя відповідь на подібні звинувачення є такою: чи праві владні мужі й жінки? Абсолютно ні, бо якби вони були праві, то ми жили б набагато краще. Чи праведний гнів громадян? Так, справді праведний. Але от запитання: а що за цим слідує? Ну, обізвали ви когось негідником, катом. А що далі? Поплескали язиками на кухні, побурчали, вийшли на якийсь мітинг. А далі що?
Якщо ми знаємо, що хтось неправий, що Україна йде неправильним шляхом, що немає насправді ідеологічних партій, просто плакати і говорити все це, посипати голову попелом безперспективно. І якщо говорити про "Українську платформу", то я назвав би її формуванням альтернативи багатьом політичним партіям, формуванням альтернативної команди для побудови й розбудови України.
-- У чому ж полягає ця альтернатива?
-- Ми не хочемо займатися критиканством, розповідати, які всі нехороші - вони й справді нехороші. Дуже модно шукати ворогів: росіяни шукають зовнішніх ворогів. Україна шукає ворогів внутрішніх - це її проблема. Одній баришні в Україні завжди хтось заважає. Притому ця риторика зберігається, починаючи з 2005 року.
Розбудовуючи "Українську платформу", ми не ставимо наріжним каменем критиканство, -- ним здобувається дешева прихильність. Наша альтернатива в тім, що "Українська платформа" насправді є ідеологічною політичною силою. Її ідеологія базується на багатьох постулатах, із яких чотири -- ключові.
Теза лівоцентризму є шкідливою
- У такому разі давайте розпочнемо з базису: який шлях економічного розвитку держави сповідує "Українська платформа" і чи є він насправді альтернативним до пропонованих вашими політичними конкурентами?
-- Один із головних наших постулатів - ліберальна ідеологія в галузі економіки. Йдеться про те, що має бути первинним. Лівоцентристи вважають, що спочатку мають підніматися доходи населення, а потім, за рахунок цього, формується внутрішній ринок, після цього починає розкручуватися виробництво. Ми вважаємо, що в українських реаліях це неможливо.
-- Чому?
-- Бо економічна побудова України є достатньо специфічною. По-перше, близько 60% українського ВВП залежить від експорту. Але, на жаль, ми експортуємо не готову, не кінцеву продукцію, а сировину чи напівфабрикати. Скажімо, один із заводів, власник якого заявляв про свою наближеність до лівих сил, випускає багато виробів з чавуну, сталі, але насправді це напівфабрикат, бо справжній завод із виготовлення кінцевої дороговартісної продукції, яку потім Україна скуповує, він побудував для свого зятя в одній із арабських країн. Тому 60% ВВП залежить від того, що ми продамо на експорт - сировину чи напівфабрикати. І в той же час 65% товарів народного споживання Україна імпортує.
Тому, якщо в принципі розпочати піднімати доходи населення чи ту ж тисячу роздавати, -- це буде спрямовано не на внутрішнє українське виробництво, а на купівлю імпортних товарів. Тобто, на підтримку закордонного виробника. Саме таку перспективу нам пропонують лівоцентристи. Натомість правоцентристи стверджують, що первинна економіка, а потім, за рахунок цього, піднімаються доходи населення.
-- Які в такому разі конкретні кроки має зробити держава для піднесення економіки?
-- Вступивши навіть у глобальний економічний світ, держава має створити протекціоністські умови для того, щоб виробництво розвивалося в Україні і, в першу чергу, виробництво товарів народного споживання - те, що купуватимуть люди. Вона створює умови в першу чергу для імпортнозамінного виробництва. Завдяки цьому держава зобов'язана, регулюючи єдиною тарифною сіткою, мінімальною заробітною платою, з кожним місяцем, з кожним роком піднімати соціальні стандарти життя людей. Тоді, зрозуміло, таке поєднання є реальним для України. Сповідуючи ж лівоцентризм, особливо в галузі економіки, ми все більше перетворюватимемось у споживацьке суспільство імпортної продукції.
-- А як ліберальна ідеологія в економіці ув'язується з формами власності? Адже і в цьому питанні в лібералів і лівих - різні погляди...
-- Ми не заперечуємо державну власність, хоча виступаємо за її обмеження і збільшення приватної власності. Ліві ж відстоюють протилежне співвідношення, або взагалі відсутність приватної власності. Однак ми допускаємо існування всіх форм власності: приватної, колективної, державної. Вони мають право на існування, але в тих сферах, де буде більш ефективним господарювання тих чи інших її форм. Це ж є й питанням національної безпеки. Наприклад, атомна енергетика, нафто-газовидобування, залізниця мають бути в державній формі власності, принаймні на нинішньому етапі.
