Троковицький природничо-екологічний ліцей розташований в центрі села Троковичі Черняхівського району Житомирської області. Для кожного учня — це друга домівка, це той куточок, де діти проводять значну частину свого життя. Тут учні не тільки здобувають певні знання, уміння, навички, а й формуються як особистості.

Троковицька школа була створена в другій половині ХІХ століття. Після скасування кріпацтва суспільство потребувало освічених людей, тому сільська громада начолі зі священиком вирішила заснувати при церкві церковнопарафіяльну школу. Пізніше було збудовано приміщення на чотири класні кімнати.

В той час більшість шкіл для простолюду входили до певних церковних округів. Троковицька школа належала до округу, який контролював « наблюдатель церковноприходских школ 1-го ранга 1-го благочинного округа Житомирского уезда села Зорокова священник Иулиян Кульчицкий».

В 1886-1887 навчальному році під опікою Кульчицького були такі школи: Зороківська, Черняхівська. Стиртянська, Троковицька, Некрашівська, Новопільська, Колодіївська. У своєму звіті про стан справ у Троковицькій школі Кульчицький пише: «В Троковичской школе мальчики, по два учебных года ходившие в школу, весьма слабо подготовлены по чтению как русскому, так и славянскому, а по арифметике еще меньше знают, а чтением, как видно, вовсе никто не занимался с мальчиками. Священник Блонский объяснил, что учитель небрежен и неаккуратно занимался школой, что прихожане весьма не расположены к учителю и некоторые из них даже отказывались посылать детей в школу. Священник просит назначить нового учителя, так как этот в течение двух учебных годов показал, что он не способен к учительской должности… На новый 1987-1888 учебный год общество утвердило на содержание школы 248 рублей и нанять хорошего учителя".

В роки революції та громадянської війни школа майже не працювала. У 1924 році в Троковичах почала діяти чотирикласна школа з двома вчителями. Тогочасна влада приділяла певну увагу освіті, піклувалася про те, щоб населення навчалось грамоті. На 1924-1925 навчальний рік в Троковицьку школу були призначені ,,т. Луцюк з Трощі Янушпільського району і т. Дмитрук з Вересівської школи другим шкільним працівником". А вже 27 листопада 1926 року на базі Кам'янської сільради проходило засідання президії райвиконкому з порядком денним: „О наличии школы и хаты-читальни в селе". В постанові цього засідання було записано щодо Трокович: « п.8. Підшукати помешкання для хати-читальні, зробити перереєстрацію членів хати-читальні та оживити культ. освітню роботу. п.19. Культкомісії і вкупі з зав. школою вжити рішучих заходів щодо відвідування учнями школи, викликати батьків, що затримують дітей та ставити їх до відома про злочин як по відношенню до своєї дитини, так і по відношенню до держави, що витрачає великі кошти на освіту. З цією метою скликати загальні збори батьків.»

Про успіхи в освіті по оволодінню масами грамотою часто згадувалося в газетах. У газеті „Радянська Волинь" від 7 лютого 1928 року була надрукована стаття «В Троковичах гарна культ. освітня комісія». В статті йшлося: «240 неписьменних віком від 10 до 35 років є ще в селі Троковичі Черняхівського району. Як відкрили лікнеп, то до нього записалось щось аж 90 неписьменних. Але прийняли до лікнепу тільки 42 неписьменних, з них дві третини дівчат. Для решти неписьменних, що записались до лікнепу, культ. освітня комісія просила рай. культ. гум. відкрити другий лікнеп. Але на нього в райвиконкомі не вистачило коштів. Культ. освітня комісія весь час гарно дбає про лікнеп. Через це він працює без перебоїв. Неписьменні уважно ставляться до навчання. Тепер усі вони вже читають і пишуть».

В роки, коли Троковичі були окуповані німецькими військами, навчання в школі зовсім не проводилися. Окупаційна влада не обтяжувала себе навчальним процесом. Тільки після визволення Трокович від німецькофашистських загарбників 29 грудня 1943 року в школі почалося навчання дітей, але заняття проводились нерегулярно. В класах не було парт, шкільних дощок, підручників, зошитів, навіть не вистачало пер для писання. Тільки з 1 вересня 1944 року школа почала працювати стабільно, але було багато проблем. У звіті завідуючого районним відділом освіти за 1946-1947 навчальний рік і підготовку до нового навчального року було сказано, що в Троковицьку школу не довезено 8 тонн торфу, який потрібно обов'язково завезти до 1 вересня, щоб проводити навчальний процес протягом зими. Також наголошувалося на тому, що місцева влада не в повну міру задовольняє потреби вчителів: «... також не завезено паливо вчителям села Троковичі, по району вчителі забезпечені присадибними ділянками в розмірі 0,25га, а у Троковицькій семирічний школі через відсутність присадибного фонду на родину

вчителя наділено менше 0,25га». Щоб покращити матеріальний стан вчителів в післявоєнний період «... всіх вчителів сільських шкіл звільнити від молокопоставки, а поставки м'яса, картоплі не доведено для вчителів, які не обкладаються сільськогосподарським податком і мають в особистому користуванні поголів'я худоби, що не перевищує кількості передбаченої статутом сільськогосподарської артілі».

