Архієпископ РПЦ Пилип (Ставицький) (1884 - 1952), архієпископ Астраханський і Саратовський. В миру Ставицкий Віталий Степанович.

Народився  14 квітня  1884 року в  Новоград-Волинському  повіті  Волинської  губернії (зараз  Житомирська область) в сім'ї священника.

В 1906 році закінчив Волинську духовну духовну семінарію, а в 1910 році Московську духовну академію. Отримав наукове звання кандидата богослов'я.

 Під час навчання в академії 12 вересня 1908 року  здійснив постриг в монахи з ім’ям Пилип, згодом був  рукопокладеним на ієромонаха.

З 1910 року  — протисектантський міссіонер Чернігівської  єпархії.

З 1911 року  — протисектантський міссіонер Київської  епархії. Перебуваючи на служінні в Києво – Печерській  лаврі займався вивченням церковної історії та проводив різні історичні дослідження, зокрема що стосувались еволюції християнської церкви та релігії.

19 серпня 1916 року Пилип (Ставицький) висвячений на Архієрея - Єпископа Аляскинського. Владика Пилип своє архіпастирське служіння розпочав у Америці, куди 1915-го року його направили працювати ректором Нью-Йоркської духовної семінарії.

За рік, свого служіння ректором духовного навчального закладу  у день Преображення (Спасу) Господнього, тобто 6 серпня 1916 року архімандрит Пилип (Ставицький) став єпископом Аляскинським, вікарієм Леутської та Північно – Американської  єпархії.

Хіротонію в Нью-Йоркському кафедральному Нікольському соборі здійснював Архієпископ Євдоким (Мещерський) в соборі з іншими архієреями.

Святителя Пилипа знали як людину великого розуму, видатних організаторських здібностей та сильної волі. Він пережив тортури й тюремні катування. Праведнику відкрився дар передбачення. По його молитвах зцілювалися хворі. Особливо вшановують пам'ять цього владики в Астраханській єпархії,  де він служив останні роки свого життя.

В 1917 році повернувся в Росію, брав участь у Всеросійському Помісному Соборі 1917 - 18 рр., підтримав обрання святителя Тихона Патріархом.

В 1918 році був зараештований, але ненадовго, справа так і не дійшла до винесення йому судового вироку, тому згодом більшовики були змушенні його відпустити на волю.

До квітня 1919 року  – проживав в Москві залишаючись при цьому Єпископом Аляскінським.

В квітні 1919 року його було призначено тимчасово-виконуючим обов’язки керуючого Смоленської єпархії, з осені 1920 року року офіційний Єпископ Смоленський.

1920 – ухилився в обновленській церковний раскол, згодом покаявся в цьому.

На цій церковній посаді він перебував до 1922 року, а з 1922 по 1924 Єпископ Самарський вів боротьбу з обновленням.

В 1921 році заарештований та засуджений до 2 років умовного арешту та висланий із Західної області за контрреволюційну діяльність (збереження контрреволюційної літератури). Відповідна постанова ВЦВК.

9 травня 1922 року відбувся повторний арешт архієрея за попереднім зфабрикованим звинуваченням, буквально через місяць справа була закрита, проте з тюрми не випущений, одразу відкрито нове кримінальне провадження ніби то за спротив експропріації церковних цінностей на користь держави, звинувачення було зфабриковано. Справа розбиралась Революційним військовим трибуналом Західного фронту.

Спочатку  владика утримувався в Смоленському ізоляторі, потім його було переведено до Москви та поміщено в Бутирську в’язницю. В серпня 1922 року звільнено ( за іншими даними справа була закрита  в січні 1933 року). Тимчасово, вимушено приєднувався до обновлюваного церковного руху. В грудні 1922 року керівництво обновлюваного руху прийняло рішення про переведення його зі Смоленська до Кримської кафедри. Проте він не підкорився і покаявшись повернувся до Патріаршої Православної церкви.

23 квітня  1923 року знову арешт, на цей раз звинувачений в рукопокладанні на священники колишніх білогвардійців. Знаходився під вартою в Смоленську та Москві (Бутирська в’язниця). 1 липня 1923 року звинувачення знято за відсутністю складу злочину, він був виправданий. На 3 роки його засилають до Самарської губернії.

В 1925 році владиці Пилипу за станом здоров’я було дозволено переїхати на Кавказ, де він і перебував до 1928 року.

З 1927 року єпископ  Астраханський, до арешту проживав в Астрахані. В 1929 році  возведений в сан Архієпископа Астраханського.

16 вересня 1929 року владику знову арештовують за звинуваченням в контрреволюційній агітації. Та організації «змови духовенства проти радянської влади». Разом з ним були арештовані ще 4 видні духовні діячі, про що було опубліковано спеціальну статтю в газеті «Комуніст». На архієрея здійснювались напади особистого характеру.

3 січня 1930 року – за постановою особої наради колегії ДПУ СРСР за «антирадянську агітацію» висланий в Північний край на 3 роки. Покарання відбував в Усть – Цілімському районі Комі АРСР.

12 липня 1931 року знову заарештований по звинуваченню в антирадянській пропаганді як організатор антирадянського угрупування священників. 6 жовтня 1931 року – за постановою трійки ПП ОДПУ висланий на 5 років до Північного краю. З 1937 року Архієпископ Омський та Астраханський, а згодом Іркутський та Сталінградський. Був також Архієпископом Херсонським та Одеським.

В серпні 1937 року знову заарештований та відправлений на заслання.

В 1940 році переїхав в Борисоглебськ Московської області до своїх сестер, працював нічним сторожем.

Помер 12 грудня 1952 року від крововиливу в головний мозок. Похований в Астрахані.

3 травня 1989 року реабілітований прокуратурою Комі АРСР