Житомирському району - 50 років!

Як нам відомо, районування в Радянському Союзі, в тому числі й в Україні, розпочалося в 20-х роках минулого століття. Вперше у нашому  районі адміністративну одиницю було  засновано у 1928 році. Її адміністративний центр був розташований в Троянові, тому район носив назву Троянівський. Згодом на нинішній території функціонувало два райони - Житомирський і Троянівський, які у 1957 році були об'єднані. Під час реорганізацій за часів М. Хрущова багато районів було лікві-довано, у тому числі й наш. Сталося це у 1962 році. Населені пункти були підпорядковані Коростишівському і Бердичівському виробничо-територіальним управлінням. 

У жовтні 1964 року М. Хрущова було усунуто від влади. Нове керівництво партії на чолі з Л. І. Брежнєвим свою діяльність розпочало з відновлення повнокровного функціонування районів і областей, ліквідації територіальних виробничих управлінь і раднаргоспів.

Таким чином, на карті області й України у січні 1965 року знову з'явився Житомирський район. Нагадаємо, що до його складу також ввійшли населені пункти нині існуючого Червоноармійського району, який відновив свою роботу лише через два роки, тобто у 1967 році.

У 1965 році територія нашого району становила 215,7 тис. га, у тому числі сільгоспугідь було 113,2 тис. га. У даний час територія району займає 144,1 тис. га, у тому числі рілля становить 52,4 тис. га.

У процесі розширення меж обласного центру, спорудження великих промислових підприємств, заснування в 1982 році садово-городних кооперативів від району щороку відходило у середньому близько 250 гектарів. До обласного центру відійшли такі населені пункти як Крошня, Соколова гора, Смоківка, Хінчанка, Поруб. На родючих землях виросли такі великі житомирські заводи як хімічного волокна, верстатів-автоматів, лабораторного скла та інші, а також обласна дитяча лікарня тощо. Для 22 тисяч городян виділені дачні ділянки, а ще для 15 тисяч житомирян - городні. Садові товариства з'явилися на території Іванівської, Кам'янської, Березівської, Садківської, Василівської, Буківської, Тетерівської, Ліщинської, Станишівської, Сінгурівської сільських і Новогуйвинської се-лищної рад. У цей же час велось інтенсивне індивідуальне будівництво у сільській місцевості. Це теж потребувало земельних відводів.

Зі створенням Житомирського району у 1965 році перед новим керівництвом постало багато непростих завдань і проблем. 

Досить згадати, що добиратись з Житомира у такі села як Глибочок, Крута, Рудня-Городище, Соснівка, Гай, Заможне, Михайлівка, Улянівка, Леонівка, Червоний Степок та деякі інші в дощову та осінньо-зимову пору було дуже складно, бо тут пролягали лише грунтові дороги. Телефонний зв'язок теж був ненадійним.

Більшість сільських рад, колгоспних адмінприміщень, шкіл, клубів, медпунктів, магазинів знаходились у старих, пристосованих будівлях з маленькими вікнами. Не в кращих умовах працювали і районні заклади та установи. Скажімо, райлікарня містилася в одноповерховому приміщенні по вулиці Котовського, 4, що навпроти колишнього промислового гіганта "Електровимірювач", а райвідділ міліції перебував у ще гіршій будівлі по вул. Шелушкова.
Під райком партії, райвиконком, райком комсомолу та управ-ління сільського господарства обласна влада виділила дуже пристойну триповерхову споруду в самісінькому центрі Жито-мира по вулиці Михайлівській. У даний час у ньому розташовано офіс Житомирської філії Енергобанку. Тут районна влада перебувала до 1972 року, тобто до часу, кони було введено в дію сучасне приміщення по вулиці Лесі Українки, 1. 

За цей же період переселились у нові сучасні приміщення сільські ради. Варто нагадати, що ініціативу в цій справі і наполегливість проявив голова облвиконкому В. М. Ямчинський.

Протягом наступних років у селах району виросло багато нових адміністративних приміщень, закладів освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі. У Станишівці став до ладу медичний комплекс районної лікарні, а на Крошні - виросли добротні споруди, у яких нині розміщуються райвідділ міліції та районні суд і прокуратура.

