В 2017 році була створена Агенція регіонального розвитку Житомирської області, яку заснували облдержадміністрація та обласна рада, її керівником – хедхантером, який залучатиме інвестиції в область, став Артем Сачук. Влітку 2020 року у нього закінчився контракт, Артем Сачук звільнився з посади керівника Агенції, втім інвестиційний напрям не полишив і зараз займається цим, але вже в Києві. Чи приваблива Житомирська область для іноземних інвесторів та що вони очікують від місцевої влади, чому деякі великі проєкти так і не були реалізовані, скільки треба виділяти з місцевого бюджету на розвиток індустріальних парків і на що скаржаться місцеві інвестори – відповіді на ці питання читайте в інтерв’ю Житомир.info з Артемом Сачуком.
- Де ви працюєте зараз?
- Я працюю в Офісі реформ Кабінету Міністрів України. Це консультаційно-дорадчий орган, який за посадою очолює Міністр Кабінету міністрів України. Моя позиція – старший проектний менеджер за напрямком інвестиційний клімат та економічне зростання. Також я є радником Міністерства розвитку громад та територій по проєкту «Розвиток мережі індустріальних парків в Україні».
- Якщо по десятибальній шкалі оцінювати інвестиційний клімат, то скільки балів отримає Житомирська область?
- «Трієчку» поставимо.
- Чому так мало?
- Я теж інвестор. Рік тому ми в Житомирі відкрили приватний садочок, і можу сказати, що вести бізнес досить важко. І це не лише на Житомирщині, а й в Україні. Навіть якщо ти сплачуєш податки, то часто незахищений перед якимось неадекватним оточенням, ще один момент – відчувається тиск контролюючих органів, різних перевіряючих, яким зараз, на жаль, дали право знову перевіряти приватний бізнес, це й інспекція праці, і податкова. Зараз є така тенденція, спроба детінізації, і всіх під одну гребінку намагаються гребти. І тут є дискреційні повноваження контролюючих органів, їх можливість по різному використовувати свої права і не завжди на користь державі, і точно не на користь бізнесу. Щодо Житомирської області, то за офіційними рейтингами вона в плані інвестицій найкраща в Україні зараз, але треба врахувати, що по всій Україні це в основному «двійки» та «одиниці». Так, у нас є свої переваги, але рейтинги, насправді, складаються за формальними показниками і не відображають реальну ситуацію. Я точно знаю, що у нас в області до цього часу є проблеми з приєднанням до електромереж, є проблеми з архітектурною інспекцією – з дозволами на початок будівництва, з введенням в експлуатацію будівель. Це ті речі, які насамперед слугують перепоною для реалізації інвестиційних проєктів. Так само як і питання по землевідвененню, де є купа проблемних ситуацій, створених, в тому числі, органами місцевого самоврядування через неправомірні рішення. Тому часто коли до нас приходить інвестор, проводить формальні юридичні перевірки, він не може бути до кінця впевнений, що те, що він купує, не має в собі прихованих сюрпризів. Якщо говорити про механізми координації, які варто використовувати для поліпшення інвестиційного клімату, то я бачу, що Рада інвесторів при голові Житомирської ОДА збирається раз на рік для того, щоб обговорити якісь останні новини. А це має бути ритмічний орган, який збирається щомісяця і вирішує конкретні питання. Мені є з чим порівняти: при попередньому голові ОДА (Ігор Гундич – авт.), треба віддати йому належне, Рада інвесторів збиралася щоквартально, і це був орган, який приблизно 70% проблемних питань закривав.
Останній день роботи в ОДА, 30 червня 2020 року
- Це зараз був закид нинішньому голові ОДА, що він не приділяє достатньої уваги інвесторам?
- Я не його секретар і не володію його графіком. Я говорю про те, що такий механізм, як рада інвесторів, зараз не працює так, як би мала працювати. Зустрічався на минулому тижні з одним інвестором і точно знаю, що цей інвестор є незадоволеним. І зважаючи на те, що я приводив його в наш регіон, то мені особисто трохи соромно і неприємно, що так відбувається. З великими інвесторами треба працювати постійно, вирішувати їх проблеми і вести їх за руку до кінця – до того моменту, поки вони не реалізують проєкт. Хоча я знаю, що згаданий інвестор про чинного голову ОДА відзивався досить позитивно, і, в принципі, за зверненнями інвестора проблеми вирішувалися. Але питання в тому, що не завжди інвестор має звертатися, треба питати в нього, чи все добре, чи рухається проєкт, чи будуть створені робочі місця, бо може інвестор вже планує взагалі звернути цей проєкт і поїхати світ за очі.
