Серед велетнів духу, яких дала світовій культурі Україна, одне з перших місць належить геніальному синові українського народу Т.Г. Шевченкові. З плином часу ще рельєфніше постає перед новими поколіннями життєвий подвиг поета, неповторність його обдарованої особистості й значення творчості для духовно- морального відродження нації.

«Тарас Шевченко не тільки добре знав історію України, події, які відбувалися за різних часів, а й давав їм оцінку у своїх творах. Вона неодмінно виходила з позицій захисту свого народу від будь-якого поневолення, з позиції незалежного народу, що має право на свою державність» .

Незаперечною та надзвичайно цікавою сторінкою в його житті і, зокрема, в історії Великої Волині та Житомира був його приїзд  у жовтні 1846 року. Відбувалась дана подія під час другого приїзду в Україну (1845—1847 рр.). Як відомо, поряд з викладацькою діяльністю в Київському університеті, Тарас Григорович, вже починаючи з з березня 1845 року активно включився в роботу створеної при цьом вищому навчальному закладі Археографічної комісії. 21 вересня 1846 року Т. Г. Шевченко отрисав від київського генерал-губернатора Д. Бібікова пропозицію виїхати на Київщину, Поділля і Волинь для збору «разных сведений о народных преданиях, рассказов о курганах, древних памятниках, а также древних актов, бумаг и т. п.».

До речі, віце-головою цієї комісії був житомирянин С.І. Шодуар, а Т. Шевченка залучив до роботи професор, історик та археограф університету М.Д. Іванишев. До обов'язків членів комісії входило вивчення та опис старовинних замків, церков, курганів, козацьких могил, монастирів, а також збір народних пісень, легенд, переказів, різних історичних документів із метою їхнього збереження для нащадків.

У вересні 1846 року, одержавши кошти та кілька пакетів у канцелярії генерал-губернатора, за адресами цих пакетів можна визначити маршрут поета. Так, пакет № 7248 був призначений подільському губернаторові, пакет № 7250 – подільському архієпископові, пакет № 7249 – волинському цивільному губернаторові, а пакет № 7251 – волинському архієпископові. У документах, які знаходились у пакетах, генерал-губернатор Бібіков наказував вищезгаданим особам сприяти Т.Г. Шевченкові у виконанні завдань.

Одночасно волинський та подільський губернатори отримали циркуляри-розпорядження про всіляке сприяння Шевченкові у виконанні покладених на нього обов'язків. Листи з проханням надати дослідникові допомогу при огляді церков та монастирів надійшли до подільського архієпископа Арсенія та волинського архієпископа Никанора. Одержавши необхідні документи, Тарас Григорович вирушив у милий його серцю «волинський, богом благословенний край і прекрасне Поділля».

Достеменно відомо лише одне – що Кобзар восени 1846 року побував у Почаєві. Є думки (правда, дещо гіпотетичні) щодо відвідання ним ряду міст та сіл краю. На жаль, свідчень цієї подорожі залишилося не так уже й багато. Вочевидь, тому, що звіт Шевченка про перебування на Волині, який він мав передати у Київську археографічну комісію, був знищений. Не збереглося жодних поезій та листів того часу. Також листи та деякі інші матеріали волинської подорожі, які могли опинитися у друзів Кобзаря, як “компроментуючі матеріали”, швидше за все, були знищені. Адже незадовго після цієї подорожі, 6 квітня 1847 року, Шевченка заарештували.

Незабутній образ великого Кобзаря, як і його творчість, глибоко шанують і на Волині і Поліссі, до складу яких входила нинішня Житомирщина. На цій благодатній землі Т.Г. Шевченко залишив не тільки сліди, але й згадки про неї у своїх художніх творах. 

Найбільш інформативними у цьому плані є російськомовні повісті “Варнак” та “Прогулянка із задоволенням і не без моралі”. Також залишилися спогади, певні свідчення людей про перебування Тараса Григоровича на Волині. Найбільш цінними є спогади Федора Миколайовича Кружилки, який нібито спілкувався з Кобзарем під час його перебування у Вишнівці.