Висновок: сьогодні для України є шкідливою теза про лівоцентризм, більш ефективною є система побудови держави як правоцентристської.
-- Коли ми говоримо про розвиток національного виробництва і участь у ньому, зокрема, приватного бізнесу, навряд чи можна обійти такий “камінь спотикання”, як дозвільну систему. У вашій ідеології лібералізації економіки передбачається такий собі "бульдозер", який зсуне отой “камінь” із застовбленого корупцією місця?
-- Безумовно, і дозвільну систему треба лібералізувати. В 2005 році відбулася компанійщина. Відтоді про це навіть ніхто не згадує. Всім же ясно, що для отримання якогось дозволу на будівництво чи відкриття бізнесу часом доводиться витрачати по кілька років.
-- То що ви пропонуєте?
-- Треба перейти від дозвільної до заявочної системи функціонування бізнесу. Дозвільна - це коли ти йдеш за дозволом, а заявочна - коли в Інтернеті висять вимоги для ведення певного бізнесу, ти пишеш, що ознайомився з ними, зобов'язуєшся їх дотримуватися, і тобі видають дозвіл на ведення того чи іншого бізнесу або на будівництво і т. і. А вже потім контролюючі органи перевіряють, наскільки насправді відповідає твій бізнес задекларованим вимогам. І через те ми наполягаємо на перехід від дозвільної до заявочної системи ведення бізнесу.
-- А з податками? Сьогодні вони беруть за горло уже авансом...
-- Щодо податків, то ми говоримо, що повинна бути розширена база оподаткування, а самі податки мають бути зменшені. Не секрет же, що сьогодні, як мінімум половина бізнесу знаходиться в тіні. Тож виходить, що 50% бізнесу платить, щонайменше удвічі більші податки, ніж повинен платити. Таким чином сьогоднішня система оподаткування офіційно легального бізнесу стимулює заганяння його в тінь.
Тому розширення бази оподаткування має йти паралельно зі зменшенням податків для тих, хто реально функціонує у легальній системі бізнесу.
-- До речі, зараз багато говорять про єдиний податок, про патенти і т. і. Яка ваша позиція в цьому питанні?
-- Якщо чесно підходити до цього, то патент має бути у тих людей, котрі займаються самозайнятістю. Допустимо, людина, взявши кредит, купила автомобіль і займається перевезенням громадян. Вона має бути на патенті, бо зайняла себе і годує свою сім'ю. Людина, яка купила десять автомобілів і найняла на роботу багатьох людей, має бути на системі загального оподаткування. Зрозуміло, що податки треба зменшувати, але - за загальною системою оподаткування.
У нас же сьогодні на патенті працюють навіть ювеліри. Більша половина їх платить 200-300 грн. податку за місяць. А що роблять у супермаркетах? Переводять на патент кожний касовий апарат для того, щоб платити лише патент, а за загальною системою оподаткування йдуть лише точки, де реалізовується підакцизний товар -- цигарки і горілка. Бо вони програють тим продавцям, які торгують за патентом. У результаті від торгівлі ми маємо дуже низькі надходження до бюджету.
Скажімо, на Житомирщині деякі люди, будучи на патенті, фіксували по 20 млн. грн. доходу. Купували патент і працювали лише один квартал. Відзвітували і більше з цієї людини ніхто податків не вимагав. Замість того, щоб сплатити 16% прибуткового податку, вони платили з 20 млн. грн. - 200 гривень. Отаких "офшорів" в Україні створено дуже багато. Тому система оподаткування в державі має бути зрозумілою, реалістичною.
-- У той же час приватні підприємці висловлюють незадоволення збільшенням внесків до Пенсійного фонду для людей, яких вони найняли на роботу. Причому, обурюються і роботодавці, і наймані робітники. Де в цьому логіка?
-- Вони просто не розуміють, що в Україні вже кілька років функціонує часткова накопичувальна система пенсійного забезпечення. І люди, з доходів яких роботодавці не сплачують внесків до Пенсійного фонду, коли виходитимуть на пенсію, отримають лише мінімальну пенсію. Не реальну, а - мінімальну. Оскільки до цього часу в нас функціонує солідарна система пенсійного забезпечення, то фактично ті люди, з яких вираховують повну ставку внесків до Пенсійного фонду, вони формують Пенсійний фонд не тільки для себе, а й для тієї когорти, яка взагалі нічого не платить для пенсійного забезпечення.
