Житомирські «автомайданівці» вкотре відвезли допомогу у зону проведення антитерористичної операції. Чергова поїздка в на Схід видалася надзвичайно складною – волонтери постійно потрапляли під обстріли.
Про це Житомир.info розповів керівник ГО «Автомайдан-Житомир» Олександр Таргонський.
«Цього разу поїздка у нас була спільна з Юлією Толмачовою. Завантажуватись почали 6 грудня зранку. Набрали багато всього, навіть важко перелічити: планшети, каски, берци, форма, светри, шкарпетки, спідня білизна – все, що там необхідно. Довантажувались ми в Києві. Окрім того, зі столиці «гнали» хлопцям у Піски автомобіль – джип Nissan Terrano. Коли ми приїхали і побачили, на чому наші хлопці їздять – це жах. На старенькій Газелі, яка заводиться з п’ятого-шостого разу, з пускового пристрою. Зараз вже їздять на чудовому джипі-всюдиході.
Отже, виїхали ми 6 грудня. Маршрут наш був такий: спочатку їхали, як завжди, - Слов’янськ, Артемівськ, район Дебальцевого. Заїхали на 25-й батальйон «Київська Русь». Потім поїхали в район Єнакієве, завезли хлопцям із 128-ї адресні посилки.
Тут скажу, що перед нашим приїздом у Дебальцевому було «гаряче», але ми так вскочили, що, поки ми були там, панували тиша і спокій. Коли від’їжджали, знову почалися обстріли.
Заїхали до наших розвідників з 54-ї, їх ми ніколи не минаємо. Передали хлопцям свіженького-смачненького, а також дитячі подарунки. «Підігріли» їх трішки. Звідти попрямували в бік Донецька. Наступним пунктом призначення були Піски. Там перебували найдовше, багато чого вивантажили. Туди ж і джип пригнали для хлопців з ДУКу, «Правий сектор». Основним їхнім завданням є охорона дороги, яка веде від наших, українських земель до аеропорту. Цією дорогою проходить доставка їжі, речей, ротація хлопців в аеропорту. Туди ми приїхали вже ввечері, було темно. Постріли, вибухи не вщухали ні на секунду. Постійно стріляли, постійно щось вибухало…
Там ми заночували, а розвантаження призначили на ранок. Але, вставши зранку, ми, перш за все, з Юлею (Толмачовою) пішли на точку, туди, де корегується вогонь. Цю точку вони називають «небо»: знизу хлопці охороняють землю, а зверху небо. Це своєрідна вишка, висотою близько 32 метрів над землею. Колись там була ліфтова шахта, тобто, спускала людей вниз у шахти для видобутку вугілля. Там ми зустріли нашого Ярослава з Самооборони, який воює зараз у «Правому секторі». Він нас завів на «небо», показав усе, розказав, що до чого: як хлопці там працюють, як корегують вогонь, як охороняють. З цієї вишки видно всю округу, навіть Донецький аеропорт. Хлопці там реально герої. Мене переповнюють емоції… У «Правому секторі» воюють хлопці від 18 років і до 60. Усі добровольці. Не отримують за це жодної копійки, але воюють і захищають нашу державу, нашу землю. Кажуть: «Я на своїй землі, і я її захищаю і буду захищати до останнього».
На «небі» було моторошно. Йшли туди в «бронеках», тому що постійно обстрілюють. На вишці нас обстрілювали неодноразово. Наші хлопці дають відповідь, ведуть вогонь, корегують їхню артилерію. Один з корегувальників, 18-річний хлопець, за ніч спалив три сепарських точки. Хлопці захищають шлях до аеропорту. Якщо сепари його візьмуть, то до аеропорту жодну провізію, взагалі нічого не можна буде доставити. Тобто, ця точка дуже важлива.
Після візиту на «небо» ми пішли розвантажуватись. Розвантажувались біля місця розташування хлопців, і сепарів, як кажуть, жаба задавила – почали обстрілювати нас. За час розвантажування ми три чи чотири рази втікали з дороги і ховалися в бомбосховище. Обстрілювали і мінами, і стрілецькою зброєю, кулі свистіли над головами… Потихеньку розвантажились… Хлопці залишились дуже задоволені.
.. Я зняв бронежилет. Ярослав із «Правого сектору» каже: «Класний в тебе «бронек». Чи можна ще десь такий дістати». Сам військовий був у бронежилеті, якого взяв у хлопців на час чергування, бо свого не мав. Не довго думаючи, Олександр (координатор ГО «Автомайдан-Житомир») простягає йому бронежилет і каже: «Тримай, я тобі позичаю. Ти повинен привезти його мені цілим та непошкодженим». Ярослав був дуже задоволений.
Потім поїхали розвантажуватись на 28-й танковий батальйон, це одесити. Там є і наші земляки. І тут вивантажували під постійними обстрілами: вибухало, стріляло… Там іде не АТО, а реальна війна. Все це неправильно називається… Розвантажились у танкістів, потім поїхали у бік Волновахи, звідти – в бік Маріуполя й завезли допомогу хлопцям з Новоград-Волинської тридцятки. Все, що в нас лишилося, відвантажили їм. І після 10-ї вечора вирушили додому. Близько 6-ї вечора 9 грудня були на місці.
Ця поїздка, за рахунком дев’ята, видалась найдовшою, найнебезпечнішою, найекстремальнішою…
До Дня святого Миколая плануємо завести допомогу не тільки військовим, а й у дитячі будинки, які там знаходяться.
Насамкінець дякую киянам, які допомогли з купівлею автомобіля. Спасибі і житомирянам, які постійно допомагають з пальним, продуктами, необхідними речами».
Від ГРАДу
В Дебальцевому
На «небі»
Свіжі воронки
«Важка» гармата, що пробиває танки
Набій до гармати
Крізь туман видніється вишка Донецького аеропорту
Підземне містечко розвідників
Медики
Таргонський: «У Пісках ще живуть люди. І досі тут мешкає чоловік з 7-річним сином. Ми передали малому ковбасу, сир, солодощі, іграшки, теплі речі»
Блокпост «Беркуту». Олександр Таргонський: «Там хлопці з шевронами «Беркуту». На одному з блокпостів був великий прапор «Беркут». Вони навіть не соромляться того, що ходять з такими шевронами.
Можу сказати ще одне: харківський «Беркут» - це «квіточки». Якщо минулого разу вони мене ставили у позу «зірочки» на одному блокпості і обшукували, то тут, в Запорізькій області таких блокпостів чотири. Ми збиралися заїхати у дитячий будинок у Карлівці, звідки дітей уже перевезли. Але там лишилися коробки, посилки, хлопці везли їх назад. То «Беркут» дійшов до того, що відкривали кожен пакет, кожну коробку, перевертали усе з ніг на голову. І так на чотирьох блокпостах. На кожен блокпост йшло по годині-півтори»
«Їдеш вночі без фар, тому що є реакція на світло: з двох боків обстрілюють»
