Дати відповідь на це запитання намагалися 31 травня у Житомирському національному агроекологічному університеті під час подіумної дискусії. Захід відбувся за ініціативи та організації Комісії з питань аграрної політики, земельних відносин Громадської ради при Житомирській обласній державній адміністрації і Житомирської обласної молодіжної громадської організації «Сучасний формат».
Дискусію розпочав Микола Дейсан, заступник голови Житомирської ОДА, виклавши основні тенденції розвитку сільського господарства в області на сьогодні. «Закінчується комплекс весняно-польових робіт. Ми поставили перед собою завдання посіяти 440 тис гектарів ярих культур - маємо 443 тис, і ще не кінець, тому що деякі господарства продовжують сіяти. Скільки можемо сіяти гречку, сіятимемо. Скільки можемо сіяти просо, сіятимемо. Це все робиться для того, щоб менше у нас стояло необроблених полів, щоб якомога більше отримати врожаю, дати можливість заробити людям.»
За словами Миколи Миколайовича, поточний рік значно випереджає минулий за темпами і масштабами посівів. «На 40 тис гектарів посіяли більше. Це результат виснажливої роботи всіх керівників, інвесторів і працівників сільського господарства. Практично на 40 тис гектарів більше посіяли кукурудзи, на 13 тис - соняшника, приблизно на 6 тисяч - сої, на 4800 - цукрового буряка, майже на 3 з половиною тис гектарів картоплі.»
Щодо перспектив молоді у сільському господарстві Микола Дейсан заявив: «Ми маємо реальні можливості для того, щоб молодь займалася сільським господарством, і, гадаю, з кожним роком вони покращуватимуться.» Микола Миколайович намагався переконати студентів: «Що краще: жити у гуртожитку з тарганами чи жити у власній хатинці, слухати соловейка, провести воду, зробити душову кабіну?.. Зараз є всі технічні можливості облаштувати своє житло в селі. До того ж ще невідомо, люди з села чи з міста частіше бувають у театрі…».
Дещо інше бачення теми висловив Микола Дідківський, начальник управління агропромислового розвитку ОДА. «У сучасному селі відсутні належні умови праці, належні технології. Але навіть там, де ми сьогодні бачимо вертикально інтегровані аграрні структури, де працюють на суперсучасній техніці з суперсучасними технологіями, молодь рідко побачиш. Тут спрацьовує чинник, як в анекдоті, коли хлопця з села призвали до армії, а через місяць він рідним у листі написав: „Тут я, як на курорті: о шостій підйом, об одинадцятій відбій”. Робота на землі поруч із тим, що є найбільш відповідальною, є найтяжчою з усіх. Це треба визнати, додавши, що сільське господарство - це цех під відкритим небом.» Серед чинників, через які молодь неохоче їде жити і працювати у село Микола Петрович назвав такі: «По-перше, це відсутність житла, по-друге, вся інфраструктура має бути на місці (дороги, школи, театри, адже насправді селянину дуже важко викроїти час для того, щоб поїхати до міста, особливо якщо він господарює), по-третє змінився світогляд і ставлення до праці.»
«Як ректор я скажу, - зауважив ректор ЖНАЕУ Антон Малиновський, - у нас в крові є бажання знайти винного. Хто ж винний, що молодь не їде у село? А ми забуваємо, що у нас дійсно село. Ми забуваємо, в якому середовищі сучасна молодь виховувалася, яка її мораль, ідеологія. Де молодь бачить, що людину праці цінують? Треба все змінювати! За нашими опитуваннями в університеті, молоді люди готові йти працювати у село, але за нормальних умов і за нормальної зарплати. Тому що в них немає тої ідеології, яка була у нас, вони не будуть їхати у село, жити у хаті якоїсь бабці Горпини, вставати з сонцем, взувати кирзові чоботи і йти на цілий день у поле».
Олена Нечипорук, аспірантка ЖНАЕУ, цілковито погоджується з думкою ректора. «Треба створити первинні умови праці, інфраструктуру, щоб молодь хотіла іти в село, щоб були робочі місця і, разом із тим, гідний відпочинок, можливості для розвитку, - сказала Олена. - Про це має думати влада і спрямовувати на це всі зусилля. А ми, молодь, будемо робити все для того, щоб процвітала наша аграрна Україна.»
Юлія ГУЗ
Фото автора