- Але кожного разу, коли потенційні інвестори зустрічаються з керівництвом області, то чують запевнення у всебічній підтримці та допомозі.
- Було б дивно, якби керівники області говорили щось інше. Хоча була в нас така цікава історія, коли з великим інвестором підписали меморандум про сприяння, і менеджер «Нафтогазу» сказав: як можна було в меморандумі записати, що Житомирська обласна державна адміністрація зобов’язується не перешкоджати реалізації інвестиційного проєкту. Його це дуже обурило. Бувають різні «коломийки» на цю тему. Апарат держави треба орієнтувати на сприяння, саме на активне сприяння, а не на пасивне спостереження за тим, як інвестора розриває Держгеокадастр, ДАБІ або якісь контролюючі органи.
- Крім поради частіше збирати Раду інвесторів ще якісь є?
- Має бути робоча група по кожному великому проєкту. Є профільний заступник, який відповідає за інвестиції, він має регулярно проводити засідання цих робочих груп. Менеджмент – це регулярна історія. Наприклад, я працюю в Офісі реформ і у нас кожного тижня є обговорення, для цього не треба збиратися фізично, зараз технології дозволяють зробити це, наприклад, через Zoom – включилися і все проговорили. Хай не робити це щотижня, але раз на місяць треба так збиратися з інвесторами, приєднувати до обговорення «козаків і розбійників», щоб тримати всіх у тонусі. І буде все чудово, проєкт буде рухатися. Але проектного менеджменту в ОДА немає, а якщо його немає, то немає й результату. Відповідно, в нас інвестор може пикатися-микатися, а потім йому це все набридне і він все кине. І таких випадків в нас було досить багато. Робота в Агенції регіонального розвитку як фотоохота у пса Шаріка з мультика про Простоквашино: півдня бігаєш, щоб зловити інвестора, а потім півдня – щоб він звідси не втік. І ось щоб не втік – це саме функція адміністрації, яка має забезпечити сталий рух до мети. Бо індикатори оцінки Агенції і адміністрації – це зростання регіонального продукту і податкових надходжень.
- Можете привести конкретні приклади, коли великі інвестори хотіли, але так і не зайшли в нашу область?
- Найбільш знаковий перший інвестор, з яким мені пощастило спілкуватися в грудні 2017 року, через три місяці після мого призначення керівником Агенції регіонального розвитку, це компанія Head, яка, слава Богу, лишилася в Україні, в індустріальному парку Вінниці. Коли менеджер цієї компанії Геральд Скорбанек приїхав до нас в область, я тоді все зрозумів. Він мав досвід будівництва заводів в десяти країнах по всьому світу і сказав відверто: «Я не довіряю чиновникам, я хочу бачити земельну ділянку з приєднаними комунікаціями, це старт розмови. Якщо ви мені це гарантуєте – ми продовжуємо розмову». Тодішній голова ОДА (Ігор Гундич) вважав, що інвестор забагато хоче, мер Житомира Сергій Іванович Сухомлин зробив якісь спроби комунікувати, але, здається, на той момент вони обидва думали, що такі інвестори будуть їздити ледь не щотижня, і вони, як на мене, не зрозуміли, який скарб був в їх руках. Потім Сухомлин їздив на зустріч з інвестором у Київ, але вже було пізно. І, будемо відверті, на той момент вся країна працювала на Вінницю, бо президент і прем’єр-міністр були вінницькі, офіс UkraineInvest був у Вінниці, нас, Житомир, показали інвестору як ілюзію альтернативи, і ще показували Львів. Тобто тут є суміш об’єктивних і суб’єктивних факторів, але з свої поразок треба робити висновки.
Після цього приїжджали різні компанії, з останніх в моїй практиці найбільшим інвестором була тайванська компанія Quang, яка займається пошиттям спортивного одягу для Nike, Adidas і т.д. Вони хотіли створити фабрику на 5 тисяч робочих місць, вже на 2 лютого минулого року був запланований візит власника, але його скасували через COVID. Коли їх представники (в жовтні 2019 року) приїхали в Житомир, то їм демонстрували ділянку на території колишнього заводу хімволокна і казали: тут є побита цегла, це начебто будівлі, вони належать якійсь поважній людині, ви їх купіть, а ми потім під це відведемо землю. І я тоді казав Сергію Івановичу (Сухомлину, меру Житомира): це не працює, так не може бути.
