3 травня 1791 року народився Герніх Ржевуський (1791-1866) (пол. Henryk Rzewuski) Хенрік Жевуський, Генріх Ржевуський (Генрик Ржевуський пол. Henryk Rzewuski, - польський письменник З древнього магнатського роду Ржевуських, старший син А. С. Ржевуського, брат А. А. Ржевуського, Кароліни Собаньской і Евеліни Ганської. Відомий письменник, історик та аристократ – польський граф. Псевдоніми: Ярош Бейла, Jarosz Bejła
Був засновником Чуднівського спиртового заводу, спочатку було побудовано винокурню. Побудував її граф для покращення свого фінансового і матеріального становща. В експлуатацію її введено у 1851 році і вже через два роки вона виробляла спирту на суму 15 тис.рублів сріблом.
На скрижалях нашої історії поміж віків вибивається з пітьми довгого забуття ім'я видатного польського письменника, історика, бібліофіла, уродженця Славути графа Генріха Ржевуського.
Народився Генріх Ржевуський в м.Славута Хмельницької області в багатій поміщицькій родині Ржевуських (за польською вимовою - Жевуських). Батько Генріха, граф Адам-Лаврентій Ржевуський, до 1812 року беззмінно був Київським губернським предводителем дворянства, опісля - таємним радником і сенатором. Дружив із відомими французькими енциклопедистами, листувався з Вольтером, мав унікальну книгозбірню. Мати Юстина (до заміжжя Рдутловська) родом із Воломечні Несвизького повіту на Мінщині (Білорусь). Крім Генріха, вона народила, ще двох синів і чотирьох дочок.
Дитячі роки Генріха пройшли в бабуні Марляни, в її маєтку в Воломечні. Згодом дев'ятирічного хлопця батьки забирають до себе в містечко Погребище, в родове помістя. Тут його виховували запрошені з Європи гувернанти, особливу увагу вділяючи вивченню іноземних мов - французької, англійської, німецької та латинської. І Генріх виявив в опануванні мов гарні здібності. Для подальшої освіти батьки направляють сина на навчання в Санкт-Петербурзький пансіонат - закритий навчально-виховний заклад для дітей аристократії. В пансіонаті хлопець досяг високих результатів з усіх предметів, особливо в знаннях іноземних мов, літератури, історії. Це дало змогу здібному юнакові в 1804 році успішно скласти вступні іспити до Краківського університету, програму якого він блискуче опанував за три роки - і це в 16 літ. Повен знань і бажань, Генріх повертається до батьків у Погребище.
Незвичайне обдарування молодого графа було помічене серед дворянської знаті - в 1807 році його вибирають маршалком в Умані. Одночасно йому довіряють посаду замісника земського судді в Літині. Тут він старанно виконує свої обов'язки - йому довіряють, його шанують. Це радувало батьків і вселяло певність, що їх старший син стане гідним наступником - очолить дворянство в губернії. Та син прагнув чогось більшого. Не привабила Генріха й військова кар'єра - ненадовго вистачило йому звабливої уманської романтики. Душа його непокоїлась в пошуках своєї музи.
Він знову повертається до рідного дому в Погребище. Тут Генріх пристрасно поринає в архіви, яких так багато було, особливо в Тульчині. Архівні відомості ще більше пробудили в ньому інтерес до історії краю. Проте допитливий розум Генріха не може задовольнитись відомостями з архівів чи літератури. Йому потрібно побувати безпосередньо в тих місцях, про які він довідався з архівних джерел. Задля цього він здійснює ряд поїздок європейськими країнами.
Невгамовна допитливість та наполеглива потреба знати більше кидають Генріха з одного кола інтересів у інше. Він цікавиться філософією, парапсихологією, езотерапією, історією релігії. В 1819 році граф їде до Парижа, активно відвідує лекції в Сорбоні, самостійно вивчає філософію, історію літератури. Науковоосвітні періоди чергує з поїздками до Англії, Німеччини, Італії, Туреччини. В 1822 році він знову опиняється в Санкт-Петербурзі. Тут виходить з друку його перша літературна спроба - книга віршів і поема «Ванда».
Саме в цьому місті Генріх Ржевуський знайшов свою музу. Він - в середовищі культурної еліти, серед якої був і поет Густав Олізар. Той самий Олізар, якому випало бути головним свідком при вінчанні сестри Генріха Евеліни Ганської з Оноре де Бальзаком. А в колі відомих поетів Адама Міцкевича, Олександра Грибоєдова, Кіндрата Рилєєва остаточно формується світогляд Генріха Ржевуського. Він повен сил і надій. Свої погляди на державне суспільство він викладає в таких творах: «Про стосунки літератури з історією», «Думка про розвиток культури», «Історія цивілізації людства», «Цивілізація польська». Муза літературного пера надихає його на нові твори.
