Релігія завжди була ворожою ідеологією для більшовицьких вождів та їх послідовників. Вже в перші години після захоплення влади, більшовики проголосили про відокремлення церкви від держави та атеїстичний наступ. Це був тільки початок жорстокої боротьби з «ворожою» ідеологією.

У здійсненні антирелігійної політики більшовики, як відомо, прагнули досягти головної стратегічної мети – витіснити релігійний і утвердити комуністичний світогляд. Для реалізації визначеної мети партійно-державним функціонерам потрібно було не тільки віднайти ефективні засоби нав’язування комуністичних світоглядних орієнтирів і цінностей та атеїстичних суспільних поглядів, але й значно розширити та ідеологічно зміцнити власну соціальну базу, без домінантного впливу якої досягнення успіху було б сумнівним усвідомлення цієї аксіоми демонструє один із перших комуністичних документів, у якому наголошувалось на необхідності поєднання антирелігійної пропаганди з діями пролетарської держави. Проте витіснення релігійного світогляду виявилось набагато складнішим завданням, ніж утвердження партійно-державної системи, яка змогла знищити тільки інституційні ознаки релігії.

Понад  90 років  тому на початку так званної «Другої сталінської революції» по Черняхівському району прокотилась потужна масова репресивна хвиля знищення та закриття церков. Більшовики почали форсувати процес боротьби з релігією та іншодумством. У цей час був розібраний великий великий дерев’яниий храм Св. Георгія у центрі Черняхова (в районі ресторану «Анело», бувший кінотеатр) зруйнованні та демонтовані більшість молитовних будинків та культових приміщень віруючих.

У 1921 – 1922 рр. на території Волинської губернії релігійною політикою займався V Ліквідаційний відділ Волингубюсту. Роботою районних підвідділів культів керував завідувач райадмінвідділення райвиконкому, а її технічне виконання покладалося на секретаря РВК або діловода райадмінвідділення. Стрімке масове закриття храмів відбулось на переломі 1920–1930-х рр. Згідно звітних документів ВУЦВК, за період з 1 жовтня 1929 р. по 1 жовтня 1930 р. на території України з дотриманням усіх формальностей законодавства – остаточного рішення Секретаріату ВУ ЦВК (пізніше дозвіл на закриття храмів надавала Президія ЦВК) було закрито 379 молитовних будинків, з яких 260 православних, без санкції ВУ ЦВК закрили майже вдвічі більше – 719, (загальна кількість закритих храмів становила 1098) . Упродовж 1930-х рр. динаміка закриття культових споруд в Україні виглядала так: у 1932 р. залишилось понад 8000 незакритих храмів, у 1934 р. – 2753, у 1936 р. – 1116; а також 3371 – закритих.

Проте я хотів би донести про інший парадоксальний факт. Уявіть собі, коли населення звертається до влади із проханням, закрити, наприклад завод, бо він своїм шумом і димом заважає жити. Це в принципі можливо. А тепер припустіть, що до цієї акції приєднались робітники вищезгаданого підприємства. Подібного бути не може в принципі бо вони втратять роботу. Не можна також уявити, щоб хтось закрив стадіон, де він тренується, бо галас вболівальників заважає оточуючим жителям. Одним словом, ніхто не може бути сам собі ворогом. Та все ж не кваптесь з висновками.

Документи Держархіву Житомирської області допомагають з’ясувати причини закриття церков у Волинській окрузі, зокрема у 1930 р. Так, у доповідній записці Окружного адмінвідділу з 27/1-б/р № 969 йшлося про те, щоб задовольнити клопотання селянства с. Сліпчиць Черняхівського району, робітників Головинської лабрадорної фабрики та всіх сільських організацій про закриття церкви у цьому селі, передати її приміщення під сельбуд і просити ВУЦВК затвердити цю постанову. У самій постанові відчувається сфабриковане радянською владою «бажання» більшості селянства села, що звичайно не могло відповідати дійсності, оскільки селянство в основній масі не могло бути до такої міри атеїстичним, хоч і зазнало у своїй свідомості негативного впливу антирелігійної політики з боку влади.

На засіданні антирелігійної комісії ОПК (18 грудня 1929 р.) розглядали питання про закриття недобудованої церкви в селі Некраші Черняхівського району (пропонували договір 1923 р. на будівництво церкви анулювати, а будівельні матеріали передати на будівництво школи).