- Тобто влада Житомира пропонувала інвестору купити биту цеглу?
- По суті так. Це виглядає досить дивно. І якщо говорити про роль місцевого самоврядування, то є закон про викуп земель для суспільних потреб: міська влада могла купити це, очистити ділянку і вже потім її продавати, виставити на аукціон. Я розумію, що продавати землю під нерухомістю юридично простіше, аукціон не потрібен, але якщо ми говоримо про серйозних, великих міжнародних інвесторів, вони не будуть гратися в ці ігри. І це не один такий випадок, їх були десятки, коли інвестори приїздили, дивилися на те, що їм пропонують, і просто їхали в інше місце. Тоді тайванський інвестор вибрав ділянку не в Житомирі, а в Оліївці, напроти заводу «Кромберг енд Шуберт»: він побачив, що там живуть люди, є школа, дитячий садок, й Оліївська сільська рада тоді спрацювала дуже добре. Тобто підготовка якісних інвестиційних продуктів працює.
- Але цей великий інвестор до Оліївки поки не дійшов?
- Коронавірус завадив, може ще дійде, а може й ні, бо в них через карантин впали продажі по всьому світу. Але в людей, які мають повноваження, є контакти, вони можуть писати, запрошувати знов. Завжди є шанс, і це залежить від місцевої влади – чи працювати й далі з інвесторами, з якими я працював свого часу. Зараз я більше працюю із законодавчим полем, законами й підзаконними нормативними актами, постановами Кабміну і так далі. «Польовою» діяльністю я практично не займаюся, хіба що заради цікавості знімаю відчуття інвестиційного клімату від конкретних інвесторів, яких давно знаю, щоб не втрачати реальність, триматися землі, бо багато хто в тих владних коридорах знаходиться просто в космічному просторі.
- А в коридорах житомирської влади наскільки космічно?
- Зараз я в житомирських буваю рідко, мені важко судити. Думаю, це мають оцінювати городяни, і оцінять на виборах, а ми маємо дивитися на показники бюджету. Якщо я дивлюсь на міський та обласний бюджет і не бачу там бюджету розвитку і, відповідно, закладених коштів на розвиток мереж індустріальних парків, то розумію, що це не наразі й не на часі, значить найближчі два-три роки великі заводи тут будуватися не будуть.
- Якщо повернутися до історії з цеглою, то патронний завод пішов саме таким шляхом – купив занедбану будівлю і тепер йому виділяють землю.
- Я не в курсі, як там воно юридично було структуроване. Але скільки за каденцію Сергія Івановича було побудовано таких патронних заводів?
- Патронних заводів і в Україні побудовано не було.
- Так, але хай він ще побудується. Ми чекаємо й досі побудову сміттєпереробного заводу. Але я кажу про сам підхід: робота місцевої влади – побудувати якісний продукт, на який заходить інвестор і не займається ще 2-3 роки бюрократією, не тягне туди мережі, не будує туди під’їзні шляхи, а воно вже має бути готове. Це те, над чим ми працюємо в Мінрегіоні. На цей рік на індустріальні парки Мінрегіон виділив 72 мільйони гривень, в тому числі звідти потрапило 20 мільйонів на житомирський індустріальний парк. Але ми маємо бути свідомі, що реальний бюджет проєкту починається від 100 мільйонів гривень, і на цей рік по проєкту житомирського індустріального парку заклали кошти лише на водовідведення. Я хочу побачити в обласному і міському бюджеті співфінансування на підведення електричних мереж до індустріального парку. І хочу побачити реалістичний проєкт, бо там є обмеження, пов’язані з близькістю аеропорту. Які саме приміщення там хочуть будувати, якого типу? Якщо там буде просто логістичний центр – це не створить багато робочих місць і на це точно не варто витрачати такі колосальні державні ресурси. Створюючи індустріальні парки ми націлені на те, що один такий парк буде створювати від 2,5 до 5-6 тисяч робочих місць.
- Тобто це має бути підприємство?
- Звичайно. Класу «Кромберг енд Шуберт», Leoni, хоча б так на початках – підприємства, які пов’язані з автопромом, роблять якісь запчастини, або гумові частини, або проводи крутять, або виготовляють автокрісла. В нас були такі інвестори: півтора року тому приїздили представники Aptiv – американської компанії, яка робить чохли для автомобільних крісел, ми теж показували їм ділянки, які пропонувала Житомирська міська рада. Показували ділянку на території Станишівської сільської ради, де знаходяться недобудовані очисні споруди, там росли ялини. Представники інвестора вийшли з мікроавтобуса в таких чорних окулярах, зробили «джона траволту» (відомий інтернет-мем Confused Travolta – авт.) і поїхали в Сербію. Я казав Сергію Івановичу: не треба витрачати гроші на очищення ділянки, під Новий рік дайте комусь можливість вирубати той самосад, людина продасть ще й заробить, якісь податки сплатить.
