Джерела дослідив та здобуті результати систематизував Юрій Малашевич
Охорона здоров'я в Україні та зокрема на Черняхівщині має свою давню та цікаву історію. Останнім часом широким читацьким колам відкриваються нові подробиці становлення і розвитку системи управління охороною здоров'я. Завдяки кропіткій роботі фахівців Національного музею медицини України з'являються нові раніше невідомі історичні факти.
Вивченням стану здоров'я населення та організації охорони здоров'я займається соціальна медицина та організація охорони здоров'я. Ця наука відносно молода: від початку її зародження минуло менше ста років, що, в порівнянні з тисячами років розвитку медицини загалом, - невеликий відрізок.
В реконструкції минулого вагоме значення має вивчення особливостей різних складових суспільного буття, надто такої проблеми, як розвиток охорони здоров’я. Проблему охорони здоров’я в Україні у 19-20 ст. досліджено лише частково, фрагментарно. Енциклопедичні видання подають загальну характеристику означеної проблеми. В академічному виданні «Історія української культури» містяться окремі розділи відповідного спрямування, де висвітлюються особливості розвитку та наводяться фактологічні дані.
Проте на мою думку варто почати з передісторії та дати відповіді на попередні питання як от:
Якою тоді була багата Поліська земля? Звідси пішла назва „Черняхов” від слів „ чернь” та „ ховаться”, тобто , це назва місцевості де ховалися бідні люди від ворогів. Ховаючись та живучи в лісі, вони навчалися мистецтву лікування у природи. Найбільш спостережливі із них, в часи полювання, рибальства, збору ягід та грибів примічали, що захворівши, дикі тварини починали їсти деякі види трав і рослин, які до цього часу в їжу не вживали. Багаторазово співставляючи ці факти, люди відкривали їх лікувальні властивості . Пізніше, захворівши, вони лікувалися ними самі і лікували інших. В народі таких людей називали „зелійниками” і вони були першими народними цілителями Черняхівської землі. Цілителі мали своєрідну „спеціалізацію”, серед них були травники („зелійники”), костоправи, зубоволоки, повитухи та інші. Усіх їх протягом багатьох років називали знахарями. Слово „знахар” походить від слова „знати”: тому що вони знали чим, як і скільки потрібно лікувати хвору людину. В той час переважали так звані „морови” хвороби, в першу чергу чума, віспа, холера. Зустрічалися цинга, кроваві проноси, простудні, очні та пошесні хвороби. Середня тривалість життя людини складала 30 років, вона помирала не встигнувши зістарітись. Причинами хвороби вважали порчу, зглаз, нечисту силу та волхования. В своїй лікувальній практиці знахарі разом із заговорами, шепотіннями та заклинаннями використовували різні засоби рослинного походження: кропива, полинь, цибуля, часник, хрін, цвіт липи, кора дуба, сік берези та інше. Незважаючи на посилення національно- релігіозного гноблення з боку литовських та польських феодалів населення Черняхівщини зберегло свою самобутність щодо традицій та досвіду народної медицини.
У 1804 році м. Житомир одночасно стає центром Волинської губернії та Житомирського повіту, тобто губернським і повітовим містом. В повіті було створено 23 волості, одна з яких отримала назву Черняхівська.
Історичні документи тих часів так описують Черняхів: «Это местечко при верховье р. Тростяницы, волости Черняховской. От Житомира - 20 верств, от ближайшей железнодорожной станции Бердичев - 65 верств, при почтовой станции. От ближайшего прихода в с.Троковичи и с.Стырты - 7 верств и в с.Зороков - 8 верств.. Есть церковь, почтовая станция, волостное управление и квартира станового пристава. Дворов-182, прихожан - 1441 душ обряда православного». Немає жодного слова про лікувальний заклад у Черняхові, тому що його на тей час не існувало.