Тож сьогодні треба, безумовно, розширювати базу - кількість людей, які сплачуватимуть внески до Пенсійного фонду, і в той же час зменшувати величину цих внесків.
Таку систему розпочали по сільському господарству, де раніше узагалі не платили. Сьогодні вийшли вже на 26% -- при 33,2% для всіх інших галузей економіки. І десь у найближчі роки сільське господарство переходить на внески до Пенсійного фонду однакові по всій економіці України.
Ми маємо це зробити, як би боляче то не було, паралельно зменшуючи навантаження на фонд заробітної плати та на всі інші.
Обирати не насильницький шлях, а протекціонізм
-- Давайте перейдемо від базису до надбудови. Які її пріоритети?
-- Другий постулат філософії й ідеології "Української платформи" не менш важливий -- це національно-демократична філософія розвитку України. Сьогодні ситуація є достатньо критичною: скоріше за все ми дійшли до піку русифікації українського народу. Здавалось би, Україна - незалежна держава. Якщо раніше російська мова була мовою спілкування й об'єднання всього українського народу, то на сьогодні - як і колись: виїхав за межі села і починає "штокати". Біда в тім, що в цьому питанні немає державницької політики; не можна заборонами сформувати філософію розвитку національної свідомості, української культури. Держава має формувати політику.
-- У чому конкретно, на яких напрямках?
-- Ми достатньо багато дискутуємо, чи можна ненасильницьким шляхом українізувати Крим? Безумовно, можна. Треба лише п'ять-десять років. Держава повинна виділяти гроші й фінансувати нові дитсадочки, де мають бути український мультик, класна українська книжка, де мають вивчатися українські традиції, українська культура, українська, російська й англійська мови. Такий український дитсадок буде поза конкуренцією в порівнянні з іншими. По одному такому дитсадку в кожній територіальній одиниці в рік - щоб туди стояла черга. Від слів, що українською мовою стане модно розмовляти, -- якщо про це лише говорити, -- нічого не зміниться. Повинна бути політика держави, щоб українською стало розмовляти і модно, і само по собі зрозумілим.
Те ж саме треба робити у школах і вузах. І фактично, в хорошому сенсі, така протекціоністська політика української влади в цьому напрямку має привести до не насильницької, а свідомої українізації України.
-- Очевидно, що такий протекціонізм держави потрібний і іншим сферам духовного й культурного життя, в тому числі й масової культури, яка, подобається це комусь, чи не подобається, формує свідомість людини - національну чи - ніяку...
-- Багато критики з приводу "хохла Бортка", який випустив фільм "Тарас Бульба". Не треба клясти хохла, потрібно виділити частково гроші з Державного бюджету на своє розуміння Тараса Бульби, залучити до співфінансування приватних інвесторів і тоді буде формуватися на справжньому Тарасі Бульбі самосвідомість українства. Сьогоднішні шансон, попса - на це також треба звертати серйозну увагу. Наші артисти, таланти, які вирощуються в глибинці, для того, щоб заробляти серйозні гроші, починають співати російські шансон і попсу. Бо хочуть бути конкурентними на російському ринку, заробляти на цьому гроші. На це також держава має впливати, бо це на обивательському рівні формує ставлення до культури і мови. Тому ми й говоримо, що треба обирати не насильницький шлях, а протекціонізм у формуванні політики в цьому напрямку.
-- ...І лише тоді, можливо, українці нарешті позбудуться почуття меншовартості, яке їм - тут уже справді насильницьки, насаджували не одна імперія й не один правитель...
-- Національно-демократична філософія нашої партії передбачає втрату почуття меншовартості українців. Гасло: "Україна - понад усе!" має бути ключовим для кожного громадянина України. В українців не повинно бути якихось антиросійських кликушесть і т. д. , має бути усвідомлення того, що вони є потужною нацією з хорошим генофондом, нацією, яка здатна конкурувати з іншими. Для цього є всі підстави. Але говорити лише про культуру, освіту, українізацію, про вивчення своєї історії - безперспективно без наведення ладу в сьогоднішній державі - Україна.
