Пенсійні проблеми стосуються всіх, і не тільки пенсіонерів

Кожен роботодавець платить обов’язкові внески в Пенсійний фонд за кожного працюючого. Більше дванадцяти мільйонів людей поважному віку отримують пенсію. Якщо ж особа не працює, а наприклад, вчиться, то рівень фінансування освіти, як і рівень життя людини, все рівно залежать від стану економіки та державних фінансів, який тісно пов’язаний із станом пенсійної системи. Загальні видатки на виплату пенсії цього року передбачені у сумі 256 млрд. грн.., в тому числі за рахунок держбюджету 145 млрд. грн.., що в рази більше, ніж будь яка видаткова стаття держбюджету, включно із обороною та національною безпекою.

Саме тому пенсійні питання, які комплексно зачіпають всі сфери суспільного життя, відносяться як до найскладніших, так і до найуразливіших. Вони викликають резонансні дискусії, гучні заяви політиків, інтриги, кулуарні домовленості, громадські протести та демонстрації як в підтримку, так і проти пенсійних змін. Україна – не виняток.

Початок

Фактично ми продовжуємо послуговуватися пенсійною системою (ПС), основи якої були закладені у 1889 році в Німеччині канцлером Отто фон Бісмарком та через 70 років скопійовані радянським керівництвом у часи УРСР (у 1956 році в СРСР уперше було введено пенсію для робітників та службовців, а в 1964-му – для колгоспників). Ця ПС називається Солідарною і її суть у тому, що всі нині працюючі сплачують обов’язкові внески в єдиний державний пенсійний фонд, де гроші накопичуються і відразу ж у вигляді пенсій виплачуються тим, хто вже знаходиться у поважному віці.

Система непогано функціонувала, доки кількість працюючих була великою, а пенсіонерів – незначною. Та в 1980–1990-х роках ситуація в Україні, як і в інших країнах, кардинально змінилася: завершився демографічний перехід до сім’ї з 1–2 дітьми; зросли тривалість життя й кількість пенсіонерів; зменшилася чисельність працюючих. Потрібні були зміни і в системі пенсійному забезпечені.

У квітні 1998 році Президент України видав Указ «Про основні напрямки реформування пенсійного забезпечення в Україні», а в 2001 році звернувся до Верховної Ради та Кабінету Міністрів України із Спеціальним посланням «Про основні напрями реформування системи пенсійного забезпечення населення України». Це поклало початок пенсійній реформі (ПР) в Україні, яка на той час вже активно здійснювалась в країнах Європи та світу на основі висновків та рекомендацій Світового банку, який у 1994 році опублікував свій знаменитий Звіт «Як уникнути кризи поважного віку: політика захисту людей поважного віку і сприяння економічному зростанню».

 Альтернатива

У Звіті на основі узагальнення розвитку організованого пенсійного забезпечення з моменту його виникнення в давні часи, а Солідарної системи – із 1889р., та ходу пенсійних реформ у різних країнах, було зроблено висновок про те, що достойне пенсійне забезпечення у рамках традиційної солідарної пенсійної системи в принципі не можливе.

Як справжню альтернативу було запропоновано нову модель пенсійної системи, побудованої, як зазначено у звіті, на трьох стовпах.

Перший – державна обов’язкова система соціальної безпеки громадян, що функціонує за рахунок загальнодержавних податків або зборів (забезпечує мінімальний рівень пенсій, персоніфікації пенсійних внесків немає). Власне, це реформований аналог солідарної системи.

Другий – система обов’язкових індивідуальних, персоніфікованих пенсійних накопичень працівників. Пенсійні внески в обов’язковому порядку сплачуються працівниками (чи роботодавцями на користь працівників), накопичуються на їхніх рахунках, інвестуються з метою збереження і примноження.

Третій – система добровільних приватних пенсійних накопичень. Пенсійні внески з використанням системи податкових та інших пільг добровільно сплачуються працівниками чи роботодавцями на користь працівників до недержавних пенсійних фондів, спеціальних пенсійних планів, накопичуються на їхніх рахунках, інвестуються (в акції, облігації, нерухомість, депозити тощо) з метою збереження і примноження.

Було зрозуміло, що шляхом виходу із замкненого кола є запровадження накопичувальних пенсійних систем (НС) на базі індивідуальних пенсійних рахунків громадян, кардинальне зменшення в пенсійному забезпеченні перерозподільних елементів солідарної системи. Саме цей шлях, який уже пройшли чи ще проходять країни світу, і є пенсійною реформою.

За кращим світовим досвідом у 2004 році в Україні законодавчо було проголошено трирівневу пенсійну систему у складі Солідарної система пенсійного страхування (перший рівень), Накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (другий) та Накопичувальної системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення (третій рівень). Це стало першим етапом ПР на якому було внесено багато новацій у Солідарну систему та започатковано третій рівень ПС - недержавне пенсійне забезпечення.

Наступним етапом в 2005-2009 роках мало бути запровадження другого, активний розвиток третього рівнів ПС, продовження комплексних змін в першому рівні, а з тим і достойне пенсійне забезпечення громадян, справедлива ПС, ліквідація дефіциту Пенсійного фонду, створення потужного національного інвестора якими є приватні кошти громадян накопичувальної ПС. Та не сталось….

Профанація

Після 2004 року пенсійна реформа перетворилася більше на профанацію: зміни першого рівня звелися лише до «закручування гайок» всім і всюди і безкінечних розмов про підвищення чи не підвищення пенсійного віку (ніби це було головним питанням).

Другий рівень – загальнообов’язкову накопичувальну систему – планувалося ввести ще в 2007 році, потім у 2009-му, в 2011-му, 2012, 2013-му, 2016-му, але так і не було введено – все «не на часі».

Наразі функціонують перший і третій рівні ПС, другий –відсутній, хоча основні засади його роботи завдяки зусиллям громадськості та небайдужих фахівців закріплені у законах України. Реформа першого рівня так і не завершена, третій рівень без підтримки держави та відсутності другого рівня розвивається дуже повільно.

Як і в інших сферах суспільного життя, в реформі пенсійного забезпечення у 2004–2014 роках на тлі махрового популізму мали місце зволікання і саботаж. Тому за час другого етапу «реформи» пенсійна ситуація в країні лише погіршилася: пенсійні видатки виросли до 16% ВВП (2014р.), що стало найбільшим показником у Європі, при тому що рівень пенсій залишався одним із найменших (в 2015 році середній розмір призначеної пенсії в доларову еквіваленті склав 72,4 дол. в місяць).

Пенсійна система не виконує сьогодні головної ролі. Вона не забезпечує достойного рівня пенсійного забезпечення громадян, є неефективною і обтяжливою для суспільства, стала фактором загрози соціальній стабільності та національній безпеці країни.

І що ж далі?.. (продовження буде)