Черняхів - селище міського типу, з 1923 року-районний центр, розташований за 22 км на північ від обласного центру м. Житомир, на берегах річки Очеретянка по шляху Мозер - Житомир. До цього був містечком, волосним центром, а ще раніше, в період визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. і після - сотенним містом. В люстрації за 1545 рік - це було містечко, яке належало князю Немиричу. Воно мало 11 димів, звичайно це були курні хати.

Як видно з матеріалів видатного краєзнавця Похилевича, сама назва ,Черняхів" свідчить про те, що тут ховалась чернь, самий нижчий стан людей до монгольського періоду. І коли з'явились в наших краях монголи, то ця чернь і знайшла свою схованку в наших місцях. А потім лишилась тут жити назавжди.

Як говорять народні перекази і легенди на території сучасного Черняхова росли дрімучі ліси, які межували з непрохідними болотами. Це і сприяло тому, що сюди тікали бідні люди і тут переховувались. Пізніше це місто назвали - Черніхов. Через деякий час тут з'явилось по-селення з такою назвою, яке і попало в польські люстрації. Але в судових справах того періоду (1584 р.) згадується ще старий Черняхов. Де воно було це поселення - до цих пір лишається за-гадкою. Черняхів став помісним містечком великих землевласників Немиричів. Жителі Черняхова в XVI-XVII ст. зазнавали систематичних наїздів різних князів і бандитських груп, наскоків татар. Так, 26 вересня 1584 року, князь Корецький - воєводич Волинський із загоном своїх слуг, бояр, татар і своїми підданими до тисячі чоловік оточив Черняхів, спалив млин з хлібом, захопив багато худоби, коней. Але Черняхівську фортецю взяти не зміг і пішов геть.

Сама черняхівська фортеця була міцною, де могло заховатись все населення. Будували її всі Немиричі, так як Черняхів був їх родовим помістям. А вони на той час займали високі посади в Польській державі і мали змогу побудувати міцну фортецю (в історії Києва згадується Андрій Немирич - який був воєвода Києва), а тому вона була побудована по всім правилам фортифікаційної тогочасної науки. Була використана річка Очеретянка, її згини, центральний рівчак, залишки якого ділять сучасний Черняхів навпіл.

Стіни фортеці розпочинались від сучасного залишку замка, що на березі річки і йшли понад річкою Очеретянкою до єврейської синагоги, яка являла собою міцну споруду з північної сторони, далі повертала на схід до сучасного шляху Житомир - Коростень. Бо при будівництві будинку (Коростенська, 5), коли копали канаву під його фундамент, натрапили на залишки фундаменту, який ішов перпендикулярно цьому, глибше і його глибина була більше двох метрів в напрямок на будинок по Коростенській, далі стіна, що видно із залишків, ішла понад рівчаком до колишнього військкомату, а звідти до старого єврейського кладовища. Там стояла висока вежа, фундамент якої лишився до цього часу. Є свідчення, що ця фортеця тримала облогу князя Корецького, в якого було 1000 чол. і він її не взяв. В зв'язку з тим, що ця фортеця була дерев'яною, то від неї на сьогодні більше нічого не лишилося, крім того, про що сказано вище. Магнатами Немиричами був збудований і палац, який з трьох сторін обведений водою. До цього часу збереглися руїни замку на березі р. Очеретянка (сучасна вул. Замкова).

В 1586 році на Черняхів напав, як грабіжник, князь Острожський, який забрав у черняхівців 200 возів сіна і іншого збіжжя. А влітку 1610 року шляхтич Г.Пашкевич, грабуючи села Полісся з кількома тисячами свавільних людей не обминув і Черняхів. Забирав у селян майно, нищив хліб. В січні 1611 року його загін вдруге пограбував Черняхів. Тоді було вбито кілька чо¬ловік. При наступному його нападі черняхівці організувались і вбили Г.Пашкевича і розігнали його грабіжників. А в 1618 році Черняхів був нещадно пограбований кримськими татарами, які після цього ще декілька разів грабували черняхівців. Крім цього населення Черняхова терпіло величезні здирства від властей, жителі платили подимне, чопове, шкіряне, і в 1629 році тільки 90 димів не змогли сплатити подимного.

Після Люблінського сейму 1569 року українські землі були відірвані від Великого князів-ства Литовського і передані Польщі.