З прийняттям християнства на Русі у бідних людей з’явилася перша надійна захисниця - Церква. В 1801 році на кошти прихожан в Черняхові була побудована на кам’яному зрубі дерев’яна церква з дзвіницею, „во ім’я Святого великомученика Георгія Победоносця”. В ній був піп, псаломщик з півчими і проскурник. Виконуючи заповідь Христа: „Любіте ближнього свого, як себе самого”, вони взяли під опіку всіх убогих та хворих. Біля церкви завжди збиралися скалічені війною та хворобами інваліди, які просили допомогу і милостиню. При церкві було приміщення типу богадільні - сарай для хворих, престарілих та паломників в Києво Печерську Лавру. В ньому жінки із місцевого церковного хору та священнослужителі годували постояльців, молитвами полегшували їх душевні муки та лікували фізичні недуги народними засобами. Таким чином, брати та сестри у Хресті церкви Георгія Победоносця були прототипами майбутніх сестер милосердя, медичних сестер та медбратів Черняхівського району. В основі народних поглядів на причини захворювань лежали ірраціональні уявлення. Вважалося, що їх спричиняв навмисний негативний вплив злих людей або відьм. Існування останніх визнавалося селянами як безперечний факт . До своєї недуги переважна більшість селян ставилися як до фатальної неминучості. Так само і до смерті, до якої слід було підготуватися, дістати прощення від ближніх та отримати церковне причастя. Важливо було гідно прийняти смерть. Людина, що тяжко помирала, вважалася великим грішником, репутація родини таким чином могла постраждати. Проте при захворюваннях зверталися по допомогу до знахарок, щоб ті відмолили хворобу. Знахарки «замовляли кров», «викачували переляк», «шептали над хворими» - вони справді зналися на цілющих властивостях рослин .
Влада тих часів вважала, що селянам лікарська допомога не потрібна - вони хворіють простими хворобами і потребують простих ліків, призначити які може і фельдшер. Відомий Чернігівський земець Соколов П.В. писав: „Мужики не потребують особливого лікування, йому мужику, аби одужати, достатньо напившись липового цвіту полежати на печі; бо хвороба його - це звичайне обжорство, або короста, або просто простуда”.
До середини XIX ст. загальна кількість лікарів Росії зросла з 1500 наприкінці.
Після опублікування праці Едварда Дженнера про вакцінації, діяльність Товариства в значній мірі була присвячена віспощплення. По даним Вільного економічного Товариства, в 1841 р. було розіслано ланцетів 6999, бланків з віспяною матерією 13926, вказівок 5870 образців, у 1843 р. – 8042, 720, 6846.
Особливо і уваги заслуговує складання та розповсюдження Товариством вказівок на мовах різних народів країни у 1845 р. будо розіслано вказівок на російській, польській, татарській, кальмицькій, грузинській, армянській мовах. В 1847 р. віспощепленням займалися 150000 людей, Товариство утримувало віспощепливачів в віддалених регіонах Росії. Внаслідок неврожаю у деяких губерніях від хвороб, винекнених внаслідок цього, в цьому ж році був розроблений наказ "Чим замінити звичайний хліб" Товариство приймало участь в допомогі голодаючим.
У першій половині XIX ст. основними центрами медичної науки були медичний
факультет Московського університета і Петербурзька медико-хірургічна Академія. В Московському університеті на медичном факультеті розвиток набули особливе терапія і фізіологія, а в Петербурзькій Академії, готувавшої лікарів для армії, особливу увагу приділяли анатомії, топографічній анатомії, хірургії.
У першій половині XIX ст. сільське населення було позбавлено фахової медичної допомоги.
Тому до реформи сільської медицини в 1868 році - „фельдшеризм” панував в селах. Більшість фельдшерів Черняхівської волості були ротними, які були малограмотними і пиячили. Ротні фельдшери були з колишніх солдатів діючої армії, які під час військової служби направлялися в так звані, „ротні фельдшерські школи”, де отримували навички практичних дій по наданню першої негайної медичної допомоги в бою, але фактично не мали базової, теоретичної підготовки по медицині. Після звільнення з військової служби, вони поверталися у села своїх волостей і починали займатися там „лікувальною” справою, хоча не мали на це права, тому що у них не було освіти. В 1887 році, через 11 років після реформи, серед всіх 167 сільських фельдшерів Волинської губернії із ротних фельдшерів було ще 84 , а Черняхівській волості - 3 чоловік.