Тобто, насправді національно-демократична філософія передбачає під собою не тільки протекціоналістську політику в цьому, але паралельно має бути наведення порядку в самій державі. Якщо ти вважаєш себе українцем і хочеш гордитися цим, то ти не повинен ні давати хабарі, ні брати їх. Маєш дотримуватися законів сам і вимагати цього від інших. Національно-демократична філософія передбачає не тільки культурологічні й історичні напрямки розвитку, а й систему побудови справжньої Української держави.
-- Але, виходячи з досвіду розвинених демократій, така держава неможлива без побудови громадянського суспільства. Який шлях до нього вибудовує "Українська платформа?"
-- Побудова громадянського суспільства -- це, власне, один із "китів" нашої філософії й ідеології. Багато громадян України прокинулися в 2004-у році на Майдані, для них він став внутрішньою потребою, вони гордилися тим, що, вийшовши на Майдан, побороли в собі внутрішній страх - і вплинули на тих, хто хотів застовбити за собою владу. На сьогодні ті люди, особливо, хто був дуже активний, почуваються спустошеними й розчарованими. І, безумовно, є звинувачення лідера чи лідерів Майдану в тім, що вони винні в тому бардаку, який є сьогодні в Україні. Певною мірою вони праві. Але завжди мало вибрати собі царя чи царицю. Насправді потрібно сформувати систему противаг, систему правил, за якими змушені були б грати і жити ті, кого ми підносимо на вершину. Не треба віддавати свою долю в руки декількох осіб. Тому, що одні можуть гратися на шкоду, другі - взагалі не зважати на те, що там відбувається, а треті - чинитимуть лише на користь собі. Сподіватися на "просвещенного" царя безперспективно. Має бути система правил. А дотримання її повинно забезпечити громадянське суспільство. Об'єднання людей, які змусять місцевого сільського голову не продавати землю чи роздавати кар'єри, а працювати на громаду. Контролювати міського голову, голову уряду, Президента - це можливо через побудову громадянського суспільства.
-- У яких формах це може проявлятися?
-- Якщо люди будуть окремо, кожен сам по собі, і лише казати: "Я працюю, плачу податки і т. і.", нічого не вийде. - Цього замало. Люди мають бути об'єднані в громадські організації, об'єднання мешканців будинків і т. д. - своєрідні мікроточки громадянського суспільства і контролювати владу. І коли такі об'єднання будуть, тоді ті, хто піднявся до вершин, ніколи не зможуть вести себе так, як вони ведуть себе нині. Через це побудова громадянського суспільства -- це основний шлях наведення ладу і забезпечення незворотності демократичного вибору в Україні.
-- Ви говорили про систему противаг у суспільстві. Але ж, цілком очевидно, така система повинна існувати і в самій кожній конкретній партії.
-- У політ-площині правил гри і механізмів, які б убезпечували можновладців від невиконання своїх обіцянок, в Україні не існує. Тому ми виношуємо ідею виробляти отакі внутріпартійні правила гри, що стосуються кандидатів у депутати. Уже на першому з'їзді ми внесемо в один із розділів нашого статуту норму про внутрішньопартійні відкриті списки - таким буде правило формування суспільного життя. Не лише при мажоритарній, але й при пропорційній виборчій системі мають бути відкриті виборчі списки, це має бути встановлено законодавчо. І починати треба з себе. Запроваджувати цю відкритість, закріплювати кандидатів по округах -- у районну, міську, обласну, Верховну Раду. А не просто -- взяв частину своїх, частину - з олігархів, які заплатили тобі гроші на проведення компанії...
Так що слова не повинні розходитися зі справами.
-- І в той же час сьогодні нерідко можна почути, особливо від представників старшого покоління, що Україні потрібна сильна рука. Не система правил, як стверджуєте ви, а людина, котра залізною рукою поведе всіх стрункими лавами в щасливе майбутнє...
-- Сподівання на когось одного, на невеличку команду неперспективне. Бо ці люди можуть спочатку наводити порядок, а потім у них відбудеться затьмарення від успіхів, і вони можуть спрямувати свою силу й енергію, владні важелі на шкоду. Лише громадянське суспільство, лише система правил, за якими будуть жити рядові українці й найвищі можновладці, може вивести Україну на достатньо серйозний рівень і забезпечити незворотність демократичних процесів для держави.