В 1825 році Генріх у столиці отримує повідомлення про смерть батька. На похорони, які відбулися в Погребищі, він не встигає. Прибувши в родовий маєток, син знайомиться з батьковим заповітом: Генріхові дістались Чуднівські маєтності (Старий і Новий Чуднів, хутори Подолянці і передмістя Шмагайлівка). Батько заповів так, знаючи, що Генріх, одержимий історією, розуміє його політичну орієнтацію. Не раз в сімейному колі батько з гордістю розповідав, як біля Чуднова в 1660 році по-льське військо під орудою Потоцького і Любомирського в союзі з гетьманом України Юрієм Хмельницьким отримало блискучу перемогу над московськими військами В.Шереметьєва...
В Чуднові Генріх відчув себе як ніколи впевненим і сильним, особливо після одруження з Юлією Грохольською. Обом припала до душі графська садиба, що потопала в роздоллі гіллястих дубів, берестів, ялин і липових алей в обрисах скелястих берегів Тетерева. Молодий граф усвідомлював свою відповідальність за подальшу долю помістя. Йому хотілося більше знати, як правильно вести господарство, тому зачастив до підприємливих сусідів. Він не тільки переймав поміщицький досвід, але й уважно вивчав їх суспільні права і порядки, моральні цінності, політичні роздуми. Це пригодилося йому в майбутніх полемічних працях.
В 1839-1841 роках у Парижі під псевдонімом виходять чотири томи «Спогадів ясновельможного пана Северина Соплиці» - як своєрідна енциклопедія провінційного життя шляхти з її особливим стилем, способом мислення, з притаманними тільки їй смаками і пристрастями. Ледве не в кожному салоні, на балах, різних зібраннях шляхтичі неодмінно обговорювали цей твір. Генріх в полоні щастя! Лишень після цього вирішує відкрити авторство і він стає надзвичайно популярним. Місцева знать одностайно вибирає його маршалком житомирської шляхти.
Особливо плідним був петербурзький період (1844 - 1849рр.) творчості - вийшли в світ його книги «Замок Краківський», «Витяг із щоденника «Архі Ноя», «Адам Шмигельський» і збірка оповідань «Не байки». Та найбільш відомими творами Генріха Ржевуського стали роман «Лицар Лилейко»(1850 - 1852рр.) і чотири томи роману «Запорожець»(1853 - 1854рр.). Сам факт звернення письменника до теми козацтва робить йому велику честь. Його національність не стала на цьому шляху перепоною. Він був вище цього. Його цікавили, перш за все, історичні події, пов'язані з Польщею, тому він творчо роздумує про зародження козацтва, про причини виникнення Запорозької Січі, про тогочасні суперечності між українцями і поляками, закликає їх до взаєморозуміння та єднання. В цьому він близький до поглядів П.Куліша з його «Чорною радою».
Повернення Генріха Ржевуського 1858 року до Чуднова не викликало в його душі великої радості - над ним нависла проблема виплати численних боргів, а прибутки зменшувались. Щоб поліпшити стан справ у господарстві, він надумав збудувати ґуральню, яка через два роки спроможна була виробити спирту на суму 15 тисяч рублів сріблом.
Але борги залишались, сил і засобів, щоб їх перекрити, бракувало. Раз по раз доймали сердечні приступи... Та от наприкінці 1858 року пошта з Варшави доставила графові п'ятий том його роману «Спогади Бартломея Міхаловського». Автор на деякий час призабув про клопоти - спрагло перечитував бажану книгу та приємні відгуки про неї в газетах. Серце на якийсь час заспокоїлось, настрій поліпшився. Родина збиралась відзначити його 75-річчя, але доля розпорядилась по-своєму - 28 лютого 1866 року граф відійшов у Вічність.
Хоронили Генріха Ржевуського на третій день після смерті з усіма почестями, як і належало провести врівні з його титулом і званням дійсного статського радника. Чуднів усім людом зібрався провести в останню путь свого графа. Селянська свідомість лишень не спроможна була збагнути, що проводжають у Вічність найперш великого письменника, ім'я якого вже тоді стояло в когорті талантів світового рівня.
Через рік над могилою графа зусиллями дочок було зведено склеп, а поблизу - статую страждучої мадонни, праворуч постала каплиця. Жаль, в роки «свєтлого будущего» більшовицькі варвари стерли з лона землі все: і надмогильні плити, і склеп, і статую, і каплицю. Добирались адресанти комунізму і до могили, щоб серед зотлілих кісток знайти нещасну поживу - якийсь-там хрестик чи перстень покійника. Шукали скарби, а знайшли свою ганьбу. Бо хто не шанує минулого, той не вартий майбутнього!
Хочеться вірити, що в людських душах пробудяться не тільки сором і спокута за скоєне, але й бажання виконати свій борг перед тими, хто жив на нашій землі і робив усе, щоб наш край був багатим і красивим, щоб тут вічно панували людські чесноти і добрі справи. Серед цих імен - й ім'я великого краянина Генріха Ржевуського.