У селі Новопіль Черняхівського району жінки зірвали збори сільської ради, висунувши умову – приєднання до колгоспу лише з церквою і священиком; вони вимагали план виділення землі з вигуками: «Кров проллємо, а землі не віддамо!»

Реакцію віруючих на закриття церкви та спроби місцевої влади сфальсифікувати подібні рішення, демонструє приклад села Високе Черняхівського району.

У Державному архіві Житомирської області зберігаються також інші документи документи про закриття культових споруд, де ідеться про нижчеописані випадки.

ДАЖО, фонд Р-326, опис 1, справа 169, аркуші 1 – 1, 10:

Цитую: «Протокол № 1 постанов та розпоряджень Голови Волинського окружного виконавчого комітету. 14 лютого 1930 року. 36. Доповідну записку Окрадмінвідділу з 6 /1-б. р.№ 359 про закриття церкви у с. Високо – Укр. Черняхівського району (т. Ткачук).  Пропонувати Черняхівському РВКу, узявши до уваги листа Наркомвнутсправ ( Народного комісаріату внутрішніх справ), дати пояснення, на якій підставі було закрито церкву у с. Високо - Укр. без оформлення цієї справи Окружним Виконавчим комітетом та ВУ ЦВК, негайно повідомити про стан церкви в сучасний момент.

Доручити особисто голові РВКу перевірити заяву громадян про те, що на церкві було розбито замкі й таку було захопено «кавалерійським наскоком» та винних у разі підтвердження цього, притягти до відповідальності.

В офіційних матеріалах окрадмінвідділу, підготовлених місцевою владою,.№ 34 Матеріали про закриття церкви у селі Високому Черняхівського району Висновки про закриття молитовного будинку - Троїцької церкви старослов’янської орієнтації у селі Високому – українському Черняхівського району на використання приміщень під сільбуд.

Ситуація виглядала так: згідно з протоколами загальних зборів виборців сіл Високого-Українського і Високого-Чеського, членів КНС обох сіл та загону піонерів (усього 761 чол. присутніх) було ухвалено рішення вимагати від уряду закриття старослов’янської Троїцької церкви в селі Високому-Українському. За таку ухвалу підписалось 409 чоловік. Усього в селі проживало 1787 чол. українцської і чеської національності 603 із яких мали виборчі права. Далі в матеріалах зазначалось, що церковний актив, висловлюючи думку більшості членів релігійної 159 громади, ухвалив приєднання до постанови загальних зборів села щодо закриття церкви, а підписів віруючих, котрі бажають залишити будівлю у своєму користуванні, не надходило (релігійна громада складала 685 осіб, з яких – 355 жінок). «У цьому селі, – повідомлялось в документі, – церков більше немає, але в суміжних селах Біжов, Троковичі, Городищі є ще старослов’янські церкви, які знаходяться на відстані 5–7 км. від Високого». Беручи до уваги вищевикладене, Волинський окрадмінвідділ, керуючись 371 пунктом Адмінкодексу, визнав доцільність закриття Троїцької церкви і просив НКВС санкціонувати це рішення та звернутись до ВУ ЦВК з поданням про затвердження постанови Волинського окрвиконкому.

В іншому документі простежується нібито стурбованість влади «кавалерійським» закриттям церкви у с. Високому нашого району, однак при цьому зазначалося, щоб звернути увагу всіх районних військкоматів на необхідність рішуче уникати такого відбирання молитовних будинків, проводячи попередньо глибоку громадсько-виховавчу роботу серед мас, які ще перебували під релігійним впливом; вказувалось, що без відповідної санкції місцевої окружної влади та ВУЦВК молитовний будинок ні в якому разі закрито не може бути.

Ось дослівний текс скарги членів православної общини:  До Окружного прокурора. Скарга від 680 душ, які бажають встановлення права на відкриття церкви у с. Високому.

Про закриття церкви віруючих не повідомили. О 12 год. ночі представники з району Леніков і Кацман відкрили збори з комсомольців, комнезамів, і С. Т. В., де вони винесли ухвалу від імені усіх громадян про закриття церкви і замкнули її три неділі тому.

Вважаючи це за неправильний підхід у справі закриття церкви, з боку віруючих порушено клопотання через Адмінвідділ про дозвіл складання списку про відкриття церкви, але не дивлячись про те, що з району ми такий дозвіл одержали, сільська рада не дозволяє нам для складання списку зібрати віруючих, і загрожує арештами.

Просимо Окр. прокурора зробити розпорядження, аби з боку сільради не було вчинено перешкод.

Від релігійної громади с. Високе

Взяти до уваги 5. 01. 1930 р.