Відносна близькість губернського Житомира та волосного Черняхова (21 верста) завжди визначала їх тісний зв’язок, особливо в розвитку сільської медицини. Коли в 1840 році в Житомирі було відкрито Волинську губернську лікарню - це була перша лікувальна установа на громадських засадах, яка почала допомагати в лікуванні мешканців Черняхівщини.
З 1852 року за розпорядженням Приказу громадського опікування, лікарі губернської лікарні почали шефствувати над сільськими дільницями. В той час, державної безкоштовної медицини в губернії ще не існувало: лікарі брали з хворого плату за лікування. На жаль, своїх лікарів в Черняхівській волості не було і хворі за медичною допомогою їздили в Житомир, в губернську лікарню. Гроші залікування вони вносили за місяць наперед, без права їх повернення в разі дострокової виписки. Міщани щомісяця платили 7 крб., а селяни - 4 крб. 50 ком.
Для малоймущих це була велика сума. Наприклад, селянам, які вели натуральне господарство, щоб отримати 4 крб., потрібно було продати 4-5 ц. зерна, або велику рогату худобу, чи пару копей. Тому до лікарні вони зверталися в крайніх випадках.
Відповідальним сільським лікарем, на ній був Базилевич М.Є. Він так описував свою дільницю: ’’Восточная часть 1-го участка Житомирского уезда низменна, болотиста и плоха в санитарном отношении. Западная - песчаная, возвышена и более здоровая. В с. Дивочках брюшной тиф появляется спорадически. Водой для питья пользуются колодязной, почвенной, срубы - деревянные, ведер постоянных нет. Замощение местечек желательно. Школы в сравнительно хорошем состоянии. Санитарный контроль за школами желателен и возможен. Никакого пособия на оспопрививания нет”.
У 1874 році в Житомирі було відкрито перший медичний навчальний заклад - Волинську губернську школу фельдшерів та фельдшерок-акушерок. ЇЇ першим керівником був О.М. Лаврент’єв. Спочатку школа створювалася як трьохрічна, але в 1897 році вона перетворюється на чотирьохрічну. Вік тих, хто бажав вступити до школи був від 15 до 20 років. Перевага при вступі надавалася хлопцям із сільської місцевості Волинської губернії. Головною вимогою до них була православна віра та вміння читати і писати російською мовою. За навчання в ній брали 20 рублів за рік, але бідних учнів звільняли від оплати. По закінченню школи вони зобов’язувались відпрацювати у сільській місцевості фельдшерами по 1,5 року за кожен рік навчання, тобто 4,5 - 6 років.
Фельдшери, які відслужили обов’язкові роки в сільській медицині - отримували свої дипломи про закінчення школи і звільнялись від військової повинності. Із архівів нам відомі імена перших фельдшерів-черняхівців, які закінчили Волинську губернську школу фельдшерів. Це Лазар Никифорович Григорчук, який закінчив її в 1893, Мирон Харлампійович Верещак - в 1901 і Іван Марченко - в 1903 роках. Це були перші дипломовані фельдшери у Черняхівській волості, які прийшли на зміну знахарям та ротним фельдшерам . В 1876 році в м. Кам’янець-Подільсьдому була відкрита школа „повивальних бабок”. В двох поверховій будівлі були розміщені - пологове відділення на 10 ліжок та класи для практичних занять. Школою керував лікар акушер-гінеколог Едуард Дерінг. До неї приймались сільські дівчата по направленням волосних управ, які закінчили два класи приходської школи. З 1887 році школа стає з трьохрічним навчанням.
Першою дипломованою акушеркою в Черняхівській волості була „повивальна бабка” Ганна Григорчук (Смолинська), яка закінчила Кам’янець-Подільську повивальну школу в 1901 році і почала працювати в Черняхові. В 1893 році у Волинській губернії починає складатися організаційна структура лікарської допомоги сільському населенню. Очолював її повітовий лікар, якому були підпорядковані - лікар для відряджень по сільській лікарській частині і повітові дільничні сільські лікарі з повивальними бабками. Архівні документи зберегли для нас імена лікарів, які в 1889-1893 рр. мали безпосереднє відношення до надання лікарської допомоги селянам Черняхівської волості.