В громадсько-політичному житті в 20-30 роках ХУП Черняхів став центром поширення вчення італійського гуманіста і реформаційного діяча Фауста Соціна. Соцініани враховували посилення релігійного гніту, проповідували тимчасове примирення з феодальною державою, хоч і не відмовлялися від принципового засудження майнової нерівності. Соцініани з раціоналіс-тичних позицій критикували церковні догми (особливо догмат християнства: тройственність Бога - Бога батька, Бога сина, Бога Духа святого), виступили за свободу совісті, як умову мо-рального удосконалення людини. Найбільш впливовими діячами соцініанського руху були представники роду Немиричів. В 1593-1612 р. в Черняхові існувала протестантська школа аріан, яка була створена за згодою і при підтримці феодала С.Немирича. Вона давала відповідну освіту всім, хто її відвідував. Напевне тут початкову освіту здобули і діти С.Немирича.

В XVI ст. в Черняхові з болотної руди виплавляли залізо. До цих пір між Черняховом і Стиртами видніються глибокі урвища, що носять назву „Рудокопи". Це місця, де копалась руда, яку возили в район сучасного TOB „Нива-Експо", а там виплавляли залізо.

Становище міщан та селян погіршувалось національно-релігійними утисками з кожним роком. А тому свавілля місцевих поміщиків, гніт уніатів і католиків давив на населення Черняхова і багато його жителів кидали насиджені місця і тікали на лівобережну Україну, в південні степи, в Запорізькі краї.

Багато лиха жителям Черняхова завдавали магнатські чвари, неодмінним супутником яких був грабунок. Пани спішили на грабунок, як оси на мед. Грабували все і всіх.

Восени 1699 р. в Черняхові були розквартировані польські війська (т.З, ст.309 Історії УРСР). Військо „законно" брало у місцевих жителів хліб, худобу, м'ясо, сало, крупи, сіно, овес, тощо. Більша частина забраного йшла в кишені інтендантів та офіцерів, а зголоднілі жовніри шукали собі харчів, нещадно грабуючи черняхівців. Що ж до жовнірів, то польський письменник того часу Ш.Старовольський з обуренням писав: „Мало того, що з дому бідного міщанина.... все жовнір забирає, не залишить і скоби, але ще й знущається з убогої людини, вкручуючи пальці в курок рушниці, саджаючи босими ногами на вугілля, що аж очі з голови вилазять, чого над нещасними людьми ні татарин, ні турок під час нападу не чинив".

Це озлобляло жителів містечка і вже під час народного повстання під проводом С. Палія (1702-1704 р.) жителі Черняхова громили шляхту в складі козацьких військ.

І за цих умов селяни виробляли більше сільськогосподарської продукції ніж споживали. Частина її продавалась на ринку, що сприяло в Черняхові зростанню міського ремесла та роз-витку товарно-грошових відносин. В основному це були шевці, кравці, лимарі, ткачі, бондарі, ковалі, колісники, кушніри. Вони обслуговували селян навколишніх сіл і панський двір. Зде-більшого ці ремісники не поривали з сільським господарством. Але становище тогочасного мі-стечка було дуже тяжке. Його описав французький інженер Гійом Левассер де Боплан, який служив в 1630-1648 р. на Україні в польських військах: „Селяни там надзвичайно бідні, так як вони вимушені працювати на свого володаря три дні в неділю зі своїми кіньми, і віддавати йому відповідно кількості одержаної від його землі багато мір хліба, багато курей, гусей, курчат до Паски, Трійці, Різдва. Більше того вони вимагали від них грошової повинності, а також десятини від баранів, поросят, меду, всіх плодів і третього бика через кожні три роки.

Тому не дивно, що ці нещасні закріпачені в таких тяжких умовах ніколи не могли нічого на-копичити..."

Таке становище являлось головною причиною багаточисельних втеч на лівобережну Україну, або в партизанські загони, де із зброєю в руках боролися за своє визволення. А окремі добиралися аж до Запорізької Січі.

Таким чином Черняхів ставав визначним містечком на Поліссі. В 1595 році тут було від¬крито першу школу соцініан, яка проіснувала до 1612 року. За даними архівних матеріалів за 1798 рік тут уже був 171 двір, де проживало 514 дорослих чоловіків і 465 жінок. Починаючи з XVI ст. через нього проходив торговий шлях, який починався від Чорного моря і йшов через місто Бершадь, Брацлав, Вінницю, Бердичів, Житомир, Черняхів, Іскоростень, Овруч, Мозир.