Першими особами району в радянські часи і в період незалежності України вважались два чоловіки. У 1965-1991 роки - це перший секретар райкому партії і голова райвиконкому. Вони, як правило, співпрацювали без конфліктів, усі питання вирішували спільно, але вирішальним було слово секретаря районного комітету Комуністичної партії України (КПУ).

У1965 році Житомирським районом було довірено керувати В. Є. Кузьменку (перший секретар) і Л. М. Шептуну (голова райвиконкому), який на цій посаді працював менше року. З 1965 по 1966 роки він був заступником голови облвиконкому, а з 1966 по 1988 роки - секретарем Житомирського обкому партії. На посаду голови райвиконкому тоді було рекомендовано Лаврентія Аврамовича Казьмерчука. Отож саме Кузьменку і Казьмерчуку впродовж п'яти років довелось робити перші кроки щодо становлення району.

Василь Єрофійович Кузьменко, 1928 року народження, агроном за освітою, десять років був першим секретарем райкому партії, відповідальним за виконання планів і завдань, які ставились вищими органами влади. Йому разом зі своїми товаришами по керівництву вдалось багато чого досягти. Якщо говорити про будівництво, то за ці роки в селах району було зведено приміщення для 4 сільських рад, 9 закладів культури, 17 шкіл, 5 дитсадків, 13 закладів охорони здоров'я, у тому числі й центральну районну лікарню с. Станишівка.

І все ж у 1975 році обласне керівництво вирішило змінити першого керівника району. В. П. Коломієць, який був направлений в район на зміцнення і який користувався підтримкою першого секретаря обкому К. П. Терехова, пропрацював лише п'ять років. Як відомо, у ті роки в СРСР почався економічний спад, виникли проблеми соціального характеру. Ясна річ, Житомирський район не перебував у ізольованому просторі. І все ж за ці роки В. П. Коломійцю разом з головою райвиконкому В. С. Бохонком вдалося багато чого досягти. Зокрема, зміцніла матеріально-технічна база в колгоспах і радгоспах району, збудовано 5 приміщень сільських рад, 7 закладів культури, 5 шкіл, 2 дитячі садки, 14 медичних закладів. 

З 1980 року на посаді партійного керівника району перебував М.І.Саківський, головою райвиконкому став М.Г.Вергун, який до цього працював другим секретарем райкому партії. Варто нагадати, що й в області у 1978 році відбулась зміна керівництва. Владну вертикаль Житомирщини очолив Герой Соціалістичної Праці, уславлений хлібороб, досвідчений і впливовий керівник В. М. Кавун. Хоча 80-ті роки теж були непростими для місцевої влади, все ж область, у тому числі й Житомирський район, вийшли на вищі показники як у сільгоспвиробництві, так і в інших сферах економічного та духовного життя. Вважається, що це був поки що найкращий період в історії району.

Продовжувалось зміцнення матеріально-технічної бази сільгоспвиробництва, запроваджувались нові технології у вирощуванні зернових, кормових і технічних культур. Особливі зміни настали у тваринницькій галузі. Район вийшов на одне з перших місць в області. Надої становили у середньому на одну корову у межах 3-х тисяч кілограмів молока на рік. Зросло й виробництво м'яса. Особливу увагу керівництво району приділяло поліпшенню умов праці як в рослинництві, так і в тваринництві.

Інтенсивним було й будівництво. У Троянові було прокладено 15 км водогону, у села Сінгури, Волицю, Пряжів, Двірець, Зарічани, Клітчин надійшов "голубий вогник". Водогони пролягали також по вулицях сіл Лука, Головенка, Садки, Василівка, Березівка - довжиною 90 км. 

З 1991 по 1998 рік район одноосібно очолював М. Г. Вергун. Незважаючи на деякий спад, об'єктивні труднощі, будівництво не затихало, новобудови з'являлись майже у всіх великих селах. Особлива увага приділялась зміц-ненню матеріальної бази органів місцевого самоврядування.