Це статський радник Пігулевський Лев Леонтійович - Житомирський повітовий лікар; надворний радник Дьяковський Євменій Григорович - лікар для відряджень по сільській лікарській частині; асесор Базилевич Митрофан Єлісеєвич - повітовий сільський лікар першої сільської дільниці, куди входила Черияхівська волость.
В ті часи у Черняхові приватною лікувальною практикою займалися вільнопрактикуючі лікарі: Шлейоррич Маркус Матіасович, Берендус Вольф Гдальович, Якубовський Фелікс Антонович, Кашпіровський Йосиф Станіславович і Арон Хайм Лазаревич.
17 травня 1899 року на основі розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії вдруге були введені „Штати сільської медицини Волинської губернії”: в губернії створили вже 55 лікарських дільниць, в кожній - по одній сільській „лечебнице”. Зі „Списка участковых врачей, состоящих на службе в Волынской губернии” за 1902 рік, нам відомо, що першим лікарем на створеній в 1902 році Черняхівській лікарській дільниці був Олександр Васильович Камаєв. На жаль, час не зберіг для нас його біографію, проте залишилися його річні медичні відомості за 1902-09 роки. їх він відсилав в лікувальне відділення Правління Волинської губернії.
Першими офіційними документами, що підтверджують виникнення державної системи охорони здоров’я на Черняхівщині є рапорти лікаря Камаева О.В. від березня, вересня і грудня 1902 року. В одному із них ВІРІ пише в Лікарське Відділення Волинського Губернського Правління: „Имею честь представить каталог медикаментов и перевязочных средств, необходимых для Черняховской сельской лечебницы на остающиеся леты 1902 года”. Що нам відомо на сьогодні про цю людину? Він був православної віри, можливо закінчив медичний факультет Київського університету і мав вищу медичну освіту. Це був освічений лікар-хірург, який виписував для себе із Петербурга і Москви медичні журнали. Він писав дрібним каліграфічним почерком, любив свою справу та відповідально відносився до неї.
Про це говорять відомості про його роботу в ті роки на Черняхівській лікарській дільниці. В його лікарську дільницю входили: Черняхівська та Бежівська волость, а також частина Левківської, Троянівської та Пулинської волості. В 1902 році площа Черняхівської лікарської дільниці складала 960 кв.верств. Найбільша відстань межі дільниці до місця проживання Камаева А.В., а жив він у Черняхові, було 42 верстви, а найменша - 6 верств. В сучасних одиницях довжини це 92 і 13 км. Ця площа значно перевищує площу сучасного Черняхівського району. Річна платня лікаря в той час була 1200 рублів (1000 рублів платня плюс 200 рублів на поїздки по волості, на так звані „прогони”)- Посада фельдшера була з річним окладом 400 рублів, а повивальні бабки - 200 рублів (160 рублів платня по 40 рублів на „прогони”).Значна частина роботи лікаря і його помічників складалася із роз’їздів по дільниці: щоденно, незалежно від пори року і погодних умов, на кінній бричці вони відвідували хворих селян в їхніх домівках та надавали необхідну медичну допомогу. В 1903 році на лікарській дільниці мешкало 46 191 чоловік.
Слід відзначити, що в ті роки в 90% випадків селянки народжували дітей вдома, в своїх домівках. На пологи вони запрошували бабок-повитух, які були в кожному селі волості. В 1902 році населення вже знало, що в Черняхові є лікар і акушерка, і на важкі пологи почали запрошувати їх. Наприклад, у 1903 році сільська повитуха Ганна (Смолинська) Григорчук 46 разів викликалась до породіль, в 3 випадках вона запрошувала на допомогу лікаря Камаєва О.В. В першому випадку це було поперечне положення плоду з випаданням ручки, в другому - слабкі пологові потуги, в третьому - ножне положення плоду. З пологами вони успішно справились: породіллі та діти залишилися живими. Про це нам розповіли скупі рядки та цифри медичних відомостей того часу.
