Джерела дослідив і результати дослідження систематизував Юрій Малашевич
Внаслідок другого та третього поділів Польщі (1793, 1795 рр.) Правобережну Україну було приєднано до складу Російської імперії. Почалося запровадження нового адміністративно-територіального устрою за загальноросійським зразком. 13 квітня 1793 р. наказом імператриці Катерини II створено Ізяславську губернію. До 17 складу увійшли колишні землі Волинського, та північної частини Київського воєводства, всього 13 округів (повітів). Указом від 1 травня 1795 р. Ізяславську губернію перейменовано на Волинську, а до 17 складу приєднано території Західної Волині, що увійшли до складу Російської імперії після третього поділу Польщі. 5 липня того ж року адміністративним центром губернії визначено місто Звягель, з одночасним перейменуванням його у Новоград-Волинський. Фактично ж через відсутність там пристойних приміщень для розміщення адміністрації та присутствених місць, центр новоствореної губернії знаходився у Житомирі.
Остаточне формування адміністративно-територіального устрою Правобережної України в цілому завершилось за правління імператора Павла І. 12 грудня 1796 р. видано Указ "О новом разделении Государства на Губернии". Наступний Указ, від 29 серпня 1797 р., докладно визначав адміністративний устрій новоствореної Волинської губернії. Вона складалася з 17 повітів: Новоград-Волинського, Лабунського, Заславського, Острозького, Ровенського, Домбровицького, Овруцького, Житомирського, Чуднівського, Луцького, Володимирського, Ковельського, Дубенського, Кременецького, Ямпільського, Базалійського, Старокостянтинівського. Зі складу Волинської губернії до Київської відійшов Радомисльський повіт. До складу Київської губернії також входила територія сучасної південно-східної Житомирщини – частини Сквирського та Махнівського повітів. Цей адміністративний устрій в цілому проіснував до початку XX ст.
Вирішальним став указ від 22 жовтня 1802 року, згідно з яким держава викупила Житомир у графа Ю. Ілінського. Зазначалася і точна цифра викупу, яка дорівнювала сумі восьми річних прибутків, що отримував власник від міста. Крім цього йому повертались втрачені доходи за 1793-1801 рр. з відсотками. Така купівля обійшлось державі у 39 050 руб. і 13 коп. сріблом.
Беззаперечно, перехід міста у державну власність вплинув на повсякденний уклад життя його мешканців. Уже не власник, а місцеві органи влади опікувались міськими прибутками, утримували поліцію, приймали рішення щодо покращення стану мостів, доріг, переправ та ін. Варто додати, що його викуп вплинув і на вибір Житомира адміністративним центром. За клопотання військового губернатора І. М. Ессена указом від 24 червня 1804 року Житомир остаточно набув статусу губернського міста.
Головною ознакою, що відрізняло губернський центр від іншого міста – це розміщення в ньому загальногубернських та повітових органів влади, відповідно до встановленого штатного розпису. У Житомирі був спеціально побудований будинок для губернатора і його канцелярії, діяли губернське правління, палати кримінального і цивільного судів (пізніше об’єднались у головний суд), казенна палата, приказ громадської опіки, совісний суд, верхній земський та повітовий суд, дворянська опіка, нижній земський суд, губернський магістрат, сирітський суд, верхня та нижня розправи. Іменним указом начальнику головного штабу від 25 жовтня 1816 року у губернських містах були впроваджені інвалідні команди, що підсилило сторожу міста, супровід арештованих, що також сприяло боротьбі зі злочинністю. 20 грудня 1834 року у Житомирі було засновано статистичний комітет для збору важливої інформації про губернію та її мешканців, про рід їх занять, побут.
Архітектура цих державних споруд надавала місту нового вигляду, а їх інтенсивне будівництво мав забезпечити архітектор, який указом від 19 серпня 1841 р., прийнятим за ініціативи Міністерства внутрішніх справ, відправлявся у губернське місто. Кошти на його утримання виділялись з міських прибутків. Наказом Сенату від 11 серпня 1842 року регулювалась діяльність будівельних комітетів по облаштуванню адміністративних центрів. Тепер вони з відання Військового міністерства (департаменту військових поселень) переходили до головного управління «Шляхів сполучень і публічних споруд».
Під керівництвом губернатора у Житомирі почав діяльність комітет «общественного здравия», у обов’язки якого входили нагляд за станом здоров’я мешканців губернії загалом і губернського міста зокрема; прийняття швидких і дієвих заходів у разі поширення епідеміологічних хвороб. На нього покладалось розповсюдження серед населення знань про гігієну і здоров’я, про способи запобігання хворобам, важливої складової побутової культури. Діяльність цього комітету мало надважливе значення для жителів великого міста, адже заразні хвороби ставали справжнім лихом для населення, а тому держава неабияк дбала про дієві заходи для їх попередження та ліквідації.
Верховна влада опікувалась розвитком губернських центрів, а тому указом від 29 жовтня 1825 року створювався особливий комітет для пошуку коштів на їх потреби. До його складу входили представники від військового відомства до Міністерства внутрішніх справ та Міністерства фінансів. Комітет діяв лише шість років і був ліквідований сенатським указом від 28 січня 1831 року.
Таким чином у Житомирі – адміністративному центрі губернії, відкривалися установи, метою яких було налагодити управління, запропонувати заходи для поліпшення умов життя мешканців міста. Їх запровадження давало житомирянам можливість зайняти посади, зробити кар’єру на державній службі, отримувати жалування для забезпечення сімей.
Згідно пропозиції губернатора відбулося заснування аптек, таких необхідних закладів для боротьби з хворобами людей. Начальник губернії мав особисто повідомляти до медичного департаменту про доцільність їх заснування відповідно до місцевих обставин, найважливішою з яких було збільшення чисельності населення міста.