Було поставлено завдання, щоб у кожній сільській раді було не менше 5 кімнат, у тому числі мав бути зал засідань, обрядова кімната. Ця робота успішно була завершена. Крім цього, з'явилося 10 нових шкільних приміщень, 4 будинки культури, 9 закладів охорони здоров'я. Саме у ці роки виросли красуні-школи у Левкові, Тетерівці, Барашівці, Василівці, Садках, Корчаку, Головенці. Продовжувалась газифікація населених пунктів.

З 1998 року керівництво району очолювали М. В. Генін, В. В. Довбиш, В. Є. Колосівський.

Протягом цих років вдалося зберегти мережу закладів освіти, культури та охорони здоров'я. Значно поліпшилась матеріальна база цих установ. Проводився капітальний ремонт та газифікація. За цей період значно роз-ширюється мережа приватних підприємств. Газоводи було прокладено у Садки, Вигоду, Березівку, Кам'янку, В. Піч, Глибочицю, Левків, Ліщин та інші села. Розв'язуються соціальні питання.

І все ж для об'єктивності слід зазначити, що зміна економічного і дер-жавного устрою дається нелегко. Особливо постраждало село. Колективні господарства, які мали міцну матеріальну базу, досвідчені кадри й на пле-чах яких утримувались соціальна сфера села, були реформовані спочатку в КСП, а згодом на їх базі з'явились численні ПСП, СТОВ, ВСК, СВК, ТОВ, фермерські господарства. Не всі вони знайшли себе в нових умовах. Тому пошуки найефективнішого використання землі, трудових ресурсів продо-вжуються.

Приємно констатувати, що, незважаючи на серйозні проблеми і труднощі об'єктивного характеру, ряд господарств зберегли ці-лісний комплекс матеріально-технічної бази, організацію виробництва й досягають помітних економічних показників, своєчасно і в повному об'ємі виплачують заробітну плату, створюють надійні перспективи на завтрашній день. До таких належать СВК "Вертокиївка" (Ю. 3. Щирський), ПП "Миролюбівське" (В. І. Швець), та інші. Безперечно, перед сільгоспвиробниками стоять великі й складні проблеми.

За період останнього існування району у різних установах, управліннях, відділах, на підприємствах дійсно працювало і працює ціла когорта чудових людей. 

Добру пам'ять залишили по собі керівники господарств, голови сільських рад, керівники промислових підприємств, більшість з яких брали безпосередню участь у бойових діях під час кровопролитної війни 1941-1945 років. Це - Ф. О. Ковальчук (с. Сінгури), В. І. Діденко і В. Г. Наконечна (с. Лука), В. М. Підгородецький (с. Левків), М. С. Циганенко (с. Ліщин), О. М. Ожоженко (с. Пряжів), І. Т. Муляр (с. Піски), О. Р. Мосійчук і А. П. Добринський (с. Троянів), М. Г. Козлов (с. Миролюбівка), М. М. Воїнов (с. Зарічани), В. Л. Галицький (с. Станишівка), О. Г. Самойлов і О. Г. Лавренова (Озерне), Л. І. Черній (Пісківський консервний завод), Є. П. Плісовських (райком ДТСААФ), Р. М. Гуменюк (райсільгосптехніка), Є. А. Шлямар (лісгоспзаг) та багато інших.

На рядових посадах стали Героями Соціалістичної праці М. Ф. Волков (с. Піски), А. С. Подакіна (с. Троянів), О. С. Нагорна (с. Млинище).
У керівній районній ланці теж працювало багато талановитих і сумлінних людей. До таких належать О. Г. Горденін, А. А. Вижак, М. І. Гаврилюк, І.І. Гапотченко, А. С. Клімакова, О. С. Іскоростенський, Н. Й. Романюк, І. В. Комісарчук, К. Г. Бевз, П. А. Присяжний,В. С. Кайданський, В.А. Філіпов, В. Г. Шульц та інші.

Літопис району продовжується поповнюватися новими іменами та постатями, які знаходять своє місце на сторінках газети «Сільське життя», яка цього року також відзначатиме ювілей - 75 років з дня виходу першого номера.

З використанням нарисів до 40-річчя району