До наших днів не дійшли відомості про місцеперебування першої лікарня в Черняхові в ті роки. Це було приміщення, яке винаймали для потреб „лечебницы”. Винаймання приміщення для „лечебницы”, а також поповнення одягу, білизни, посуду та інших господарських предметів було обов’язком Губернського Розпорядчого Комітету, який очолював особисто Волинський губернатор. Комітет щомісячно перераховував через Черняхівське казначейство визначену бюджетом суму коштів і вимагав від лікаря суворої звітності за її використання. Лікар мав казенну печатку, якою відмічав офіційні документи.
Наймане приміщення для Черняхівської „лечебницы” складалося з приймальної кімнати, палати на 10 ліжок, кухні і сторожки. В ті роки за наймання такого приміщення було заплачено 450 рублів, за освітлення - 34 рублі 32 коп., за опалення - ще 20 рублів 65 коп. Всього на утримання лікарні було використано 605 рублів 45 коп.
В штат лікувальної установи також входили кухарка і сторож. В 1903 році в Черняхівській „лечебнице” було проліковано 200 хворих, на харчування для них та прислугу використано 521 рубль 85 коп. Також була стаття використання коштів на дрібний ремонт речей та закупівлю соломи і сіна для сінників, мила, гробів тощо. Всього на потреби „лечебницьґ’в 1903 році було використано 1430 рублів 42 коп. Крім сільської „лечебницы” в містечку з 1883 року існувала приватна аптека і приватний зубний кабінет.
Для нас, сучасних мешканців району, є дуже цікавими відомості про епідемічні хвороби серед селян Черняхівської лікарської дільниці. Гігієна і санітарія помешкань селян була вкрай низькою, повальна безграмотність та бідність були основними чинниками високої смертності серед них. Особливо багато в ті часи було випадків захворювань черевним тифом, дифтерією, скарлатиною, дизентерією та кашлюком. В 1903 році скарлатиною захворіло 116 чоловік, з них 17 - померло; кашлюком - 153 чоловіки, з них 7- померло; черевним тифом - 121 чоловік, 9 - померло; дизентерією - 79, із них 4 - померло. Це страшні цифри. І потрібно було бути дуже сміливими чоловіком, щоб лікувати таких хворих і не боятися заразитися від них та померти. Лікар Камаєв О.В. та його медичні помічники були відданими своїй професії та своєму професійному обов’язку.
На початку XX століття в Правобережній Україні відбулися зміни в законодавчій та виконавчій гілках влади. В 1904 році в 3-х українських губерніях, так званого „Південно-Західного Краю" - Київській, Подільській, Волинській почалося впровадження місцевого самоврядування у вигляді Земського Управління. В 1911 році воно вже прийняло завершену організаційну форму як Земські губернські, повітові і волосні управи. До компетенції Земських управ входили місцеве господарство, соціальні та освітянські справи, завідування майном, сільське господарство, промисловість, торгівля, будівництво та утримання шляхів, народна освіта, медична опіка, ветеринарія та санітарна справа.
Сільські „лечебницы” і фельдшерські пункти на лікарських дільницях у волостях, лікарні в повітах і губерніях з усім штатом лікарів, фельдшерів, сестер милосердя та повивальних бабок перейшли на утримання в Земські Управи - створилася земська медицина. Спочатку вона продовжувала систему обслуговування сільського населення, переважно фельдшерами та повивальними бабками. З часом Земство почало збільшувати кількість лікарів та лікарських дільниць, створювати на них лікарні і амбулаторії, безкоштовно надавати медичну допомогу і поступово переходити від роз'їздного до стаціонарного типу лікування хворих.
В 1906 році Черняхівська сільська „лечебница”, яку очолював О.В. Камаєв придбала статус земської сільської лікарні із стаціонаром на 10 ліжок і амбулаторією.
Вона стала підпорядкованою в губернії Санітарному Бюро Волинської Губернської Земської Управі, а в повіті - Врачебному відділу Житомирській Земській повітовій Управі. Олександр Васильович Камаєв стає земським лікарем. Хто такий земський лікар в той час?