Невід’ємною складовою губернського міста було проведення щорічної ярмарки. Указом від 3 червня 1837 року губернаторам також дозволялося відкривати додаткові, якщо цього вимагають місцеві обставини. Найбільші на Волині ярмарки проходили у Бердичеві та Радзивилові, проте губернське місто у цьому відношенні також «не пасло задніх».
Зокрема, начальник Волинської губернії М. П. Синельніков скористувався вищезгаданим указом та клопотався про відкриття додаткових торгів у Житомирі.
Губернатор також мав дбати про зовнішній вигляд міста. Очільник краю стежив за збереженням та запобігав руйнуванню давніх пам’яток, забороняв самостійну їх реконструкцію. Указом від 13 грудня 1817 року місцевим жителям заборонялось розфарбовувати будинки у яскраві кольори. В поліції містились зразки тих фарб, якими можна було прикрашати житло.
Не менш важливого значення, через їх стратегічність, надавалось дорогам, які проходили через губернське місто. Указом від 24 березня 1833 року шляхи Російської імперії розподілялись на п’ять класів. До першого класу віднесені головні, другого – великі сполучення, третього – звичайні поштові із губернії в губернію, четвертого – повітових, поштових і торгових сполучень та п’ятого – дороги сільські та польові. Визначальним фактором для розвитку Житомира стало те, що через місто проходили шляхи, що належали до другого класу. З Києва через Житомир і Дубно пролягала дорога до Радзивилова. Особливо наголошувалось на важливому сполученні з Могильова через Житомир, Бердичів і Тульчин в Одесу. Відповідав за якість цих доріг начальник губернії.
Дороги відігравали важливе значення у житті населення, адже ними користувалися подорожні, купці, що значно розвивало торгівлю, внаслідок чого місто ставало багатолюдним. Дороги сприяли доланню замкнутості, збільшували можливість входження до загального і регіонального культурного простору. У зв’язку з цим у Житомирі розширилась сфера надання послуг – частина населення почала займатись пере візництвом.
Крім поліпшення стану доріг влада приділяла увагу ефективності поштових зв’язків, що також давало можливість отримання нової інформації, в тому числі і про події культурного життя. М. І. Комбурлей у 1808 році ініціював відкриття додатково двох поштових станцій у Волинській губернії, одна з яких відкривалася по тракту з Житомира до Брест-Литовська.
Про зв’язок з Житомиром особливо дбало Військове міністерство, бо на території Волинської губернії перебувало значне число військових для охорони кордонів, частина з яких знаходилась у губернському центрі. Указом від 23 липня 1846 року в Житомирі, недалеко від Сінної площі, були побудовані дерев’яні казарми для гарнізонного батальйону.
Указом від 8 червня 1853 року для термінових відомостей з військового відомства до Житомира засновувалася особлива кур’єрська пошта. Вона відправлялася з Петербургу щонеділі о п’ятій після полудня, а до губернського центру прибувала щоп’ятниці о сьомій ранку.
Становлення Житомира адміністративним центром збільшило чисельність населення, його гостей, що вплинуло і на становище поліції.
Значна увага приділялась розвитку садівництва, про що свідчить указ від 19 грудня 1803 р., в якому йшлося про збереження та розвиток садів училищами при монастирях у Київській, Подільській та Волинській губерніях. Там інформувалося, що у Житомирі найбільший сад належав бернардинському монастирю. Законом передбачалося, аби ченці докладали максимальні зусилля на його щорічне поліпшення. Монастирський сад був настільки великий, що дав назву одній із вулиць Житомира – Садовій.
19 листопада 1832 року вийшов указ про заснування Волинської губернської гімназії, урочисте відкриття якої відбулося 1 січня 1833 року. Без перебільшення ця подія відіграла важливе значення у зростанні культурного дозвілля городян, адже при гімназії діяла найбільша в губернії бібліотека. З огляду на значну чисельність євреїв та намагання влади врегулювати їхню
зайнятість, генерал-губернатор І. І. Васильчиков домігся дозволу на відкриття у Житомирі 29 липня 1861 року єврейського ремісничого училища. Мета відкриття такого училища полягала у поширенні серед єврейського населення знання ковальської, столярної, токарної справ та інших ремесел. Серед обов’язкових предметів на перше місце ставилось вивчення російської мови.
Беззаперечно важливою подією для житомирян стало переміщення кафедри Волинського єпархіального архієрея із Почаївської Лаври до Житомира, яке відбулося згідно указу від 1 жовтня 1840 року. З 1845 року у приміщенні конвенту розпочала свою діяльність і Луцько-Житомирська духовна семінарія. Відтак Житомир поступово ставав осередком духовно-релігійного життя в регіоні.
Завдяки отриманню Житомиром губернського статусу він розвивався як важливий освітньо-культурний осередок, надаючи знань як житомирянам так і губернській людності.
Маркевич О. В. Становлення Житомира губернським центром як фактор формування культурного побуту його городян (за «Полным собранием законов Российской империи») / О. В. Маркевич // Культурний побут городян XVIII – першої половини XX ст. : зб. наук. праць / ред. кол. : В. І. Наулко (гол.), Н. О. Зіневич (відп. секр.), Т. Б. Ананьєва, Г. В. Боряк, Д. В. Бурім, О. О. Маврін, Ю. А. Пінчук, Н. О. Черкаська, B. C. Шандра ; Ін-т української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. – К., 2013. – С. 264-279.
Офіційне джерело: «Історична Волинь»
http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&view=article&id=4789:24--2014---210---------&catid=30:2012-09-11-08-11-50&Itemid=19