Без сумніву, при написанні повісті “Варнак” Шевченко використав свої волинські враження. Але варто врахувати, що ця повість не належить до автобіографічних, а головного героя повісті аж ніяк не можна ототожнювати з автором.

Як вважають дослідники, маршрут подорожі проліг з Києва на Поділля по так званому Великому польському тракту. До Житомира поет прибув у суботу" 5 жовтня з Кам'янця-Подільського, подолавши 276 верст через Проскурів, Летичів. Хмільник, Бердичів і Кодню. Наступного дня Т. Шевченко зробив візит до волинського губернатора І. Камснського і вручив пакет від генерал-губернатора. Інший пакет призначався волинському архієпископу.

У „Журналі засідань Волинської духовної консисторії"' (протокол від 15 жовтня 1846 р.), який зберігається в Житомирському обласному архіві, йдеться про важливість завдань, поставлених перед Т.Г. Шевченком та сприяння йому в роботі: „Приказали: О точном исполнении присланного требования генерал-губернатора Бибикова..."

З Житомира Т. Г. Шевченко виїхав 7 жовтня за маршрутом Новорад-Волинський, Корець — Острог — Дубно — Кременець — Почаїв. Свої враження від цієї подорожі поет залишив у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». Зі сторінок твору видно, що Т. Г. Шевченко, виконавши всі доручення, на зворотному шляху знову завітав до Житомира. Відбулося це не раніше 25 і не пізніше 27 жовтня. Під час свого другого приїзду до Житомира поет зупинився в кімнатах для приїжджих архієрейського подвір'я.

Зрештою, немає серйозних підстав сумніватися, що Кобзар, їдучи з Кременця до Житомира, відвідав саме ці населені пункти.

Ще одна «шевченківська» адреса в Житомирі пов'язана з ім'ям відомого російського художника, друга Т. Шевченка, Аполлона Мокрицького. який півтора року мешкав у Житомирі у свого товариша, волин­ського губернського поштмейстера Семена Шаржинського. За припущенням відомого шевченкознавця П. Жура, поет під час перебування в Житомирі, за рекомендацією А. Мокрицького. зустрічався з поштмейстером, користувався його послугами (адже подорожував поштовими). С. Шаржинський хоч і був звичайним чиновником, кохався у мистецтві. був особисто знайомий з О. С. Пушкіним, М. В. Гоголем. Коли А. Мокрицький прибув до Житомира перед поїздкою на навчання до Італії, С. Шаржинський взяв його на квартиру. Завдяки краєзнавчим пошукам вдалося встановити, що поштмейстер мешкав у казенному будинку губернської поштової контори, яка містилася на Чуднівській вулиці. На жаль, цей будинок не зберігся до наших днів, зараз на його місці кафе «Театральне».

Житомир був кінцевим пунктом подорожі митця Правобережною Україною. «Измеривши вдоль и поперек Волынь и Подолию и дождавшись в Житомире осенней грязи, мы возвратились благополучно в Киев. Из Житомира послал я пачку огородных и садовых семян Степану Осиповичу 1, собранных мною у волынских и подольских агрономов. А юным прекрасным друзьям моим — тетрадку малороссийских песен, записанных мною от подолян и волынян», — читаємо у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». Житомиряни свято шанують пам'ять про великого сина України. В обласному центрі встановлено пам'ятник Т. Г. Шевченку, його ім'ям названо одну з центра­льних вулиць міста. У 1989 р. на одному з будинків колишнього архієрейського подвір'я, де зупинявся поет, встановлено меморіальну дошку. Життєвий і творчий шлях Т. Г. Шевченка тісно пов'язаний з багатьма нашими земляками. Сподвижником великого Кобзаря був Зигмунт Сераковський, який називав Шевченка «батьку мій», пересилав необхідні художнику матеріали, брав участь у продажі його картин, ділився з ним своїми поетичними пробами. Першим здійснив переклад польською мовою поеми Т. Шевченка «Гайдамаки» випускник житомирської гімназії Леонард Совінський, а інший вихованець цього ж учбового закладу Карл Болсуновський є автором цікавої розвідки «Т. Г. Шевченко як людина».