В Черняхові будувались лавки, шинки, корчми. Він розростався як торгове містечко. Але населення Черняхова, починаючи від дня його захоплення польськими військами, з 1569 року, терпіло тяжкий гніт. Тут діяли повстанські загони. В процесі всенародної боротьби з польськими загарбниками наш край в 1793 році було возз'єднано з Росією і Черняхів стає містечком Радомишльського повіту Волинської губернії.

Повними господарями в м. Черняхові була родина місцевих землевласників Немиричів. Немиричі вважали Черняхів родовим помістям. Звідси у великий світ пішов видатний дипломат, військовий діяч, полковник (військове звання йому особисто присвоїв Б.Хмельницький) Юрій Немирич. Людина, яка навчалася у визначних європейських університетах Кембріджському й Оксфордському (Англія) та Сорбонському (Франція), вільно володіла декількома іноземними мовами, вважалась кращим оратором свого часу. Його дід Андрій був воєвода Київський. Далі в XVIII ст. в Черняхові народився Генріх Немирич, який ще в молодому віці їде на навчання в Париж, де захопився вченням французького просвітителя, письменника, громадського діяча Вольтера.

Закінчивши навчання в Парижі, Генріх Немирич повернувся на батьківщину натхненним послідовником цього передового енциклопедиста. Він відкрито проповідував атеїстично-мате-ріалістичні погляди передових філософів Франції у нас на Волині, за що вирок польського суду був дуже суворий: „Відтяти безбожнику язика, здерти зі спини три паси шкіри і почетверту-вавши їх на куски розкинути по полях." Г. Немирич був змушений виїхати за кордон, помер в Голландії в 1805 році.

В 1801 році на гроші прихожан була побудована Черняхівська церква. В цей час в Черняхові було 182 двори, 1441 чоловік прихожан цієї церкви. Батюшкою був Ковальницький Северин, який помер в 1861 році.

В 20-30 роках XIX століття на Україні крім «Південного товариства» декабристів, очолюваного Пестелем, існувало «Товариство об'єднаних слов'ян», очолюване братами Борисовими та Горбачевським. До моменту об'єднання з «Південним товариством» «Словяни» - переживали внутрішню кризу. Члени товариства зустрічались від випадку до випадку, тактика не була розроблена, назрівала необхідність реорганізації. Робота в цьому напрямку почалась з другої по-ловини 1824 року. В березні 1825 року в м. Черняхів відбувся з'їзд «Товариства об'єднаних словян», на якому був принятий тимчасовий статут і проект реорганізації товариства. Президентом «Товариства» був обраний Петро Борисов, секретарем - І.Іванов, зам. президента - Громницький. / М.В.Нечкина, «Движение декабристов», ст..167/

Приблизно до 1833 року власником м.Черняхів був поміщик Завіща, прізвище якого згадується в скарзі єврейського товариства м.Черняхів на власника містечка за стягнення непомірних податків. /Центральний державний історичний архів, м.Київ, ф 442, опис 1, справа 9532/

У 1837 році м.Черняхів перейшов у спадщину по дарчому запису графині Людвізі Малаховській від її батька. В 1852 році її чоловік граф Людвіг Малаховський продав маєток Черняхів титулярному раднику Станіславу Йосиповичу Глембоцькому. Крім Черняхова у володіння Глембоцьких входили фільварок Плехів, слободи Ступники і Дворець, село Пекарщина, слободи Коритище і Лезники. Всі володіння Глембоцьких складали 3880 десятин землі, на яких були : панський будинок, два водяних і три вітряних млини, винокурний завод,шкіряний завод, 14 деревяних лавок.

При передачі маєтку Глембоцькому у 1852 р. в м. Черняхові було 454 ревізьких душ чоловічої статі в навколишніх селах. Всі селяни були кріпаками поміщика Глембоцького. До реформи ( ЗО липня 1863 року) селяни платили поміщикові грошовий оброк, що складав 2196 карбованців в рік за володіння землею в кількості 1767 десятин. На кожний двір приходилось в середньому 10 десятин 1360 сажнів землі.

Звільнення селян від кріпосної залежності на Україні почалося в 1863-1864 роках. В м. Черняхові згідно викупного акту по маєтку поміщиці Глембоцької спадкоємиці Станіслава Глембоцького, в 1869 році належало до викупу 2394 десятини польової та 163 десятин присадибної землі. Викупні платежі селян становили 2704 крб. Звичайно, селяни не могли заплатити цієї суми, навіть коли вона була знижена на 52 %, землю у поміщиці викупили лише 130 селянських господарств. / Житомирський державний архів/, фонд 19, сп.309/.