- Там велика ділянка – 24,6 га, її хотіли на аукціоні продати, але так і не вдалося.
- Так, але інвестиційний продукт треба готувати, бо він не буде продаватися. Якщо ви продаєте цукерочку, а замість цукерочка там інша субстанція, але ви її загорнули в красиву обгортку, то обгортку розкриють – а там те, що не їстівне, воно погано пахне. Інвестори ж не дурні, а великі інвестори міжнародного рівня рахують кожну копійку, це не міфічні арабські шейхи чи фонди, які розкидаються мільйонами. Європейці, американці, азійці – люди серйозні, вони рахують копійки, бо працюють на великих обертах з маржинальністю 2-3%. Я часто спілкуюся з менеджером проєкту Head, який будується в Вінниці, це просто перфекціонізм. Вони не будуть купувати будь-що, вони оберуть найкраще, відіжмуть місцеву владу на умови в межах дозволеного, будуть це робити, щоб отримати якомога більше. І в цій конкурентній боротьбі переможе той, хто включає не тільки розум, але й совість, і працює на громаду.
- У нашої місцевої влади проблеми з розумом чи з совістю?
- Я думаю, що з совістю, вони абсолютно розумні люди. І треба розуміти, що країна в умовах військової агресії потребує, в першу чергу, побудови потужної економіки, і індустріальний парк – це стратегічний проєкт. У нас має не бути грошей на все інше, крім індустріального парку, поки ми його не добудуємо. І Вінниця в цьому сенсі показує дуже гарний приклад: там вже є один завод і будується другий, який створить по проєкту 2,5 тисячі робочих місць, а це, при середній зарплаті в 15 тисяч гривень, суттєве наповнення місцевого бюджету за рахунок ПДФО. Ми готували інформацію для Мінфіну, і я будував фінансову модель окупності індустріального парку: по податкових надходженнях він повністю окупається за 5 років, навіть швидше. Якщо брати проєкт Head, то в лютому 2017 року Порошенко (на той час президент України – авт.) по суті «продав» ідею будівництва підприємства в Україні власнику Head, в грудні менеджер приїхав на об’їзд можливих локацій, потім ще пів року вони визначалися, потім почалася підготовча робота, і в травні 2021 року я був на церемонії відкриття будівництва, вони планують добудувати підприємство до кінця 2023 року. Тобто довжина проєкту – 5-6 років. Мета програми розвитку мережі індустріальних парків полягає в тому, щоб скоротити цей час до ринку. Бо міжнародний інвестор очікує, що він приїде й за 9 місяців побудує завод: визначив місце і через дев’ять місяців по нових будівельних технологіях побудував. Австралійський інвестор, з яким я спілкуюся, розповідав, що зараз у Китаї діє система, коли є передпогоджені проєкти: є ділянки, на яких вже погоджений стандартний проєкт будівництва заводу, і ти просто приходиш і завтра вже починаєш будувати, в процесі коригуючи цей проєкт. Це те, до чого нам треба прагнути, те, що я буду пропонувати в Міністерстві регіонального розвитку.
- Але в це треба вкладати гроші, а місцева влада жаліється, що грошей в бюджеті немає.
- Але ж це брехня, у нас є гроші. Давайте подивимося на обласний бюджет, який за минулий рік мав понад 1 мільярд власних надходжень. Давайте визначимо, що 10% - це буде бюджет розвитку області, і в межах цього бюджету розвитку, використовуючи механізм Державного фонду регіонального розвитку та інших субвенцій, можна отримати співфінансування. Мінрегіон чекає від громад, від облдержадміністрацій якісних проєктів, для цього були створені агенції регіонального розвитку. Але якщо на агенцію не виділяти грошей і казати, що ти давай там якось на себе заробляй, то агенція буле якось жевріти, але точно в неї не буде ресурсу, щоб розробляти проєкти. А розраховувати на те, що за все мають заплатити міжнародні донори – це теж якась інфантильна позиція.
- Можливо проблема в тому, що керівництво облдержадміністрацій не може «грати в довгу», бо голову можуть звільнити в будь-який момент?