Це одночасно і хірург, і стоматолог, і педіатр, і терапевт, і інфекціоніст, і окуліст, а також „вухо-горло-носовий лікар". Він самостійно лікував усіх хворих на своїй дільниці, тому що чекати допомоги (або як говорять зараз „консультації") йому не було коли і звідки. Із власноручно написаного Камаєвим медичного звіту за січень 1904 року ми дізнаємося, що в стаціонарі Черняхівської „лечебницы” він особисто пролікував 32 хворих по 24 нозологіям (хворобам, в тому числі інфекційних). З них він виписав по одужанні 20 чоловік, продовжив лікування 11 хворим і лише 1 хворий помер. 7 хворим в той час він зробив операції: розрізи при панариції і гнійному артриті, розкриття флегмони обличчя і правої гомілки, висічення карбункулу спини та видалення гною при гострому лімфаденіті, а також фіксацію переломів кісток гіпсовою пов'язкою.
В його повсякденній хірургічній практиці були також операції з видалення інородних тіл з м'яких тканин і порожнин тіла, накладення кровозупиняючих швів і екстракція каріозних зубів. Двічі його викликали додому до породіль на важкі пологи, де він надавав ручну допомогу для успішного завершення пологів.
У звітному січні місяці він прийняв в амбулаторії „лечебницы” 854 пацієнта, відвідав вдома 12, і надав під час роз'їздів медичну допомогу 16 хворим. Таким чином, лікар Камаєв особисто прийняв 914 чоловік, а його помічники - фельдшера Григорчук Лазар і Марченко Іван - 405, в цілому вони разом в першому місяці 1904 року надали медичну допомогу 1319 хворим.
Ці цифри говорять про їх велику напружену, а головне - результативну та якісну лікувальну практику. Всю цю працю вони робили при бідному арсеналі інструментів, ліків і при повній відсутності діагностичної апаратури.
Для того, щоб у 1904-09 роках хворий міг отримати медичну допомогу із Житомира, потрібно було її чекати до 12 годин, тому що в той час вимощеної дороги із губернії в містечко не було. На поїздки на підводі в один кінець потрібен був увесь світловий день. Тому Камаєв О.В., в будь-яку пору доби та року, самостійно приймав рішення, лікував хворих, рятуючи життя дітей, дорослих, чоловіків та жінок. Тому він багато читав, мав велику лікувальну практику, любив свою професію і співчував чужому болю. В 1906 році він почав також займатися приватною лікувальною практикою в Черняхівській волості. Ось таким земським лікарем був Олександр Васильович Камаєв! Нам невідома національність першого дільничного лікаря Черняхова. В архівних документах відомостей про національний склад медичних працівників Волинської губернії дуже мало. Тому що офіційного визначення „національність" в Царській Росії, в цілому, не існувало. Воно не відігравало ніякої ролі і ні в яких офіційних документах не відображалось. Поняттям, до якоїсь міри, замінявши національність, було віросповідання, яке обов'язково зазначалося в усіх документах.
Під „русским" малася на увазі не національність, а державна належність - воно було синонімом слова „російський”. Якщо ж слово „русский" вживалося для назви саме національної належності, то це завжди мало на увазі і великоросів (росіян) і малоросів (українців), і білорусів. Тому, що за ідеологією Російської Імперії вважалося, що це один слов'янський народ і ніколи ніякої відмінності між ними по національності не проводилось. Віра - ось що лежало в основі нерівності народів, в тому числі і по мові, освіті, медицині. Основною релігією імперії було православ'я. Царизм визнавав офіційною державною мовою лише російську: нею спілкувалися і писали. Українська та білоруська мови вважалися місцевими діалектами російської мови. Ті, 4, хто ними спілкувався, переслідувалися владою. Ще в 1867 році був виданий царський указ, який забороняв друк українською мовою.