Як ми бачимо у зверненні до ВУЦВК релігійна громада села Високе, намагаючись добитися справедливості, просила дати розпорядження про повернення їм церкви, наголошуючи (орфографію збережено), «... позаяк нам кажуть, що у С. Р. Р. нема насильства над релігією, а такі є свобода совісті і отже 680 чол. віруючих бажаємо мати свою церкву».

Звичайно, їхні сподівання на справедливість виявились марними. Цей лист працівники НКВС повернули до Волинського окрадмінвідділу. Не допомогла віруючим у цій справі й обласна прокуратура. Адже тодішній окружний прокурор (Воробйов), його помічник (Єремишин), начальник адмінвідділу (Сосна), до якого вони також безрезультатно звертались, безпосередньо брали участь у таємних засіданнях антирелігійної комісії 1929 р., яка приймала рішення про закриття церков. Під час антирадянських виступів 1929–1930 рр. боротьба віруючих проти закриття храмів набула масового характеру.

З інших подібних постанов зокрема дізнаємося: задовольнити активне прохання загальних зборів с. Щенієва Черняхівського району та релігійної громади й закрити Троїцьку Старослов’янську церкву в с. Щенієві, передавши її приміщення під сельбуд; відповідального робітника району (при чому зняття дзвонів, пропонувалося провести силами самих членів релігійної громади).

Цитую: 37. Доповідну записку Окрадмінвідділу з 16 /1 – 30р.  № 359 про закриття Старослов’янської церкви у с. Щеніїв. (т. Ткачук).   Задовольнити активне прохання загальних зборів та релігійної громади і закрити Троїцьку Старосдов’янську церкву в с. Щенієві, передавши її приміщення під сільбуд Просити ВУЦВК постанову цю затвердити.

Отже, у 1930 році жителі-атеїсти с. Щеніїв побачили, що до церкви ніхто не ходить, і просять райвиконком її закрити, а натомість відкрити сілський будинок. Такий випадок міг бути. Але зверніть увагу, що до «активного прохання загальних зборів» приєдналась релігійна громада. Але якщо вона релігійна, то їй потрібен молитовний будинок. Без храму віруючи не можуть називатись такими. Бо де ж вони здійснюватимуть релігійні обряди.

Зрозуміло, що звернення селян та релігійної громади до влади про закриття церкви було прийнято під жорстким тиском влади, або навіть без відома більшості мешканців партійним активом села.

А от селяни Високо-Українського зуміли написати до НКВС про беззаконня місцевої влади при закритті церкви. Вищі органи влади у Житомирі ніби і засудили дії Черняхівського РВК. Але рішення йшло під грифом «Розголошенню не підлягає». А відтак воно формально існувало для звіту перед столичним начальством, тобто для галочки (для документу). А погроми церков та молитовних будинків продовжувався. Про це свідчать архівні документи, спогади та факти. Звичайно, жителі Щенієва не відрізнялись від жителів Високого. Одні та інші не бажали, щоб закривались церкви. Але одні зуміли направити скаргу до тодішньої столиці УРСР Харкова, а за щенієвців , як бачимо розписались атеїсти – погромники.

Таким чином, суспільно-релігійна позиція населення Житомирського регіону впродовж 1920-х рр. виявлялась у формах підтримки духовенства, здійснення релігійних обрядів (навіть членами КНС, учителями, комуністами), відстоювання певних інтересів (наприклад, ремонт чи будівництво церков) через посередництво своїх представників у місцевих органах влади. Крім того, обставини закриття церкви в селі Високе яскраво ілюструють ситуацію, коли навіть в умовах насильства місцевої влади віруючі намагались відстояти свою церкву як у правовому полі, так і у виявах суспільного протесту.

Протоколи бюро Волинського окружкому КП(б)У та антирелігійної комісії при агітпропі ОПК за жовтень-грудень 1929 р. демонструють, як органи влади ухвалювали рішення про закриття Серафимівської російської та Михайлівської української (автокефальної) церков в Житомирі. Підстави для їх закриття були різними: щодо першої – відсутність п’ятдесятки та недотримання положень про реєстрацію, щодо другої – закінчення терміну угоди. Пропонувалось упродовж трьох тижнів провести агітаційно-підготовчу роботу (широко оприлюднити рішення зборів трудових колективів про необхідність закриття цих храмів) та надіслати всі матеріали до ВУ ЦВК.

Дослідив і підготував Юрій МАЛАШЕВИЧ