- Це правда, це дійсно проблема більшості голів, але Віталій Іванович (Бунечко, голова Житомирської ОДА) вже два роки на посаді і з того, що я чув, має гарну репутацію в Мінрегіоні і непогані об’єктивні показники. Тут скоріше питання до його заступників, зокрема по фінансових питаннях – що вони пропонують. Це ж не сільська бухгалтерія, де приходять кошти і ти їх просто розподіляєш – цьому дам, а цьому не дам. Треба думати, куди ви інвестуєте публічні гроші, наші з вами податки. А для того, щоб думати, треба трошки вчитися, слухати експертів, цікавитися державними трендами. Якщо говорити про плинність кадрів, то вона і на топ-рівні така сама. Нещодавно перший віце-прем’єр – міністр економіки Олексій Михайлович Любченко зібрав всіх міністрів економіки за 30 років незалежності, і вони всі дали своє бачення перспективи розвитку України. Всі як один зійшлися на тому, що основна проблема України – це деіндустріалізація, і, власне, індустріальні парки дають відповідь на цей виклик. У нас в країні є 51 індустріальний парк, але це на папері, а працюючих реально сім, один з них, до речі, в нашій області – Коростенський індустріальний парк. Ми туди їздили з нардепами від нашої області на початку їх каденції. І один з нардепів, Богдан Кицак, є співавтором законопроєкту 4416-1 про зміну регуляції по індустріальним паркам, який я супроводжував від Мінрегіону. Закон вже пройшов перше читання, у вересні ми очікуємо його прийняття і тоді побачимо, які громади були готові найбільше. Звичайно, можна ставити питання голові ОДА, але ми ж розуміємо, що восени можуть бути різні кадрові зміни, можливо хтось на підвищення піде, хтось інший приїде, а можливо всі залишаться на місяцях. Але точно залишаться на місцях голови громад, які перед своїми виборцями відповідають за той рівень життя, який є. І виграють ті громади, які будуть найбільш підготовлені до прийняття нової законодавчої бази. В нашій області це насамперед Брониківська і Малинська громади. Я знаю, що зараз вже Малинська міська рада прийняла рішення про створення індустріального парку. Також зараз активізувався Новоград-Волинський в цьому напрямку. А щодо Житомира, то я б на місці очільника міста думав не лише про індустріальний парк «Схід», який має нову назву «Аеро», Житомиру потрібен другий індустріальний парк, з іншої сторони міста.
Створення мережі з 25 ефективних індустріальних парків за 3 роки – мета, яку озвучив Міністр розвитку громад та територій під час Президії Конгресу місцевих та регіональних влад при Президентові України з Національною радою реформ 29 липня 2021 року
- Так і перший ще не працює.
- Житомир – досить велике місто, і може витримати кілька індустріальних парків, вони можуть буди в районі Оліївки і в напрямку виїзду на Новоград-Волинський, в районі Іванівки. До речі, ми готували проєкт по Іванівці, який зараз просто мертвим грузом лежить, ніхто його не рухає, там, мабуть, на тій ділянці директор знову часник сіє разом з орендарем. Не знаю, чи обласна рада дала йому в черговий раз дозвіл, чи ні, треба перевірити. Також в напрямку Бердичева можна вибрати ділянку, домовитися зі Станишівською ОТГ, там адекватний керівник, він інвестиційно орієнтований.
- Це вже за межами Житомира, цими ділянками має займатися міська влада чи обласна?
- Є така річ – міжмуніципальне співробітництво, за допомогою угод можна створювати такі проєкти. Але тут є момент, що податки буде отримувати та громада, де цей об’єкти зареєстрований.
- Так як «Кромберг енд Шуберт» зробив Оліївську громаду найбагатшою в області?
- Саме так. І Оліївська громада, коли ми їм привезли інвестора Quang, по суті – другий «Кромберг», то вони дуже добре спрацювали, інвестору сподобалося. До речі, треба нагадати їх менеджеру про Україну, може вже відновився попит і вони знов шукають локацію. Хоча тепер я не обмежений лише Житомирською областю, можуть бути й цікавіші локації.
- А як ще житомирський патріотизм?
- Він залишається, але ж це не означає, що місцеві лідери мають розслабитися і «почивати на лаврах», вони мають напружено працювати для того, щоб перемогти в цій конкурентній боротьбі.
Тамара Коваль, редактор Житомир.info
(в тексті фото з Facebook Артема Сачука)