В Царській Російській Імперії викладання в Університетах та фельдшерських школах велося виключно на російській мові. Тут навчалися лише особи православної віри. Можливо, прізвище Камаєв має мусульманське, татарське коріння. Та достовірно відомо, що Олександр Васильович був православним. Він говорив і писав російською, закінчив медичний факультет .Київського університету і з 1902 по 1909 рік працював в Черняхові дільничним сільським лікарем.
До XIX і на початку XX століття в Черняхові існувала Православна Церква, Католицький Костьол та Єврейська Синагога. В 1887 році в містечку була відкрита „Иноверческая" початкова школа для дітей німецької національності. Трохи пізніше відкрилась православна церковно- приходська школа для селян. В 1909 році була заснована єврейська початкова школа з 2-х класним навчанням. Міністерство Внутрішніх справ Російської Імперії в доповіді генерал- губернаторам Київської, Подільської та Волинської губерній від 2 липня 1902 року роз'яснювало: „Безвозмездной медицинской помощью в земских врачебных участках пользуется только сельское население, им же производится и бесплатный отпуск медикаментов из участковых аптечек. К категории лиц сельского населения относятся все крестьяне, а также колонисты прописанные к Волостным правлениям и мещане, занимающиеся земледелием. "Потім пояснювалося, що не приймаються в „лечебнице” лише особи іудейської віри, тому що „лечебница” всього на
10 ліжок. Відомо, що євреї люблять лікуватися і заповнять усі ліжка. Тому в Черняхові їм надавалася лише невідкладна медична допомога, а за плановою вони повинні були звертатися в єврейські лікарні, які були в Житомирі.
Та безліч прикладів свідчать, що більшість земських лікарів і фельдшерів свої професійні обов’язки ставили вище політики і заборон: вони завжди допомагали бідним, хворим людям - тобто безкоштовно лікували, не зважаючи про національність та віросповідання хворого.
Вперше в архіві, у „Ведомостях о деятельности членов сельской медицины Черняховского участка Житомирського уезда Волынской губернии за декабрь месяц 1904 года" зустрічається прізвище Верещака Мирона Харлампійовича. Він народився в селі Красносілка Чуднівської волості Житомирського повіту в 1881 році, і назавжди до самої смерті в 1951 р., пов'язав своє життя з охороною здоров'я Черняхівщини: біля 50 років пропрацював спочатку фельдшером, потім лікарським помічником і нарешті лікарем в Черняхівській районній лікарні.
В 1909 році на Черняхівській лікарській дільниці все ще не було власної лікарні. Для цього в Черняхові продовжували винаймати вільні приміщення.
Остання згадка про роботу лікаря Камаєва в Черняхівському районі, яка зустрічається в архівних документах, датується квітнем 1909 року.
З червня 1909 року звіти про роботу Черняхівської „лечебницы” вже підписувалися земським лікарем Сологуб Катериною Романівною. Вона пропрацювала в Черняхові до 10 вересня 1911 року. Випадок із її лікувальної практики зустрічається в газеті „Жизнь Волыни”: „9 сентября 1911 года крестьянка из с.Зороков Молчан, возвращаясь из с Вышполь домой, по дороге зашла в крестьянский лес, где набрала каких-то грибов. Придя домой она их изжарила на ужин: ужинала вместе с мужем и 3-х летним сыном. В 12 часов началась рвота, два дня они болели.
11 сентября их в тяжелом состоянии отвезли в Черняховскую сельскую лечебницу, где участковый врач Сологуб К.Р. констатировала отравление грибами. Несмотря на оказанную помощь все трое умерли”.
В 1915 році прізвище Сологуб К.Р. зустрічається у списках тимчасово запрошених лікарів в Житомирській губернській земській лікарні, на посаді завідуючої відділенням для поранених.
Наступним, третім лікарем Черняхівської дільниці була Шейна Берковна Майзельс-Ель-‘яшберг, яка 1 листопада 1911 року була переведена на посаду земського дільничного лікаря в Черняхів із Горошківської волості (нині – Хорошівський район).
В той час органів санітарного нагляду в Черняхівській волості не було. Якщо в містах губернії поліція звертала увагу на підтримку чистоти і порядку в громад