10 жовтня 1846 р. Т. Г. Шевченко був проїздом та зупинявся в селах сучасного Черняхівського  району, зокрема у Вільську, Щербинах та Ялинівці.

В жовтні 2013 року На стіні приміщення Вільської ЗОШ було відкрили меморіальну дошку на честь 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка та його перебування у Вільську. Пам’ятку встановили з ініціативи та за фінансової підтримки випускника школи 1965 року Миколи Чугаєвського – голови Черняхівського районного відділення Міжнародної громадської організації «Земляцтво житомирян».

Соратником Т. Г. Шевченка по Кирило-Мефодіївському братству був І. Я. Посяда. тоді ще студент Київського університету. Після розгрому товариства І. Посяду було відправлено під суворий нагляд поліції до Казані. Лише через багато років він повернувся в Україну, став продовжувачем волелюбних і гуманістичних ідей свого геніального натхненника. Понад десять років І, Посяда працював директором Коростишівської вчительської семінарії. Перехрестя долі звели у Петербурзі випускника Житомирського повітового училища Олександра Дмитровича Бланка (саме таке ім'я по батькові після обряду вихрсщення у православ'я отримав Ізраїль Бланк) і молодого Тараса Шевченка, який був тоді учнем у художника В. Г. Ширяєва. Коли Т. Шевченко важко захворів, друзі порадили направити його на лікування до лікарні св. Марії Магдалини, де тоді працював О. Д. Бланк, В автобіографічній повісті «Художник» Т. Г. Шевченко згадував, що хвороба тривала довго і тяжко. Вісім діб юнак був непритомним, перебуваючи між життям і смертю. Та молодий організм переміг хворобу. А вже через рік друзі викупили Т. Г. Шевченка з кріпацтва. Так переплелися з нашим містом та його людьми життєві шляхи великого Кобзаря.

Також існує версія, ніби Шевченко побував  на волинському Поліссі, неподалік від Ковеля. Вважається, що він зробив  два малюнки чорною тушшю, на яких зображені церкви у селі Вербки, де був похований князь Андрій Курбський, у селі Сакуні. Щодо поїздки  Кобзаря на волинське Полісся, то виникає ряд питань. Шевченку, як  співробітнику  Київської археологічної  комісії, не ставили завдання побувати в цьому регіоні. Перебуваючи у Волинській губернії, він мав би обмежити  свою діяльність Житомирським  та Кременецьким повітами. Хоча, звісно, йому давали право виявляти певну ініціативу...

Загалом можна припустити, що Шевченко міг поїхати з Кременця чи Дубна в Берестечко, звідти в Луцьк, а вже далі – в Ковель. Повертаючись з Полісся, він знову відвідав Луцьк, а звідти подався до Житомира. Але таке припущення базується виключно на здогадах.

Чим закінчилася волинська подорож Шевченка? Звітом про проведену роботу. А це добірка малюнків та зібраних народних пісень. Цікаво також, що в робочому альбомі Шевченка був ряд записів пісень, у тому числі й сороміцьких, які не мають конкретної дати й місця фіксації. Але вони належать до 1846 року і, очевидно, записувалися на Волині.

Як би там не було, а волинська подорож справила помітний вплив на Кобзаря. Про враження від неї він неодноразово згадував у творах “післяволинського” періоду. А нам залишається щиро пройматися гордістю від того, що доля Шевченка пов’язана також з нашим краєм.

 Джерела:

Монастирецький Леонід "Творчість Т. Г. Шевченка в контексті літературного життя Волині"

Житомир онлайн      

http://zhitomir-online.com/oficial_info/8228-taras-shevchenko-zhitomir.html

Костюк Петро  "ТАРАС ШЕВЧЕНКО І ЖИТОМИРЩИНА" (урок з курсу «Література рідного краю»)