"Маємо зробити все для того, щоб об'єднати Україну"
-- Україна - багатонаціональна держава. І саме цей фактор протягом багатьох віків ставав причиною її чималих бід. Та й сьогодні розігрувати "національну карту" у політиків стало модно і - безсоромно...
-- З огляду на це, ще одним із головних постулатів "Української платформи" є побудова політичної нації. Це є дуже важливо для України саме через її багатонаціональність. Нам не подобається гасло: "Україна - для українців!" Після того, як Україна була загарбана монголо-татарами, австро-угорцями, Польщею, Росією, ми хотіли б знайти того, хто підтвердив би, що кров українця є 100-відсотково українською. Через те для нас українець може бути українського, російського, німецького походження - найголовніше, щоб він був українець. Як приклад, Пілсудський не був етнічним поляком. Але більшого поляка в свідомості поляків, ніж Пілсудський, немає.
Тому для нас також не є важливим, якого походження є та чи інша людина. Головне - щоб вона була українцем. Щоб любила мову солов'їну, культуру, щоб вона працювала на українську державу, була її патріотом. Оце, на наш погляд, є справжній українець.
Ми не повинні розділяти Україну. Треба зробити все для того, щоб об'єднати її. На наші закиди з приводу того, що ми не кооптовані в Євросоюз, європейці говорять: чому європеєць повинен більше любити українців, ніж вони самі себе люблять?
Наше головне завдання має бути не роз'єднання, а об'єднання українців. Спочатку ти українець, незалежно від походження, а вже потім можеш мати якісь свої ідеологічні вподобання маєш краще чи гірше ставитись до інших народів...
"Якщо хтось хоче заробити на виборах,
його шлях - в інші політичні сили"
-- Все, про що ми з вами говоримо, звучить просто чудово. Але ж, ви самі говорили, що всі партії в Україні називають себе ідеологічними партіями, однак те, що записано в їхніх програмах, як правило, не відповідає думкам і діям...
-- Так, багато хто одне написали, друге - думають, третє - роблять. Колись була одна політична партія, де хлопці провели найбільше олігархів, але вона себе позиціонувала, як лівоцентристська сила. Ось тому-то важливо не тільки те, що записано, важливі провідники ідеології, тобто, люди, команда, яка насправді сповідує ці речі і готова працювати над їх реалізацією.
-- То яка ж вона, ваша команда? Хто є членами партії "Українська платформа"? Як би ви обмалювали їх сукупний портрет?
-- По-перше, це амбітна людина, в якої є внутрішня потреба займатися політикою. В силу різних причин: є недовіра до інших політичних сил; хтось був в іншій партії і не погоджується з її діями; хтось голосував за тих чи інших і зрозумів, що треба сподіватися лише на себе. Це людина, яка хоче прийти до влади - законодавчої чи виконавчої, але не для того, щоб робити те, що до неї робили, а для того, щоб зреалізувати те, що є в її думках і серці. Та людина, яка вимріяла для себе своє село, своє містечко, місто, свою Україну і хоче ту вимріяну Україну побудувати. Людина, яка хоче, щоб у держави були правила гри чи правила суспільного життя. І вона сама хоче долучитися до написання, формування цих правил.
Розуміємо, що сьогодні, безумовно, є зневіра у всіх політичних партіях, але якщо громадянин не хоче виїжджати з України, а бажає, щоб тут було життя набагато краще, ніж у європейських державах, то єдиний його вибір - об'єднатися в політичну партію, через однодумців прийти до влади і закріпити оту розроблену систему правил суспільного життя, за якими можна жити комфортно.
Отаких людей ми запрошуємо в нашу партію.
-- І ви знайшли вже таких? На чому їх випробували?
-- Ми сповідуємо постулат: "Свій - до свого, по своє". Як правило, формували свою політичну силу з невеличкого ядра людей-однодумців, котрі й згуртувалися в областях.
Для нас оті постулати, про які вже говорилося, не є чимось навіяним, намріяним, бо "Українська платформа", як громадський рух, в одній із областей розпочалася в 2006-у році. І фактично реалізація цих засад відбувалася, відбувається і буде відбуватися в проектах. Говорячи про ліберальну ідеологію, ми на сьогоднішній день уже підготували проекти протекціонізму над тими чи іншими територіями, формування виробництв, промислових парків, підтримки людей, які хочуть розпочати там виробництво. Це навчання, що вже відбувається і буде відбуватися ще в більшому масштабі.