Не дивлячись на всі негаразди і проблеми, які були на той час в державі, вчителі Троковицької семирічної школи прикладали багато зусиль і вмінь, щоб дати знання своїм учням. Хороших успіхів у роботі досягла вчителька Романчук Ганна Яківна. Зі звіту: «Вона багато уваги приділяє виховній та навчальній роботі в класі, вміло використовує матеріал для виховання високих моральних якостей учнів. Вона не рахується з своїм часом, гарно унаочнює свої уроки. Ганна Яківна систематично працює над методикою і тому уроки проводить правильно. Вона веде своїх учнів з першого класу і за цей час своїм особистим прикладом добросовісного ставлення до роботи виховала таке ж відношення до роботи в своїх учнів. Слід підкреслити, що тов. Романчук звертала багато уваги на гарне письмо і охайність в зошитах учнів, а тому екзаменаційні роботи учнів справляють гарне враження. Наслідки екзаменаційної роботи такі: на „5"- 2 учні; на „4"- 3 учні; на „З"- 23 учні; на „2"- 1 учень. Тов. Романчук щиро любить свою професію і всі свої знання і любов віддає вихованню дітей».

У цей період школа поповнювалась матеріально, завозились парти, дошки для писання, художня література. В 1948 році у шкільній бібліотеці нараховувалось 187 книжок, і учні мали змогу вже читати художню літературу. Також велику роботу з учнями проводили вчителі фізики Теодорович Микола Григорович та математики Хоменко Роман Кіндратович. Вони разом з учнями виготовляли з підручного матеріалу саморобні наочні приладдя. Весь колектив школи працював над поліпшенням і збагаченням матеріальної бази, яка б сприяла кращому засвоєнню знань учнями школи.

Після закінчення семирічки багато випускників продовжували навчання в технікумах та середніх школах Черняхова і Високого. Випускники семирічки В.П.Євтушенко, Д.В Хробуст. продовжили навчання у Житомирському медичному училищі та медичних інститутах і здобули фах лікаря.

Євтушенко Віталій Петрович в 1953 році з відзнакою закінчує медучилище за спеціальністю фельдшер-акушер. І у 1953 році після служби в армії він вступає на перший курс лікувального факультету Київського медичного інституту їм. А.А. Богомольця, який закінчив у 1962 році також з відзнакою. Молодого, здібного випускника направляють на роботу головним лікарем дільничної лікарні села Високе Черняхівського району. З 1963 по 1965 роки Віталій Євтушенко працює заступником головного лікаря з лікувальної роботи Черняхівської районної лікарні, У 1965-1966 роках — дільничним терапевтом Житомирської міської лікарні № 2, а з 1966 року й до останнього дня життя — в обласній лікарні: спочатку на посаді ординатора терапевтичного відділення, а з 1970 року — завідувачем гастроентерологічним відділенням та позаштатним гастроентеро­логом обласного відділу охорони здоров'я. Саме тут Віталій Петрович підготував та захистив в 1973 році кандидатську дисертацію „Характеристика затяжних дисфункцій кишківника". Більше ЗО наукових праць В. П. Євтушенка свідчать про його самобутній талант науковця-дослідника. Указом Президії Верховної Ради СРСР 11 березня 1976 року його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, 23 травня 1977 року — значком „Відмінник охорони здоров'я", а 9 травня 1980 року присвоєно почесне звання „Заслужений лікар Української РСР".

Прокопчук Іван Йосипович, Тарасюк Любов Андріївна після закінчення Троковицької семирічки продовжили навчання в Черняхівській середній школі. Після закінчення педагогічних інститутів працювали у Троковицькій школі вчителями, Прокопчук І.Й. довгий час був директором школи.

В 1954 році Троковицькій семирічній школі надається статус середньої. Заняття в школі проходили в дві зміни. В цей час у школі навчалось 603 учні. Постає питання про будівництво нової школи. В 1957 році на кошти місцевого колгоспу їм. Леніна розпочалося будівництво нової двоповерхової школи. 7 листопада 1962 року в урочистій обстановці було відкрито нову школу. Після відкриття нової школи учні почали навчатися в одну зміну.

Педагогічний колектив, який нараховував більше тридцяти осіб, всі свої знання і сили спрямовував на те, щоб давати учням міцні знання. Троковицькі педагоги за свою роботу неодноразово нагороджувались грамотами районного та обласного відділів освіти Вчитель фізики Теодорович Микола Григорович був нагороджений орденом Леніна, а вчителька історії Матвійчук Сіма Максимівна медаллю „За трудову доблесть". Звання „Вчитель-методист" було присвоєно вчителю фізики Брандесу Валерію Михайловичу та вчительці біології Прокопчук Тамарі Василівні. Ці вчителі впроваджували у своїй роботі нові педагогічні технології, кабінети фізики та біології стали зразковими.

З 1965 року школа стала носити ім'я Героя Радянського Союзу Михайла Ілліча Бакалова. М. І. Бакалов — уродженець села Троковичі і до війни навчався в цій школі.

Зі стін Троковицької середньої школи вийшло багато знаних і відомих людей. Випускник школи Ковалик Петро Васильович — доктор медичних наук, професор Тернопільського медичного інституту. Василь Федорович Рубан — письменник, лауреат премій ім. В. Симоненка та Є. Маланюка. Поет, художник Михайло Семенович Сич і зараз проживає в Троковичах. Також художником став Охрімчук Петро Васильович. Багато випускників школи стали військовими: Бугарський Володимир Васильович — полковник, Блідун Іван Васильович— підполковник, Мазко Сергій Васильович - підполковник, Романчук Олександр Васильович —підполковник, Горкуша Петро Степанович — майор, Савута Володимир Дмитрович — майор. Багато випускників школи працювали та працюють в різних сферах промислового та сільськогосподарського виробництва.

У 2009 року школа набула статусу природничо-екологічного ліцею.