В 19 ст. в Черняхові виникли перші промислові підприємства. В 1845 р. почала діяти суконна фабрика, в 1853 році - стали до ладу ґуральня, пивоварний завод, шкіряний завод. На річці Очеретянці стояли і працювали три млини. В Черняхові діяла поштова станція.

Після реформи 1861 року за викупним актом 168 селянським господарствам Черняхова на-ділили 2263 десятини землі, за яку вони повинні були сплатити 25723 крб. 83 коп. На під-приємствах переважала ручна праця.

В 1910 році в містечку вже проживало 4422 чол. Селянських господарств було 444, міщанських -336. Працювало два млини з газогенераторними двигунами, цегельня, суконна фа-брика, п'ять дрібних чинбарень, пивзавод, дві крупорушки, три олійні, чотири лісосклади, де-сять кузень, що виготовляли вози, плуги та інший реманент, 45 крамниць. Діяла лікарня на 45 ліжок, яку очолював лікар Верещак Мирон Харлампійович. Працювали двокласне земське учи-лище з 1889 року, де 6 вчителів вчило 154 учні та Черняхівська національна німецька школа з 1882 року, де один вчитель навчав 78 учнів.

Під час революції 1905-1907 років ремісники Черняхова, протестуючи проти підприємців, розпочали з ними боротьбу. Страйкарів очолив І.М.Кесельман, вони виграли 12-годинний робочий день проти 16-17 годинного.

Війна 1914 року принесла багато горя черняхівцям. На фронт забрали всіх працездатних чоловіків, а жінки з дітьми не справлялися з тим об'ємом робіт, що випав на їхню долю і жили впроголодь.

Після Лютневої революції 1917 року в Черняхові 8 березня 1917 року була створена перша волосна рада робітничих і селянських депутатів. В лютому 1918 року містечко окупували австро-німецькі війська, які його залишили тільки в листопаді.

В 1918 році під час окупації Черняхова німецькими окупантами громадяни Черняхова Антон Гакальчук, Гнат Миронець та Щиглюк-Венер, не зважаючи на присутність німців, підняли населення на боротьбу проти поміщиків за розподіл землі серед малоземельних селян.

Йосип Здрок, прибувший з Києва, з трьома червоноармійцями допомогли місцевим фронтовикам організувати черняхівський повстанський революційний комітет.

З листопада 1918 року по квітень 1920 року в Черняхові влада переходила з рук в руки декілька разів, а в квітні 1920 року в Черняхів зайшли польські регулярні війська, які були вибиті 17 червня цього ж року військами Першої кінної армії С.М.Будьонного і з того часу в Черняхові було встановлено радянську владу. В Черняхові особисто виступали С.М.Будьонний, К.Є.Ворошилов на тодішній Житомирській площі (перехрестя вулиці Житомирської і Леніна).

В будинку двокласного училища по вул. Леніна, 12 в 1921 році виступав перед черняхівцями видатний український письменник і перекладач Б.Тен (Хомичевський) і хор Житомира, учасницею якого була відома Зоя Гайдай.

З 1923 року м. Черняхів стало районним центром, на той час в ньому нараховувалось 885 дворів, де проживало 5523 жителі. Він з самого початку був містечком, в якому проживали українці, поляки, євреї, росіяни, білоруси, та ін. В містечку працювала семирічна школа, в якій навчалося 200 учнів. В шкільній бібліотеці було зібрано 600 підручників, 232 книги художньої літератури. Почав діяти дитячий садочок, райсільбуд.

В 1925 році в Черняхові почала працювати електростанція. В 1929 році тут було організовано три колгоспи. В 1931 році була створена черняхівська МТС, першим директором якої був призначений Каллер К.І. - бувший директор Ксаверівської комуни. При МТС в 1935 році від-крилась професійно-технічна школа, яка готувала механізаторські кадри.

В 1938 році в Черняхові було побудовано кінотеатр на 360 місць і будинок культури на 500 місць. В передвоєнні роки в райцентрі вже були побудовані потужний держмлин, сирзавод, харчовий і промисловий комбінати, обозний і цегельний заводи, районна лікарня на 100 ліжок, санепідемстанція. Працювали середня та вечірня школи, в яких 46 вчителів навчали 1320 учнів. Перед війною в 1939 році в Черняхові працювало поштове відділення, радіотелеграф, залізнична станція Горбаші.