Якщо говорити про філософію національно-демократичного розвитку держави, -- це проекти "Маленький українець", "Зорецвіт", "Купальські роси", "Інтелектуальне кіно". До речі, хочу сказати, що зараз, коли формуємо обласні, районні, міські організації, найбільш активними тут є якраз ті люди, що брали участь саме у цих проектах.
Скажімо, на установчих зборах у Луганську найактивнішими провідниками наших ідей були люди, які були на "Зорецвіті" в Мар'янівці. У Кіровограді - активними виявились учасники "Купальських рос" у Немиринцях. Це свідчить про те, що ми не тільки говоримо, а й реалізовуємо в міру наших можливостей усі ці речі через проекти. Отож і гуртуються люди навколо нашої політичної сили. Вони побачили, що замість порожніх слів, які є в багатьох політиків, у нас за словами - конкретні справи.
-- Яка ваша електоральна база, хто найбільш прихильний до "Української платформи"?
-- Це, передовсім, інтелігенція, дрібний і середній бізнес, селянство. І ми говоримо, що фактично це і є середній клас. В усьому світі цей клас вимірюється статками. В Україні ж середній клас вимірюється не тільки і не стільки доходами людей, а внутрішнім самоусвідомленням і світосприйняттям. Тобто, в нас середній клас вимірюється не майновим, а культурним, освітнім рівнем і усвідомленням своєї самодостатності.
-- На якій стадії знаходиться формування вашої партії?
-- Ми зареєстровані 27 березня 2009 року. На сьогоднішній день проведені установчі збори вже у 18 областях, десь у 200 містах і районах, розпочалося формування первинних осередків.
Завдання кількісного набору членів партії ми не ставимо. Не женемося за кількістю, бо в деяких партіях власники якихось підприємств фактично записують усі свої корпорації в члени партії. Для нас не є надважливим кількісний склад партії. Найголовніше - є його якість.
Кожен член партії повинен мати дві рекомендації, і в базу даних вноситься не лише сам партієць, а й ті, хто його рекомендує. Член партії "Українська платформа" обов'язково має сплачувати членські внески, він виконує партійне доручення. Це -- участь у проектах, у виборчій кампанії і т. п. Останнім часом люди вступають у різні політичні партії, щоб заробити на виборах. Ми наголошуємо, для члена партії "Українська платформа", який працюватиме в дільничних комісіях, агітатором, спостерігачем, -- це буде його партійним дорученням, а не мотивом для заробітку. Якщо хтось хоче заробити на виборах, його прямий шлях в інші політичні сили.
-- Як себе позиціонує "Українська платформа" на майбутніх виборах?
-- Найближчим завданням, що її ставимо перед нашими партійцями, -- це участь і перемога у виборах міських, сільських голів і до органів місцевого самоврядування. Найімовірніше, 28 березня 2010 року ці вибори мають відбутися. Тому сьогодні серед наших партійців, однодумців ми шукаємо людей, які готові взяти відповідальність за життя в тому чи іншому населеному пункті, на тій чи іншій території. Для нас є завданням не просто привести когось до влади і щоб він займався непотребством, яким, як правило, займаються у владі сьогодні, а щоб людина реально розпочала наводити порядок і будувати місцеву політику, згідно з нашими програмними засадами, в своєму населеному пункті. Для цього будуть проводитися тренінги, навчання, працюватиме після виборів команда, щоб наші обіцянки не були порожнім звуком, а щоб реально життя й ситуація на місцях суттєво поліпшувались.
-- А якою буде позиція "Української платформи" на президентських виборах?
-- Ми не висуватимемо свого кандидата у Президенти. Рішення ж про підтримку того чи іншого кандидата прийматиметься на першому з'їзді, що має відбутися в жовтні.
Проте нам набридло вибирати з гіршого найменш гірше. На сьогоднішній день із заявлених кандидатів знайти щось краще доволі важко. Не так давно в Києві вибирали між розумним, красивим, лисим, бородатим, тільки не обирали того, хто запропонував реальну програму, давав відповіді на виклики, які є перед київською громадою.
Те ж саме в Україні: всі кандидати розказують, що вони забезпечать багатство кожного українця, тільки не говорять, як?, із ким?, через кого? Через те віра в таких кандидатів достатньо примарна. Ми знову, як чоловіки - любимо очима, як жінки - любимо вухами, але якщо ми справжні громадяни України - повинні вибирати розумом і серцем.
Джерело: http://www.ukrplat.org.ua
