Мистецтво може бути зброєю, яка діє потужніше за ядерну. Воно відкриває найпотаємніші глибини людських душ, цілить прямісінько в серце та прогнозує майбутнє. Саме таким пророцтвом стала картина житомирського художника Юрія Камишного, на якій зображений не лише краєвид Житомира, але й корабель, який іде у всім відомому напрямку.
Про те, як зробити мистецтво пророчим, символізм та народні картини-комікси – в інтерв'ю з народним художником України Юрієм Камишним.
– Картини на тематику російської агресії проти України ви почали писати ще з 2014 року. Проте більшість ваших робіт, які ви демонстрували у соцмережах та виставках, це були українські та індійські пейзажі. Не можна не помітити, що з початку повноцінного вторгнення ваша творчість змінилася – усі роботи, які ви публікуєте у своїх соцмережах, виключно про війну.
– Як можна думати чи робити щось інше, якщо тобі щось болить, у боку твоєї країни буквально стирчать снаряди, шматки російської зброї, які весь час там обертаються, і все її тіло і душа кровить? Про що ще можна думати у цей момент? Тільки про те, як намагаються знищити українську націю, людяність, святість. Весь цей біль я транслюю у своїх роботах.
– Скільки робіт народилося за цей час та чому ви змінили свою улюблену техніку олійного живопису на графіку?
– Зараз малюю графічні ілюстрації, так би мовити, українські комікси пастеллю. По-перше, у мене зараз немає доступу до інших матеріалів. Та й олійна техніка у мене дуже повільна – я роками працював над олійними картинами. А графіка дала мені змогу вже створити більше 12 робіт. Навіть ці начерки я роблю по декілька діб. Найшвидшою стала робота, яка зараз на білбордах в Житомирі. Вона була створена дуже швидко, і я не допрацював її, і її вибрали прикрашати наше місто. Зараз дуже хочеться додати, доробити, переробити цю роботу і зробити її художньо коштовнішою. Мало хто знає, але на цьому малюнку на мості був напис "Сухомлин". Звісно, він не святий, ніхто не сперечається. Проте він не втік з Житомира, він робить багато для міста, заради миру. Але коли брали малюнок на борди, то цей напис замалювали, мер вважав це нескромним.
– Коли ви малювали цю картину, ви могли подумати, що вона стане пророчою?
– Будь яка істота в цьому світі є пророчою, тому що знає, що світло життя і добро переможе зло та фашизм. Все, що прийшло з мечем на нашу землю, апріорі загине. Чи завтра, чи пізніше. Тут навіть пророцтв не потрібно.
Що затонув саме корабель – то я вважаю, ніякої різниці, чи це літак, чи танк. У будь-якому разі зло піде на дно. Але так, у мене зображений корабель, який тоне у водах Тетерева, а Тетерів теж впадає у Чорне море.На малюнку два береги – берег любові Жито поєднується містком з берегом Миру. А між ними намагався проплисти русомир. І от серед жита і миру гине цей зліплений зі зла корабель. Все зло повинно піти на дно, тому я втопив його у водах Житомира під нашим мостом. Знаєте, квантова фізика зараз доказово доводить, що всі порухи нашої душі, наші думки матеріалізуються. Все те, що ти задумав, втілюється в життя. І я дуже щасливий і задоволений, що так сталося.
– У ваших картин зазвичай цікаві назви. Яка назва картини з мостом?
– В неї поки немає назви. А взагалі назви моїх робіт – це окрема тема. Так, як рами моїх картин олійними фарбами доповнюють сюжет та думку, так і мої графічні малюнки супроводжуються великими назвами, можете подивитися на Facebook. Там я пишу пояснення не тільки відтінків фарб і олівців, але й порухів моєї душі, і в той же час це і є назвою.
– Звідки приходять праобрази ваших графічних робіт?
– До кінця пояснити я не можу. Я люблю зображати гарне, красиве, гармонійне. Але цей біль, жах, кров народжують у голові образи боротьби. Хочеться втопити в унітазі путінську росію. Спочатку приходять відчуття про ставлення до подій. Потім у пам'яті та серці виринають форми, у які можна вмістити і передати відчуття. Мої відчуття не абстрактні. Я люблю писати доступні людям речі. Я не хочу шифрувати свою творчість. Я люблю і сільських бабусь та дідусів, і молодь – усіх. Тому хочу максимально наближеною до усіх і простою мовою донести свої думки. Я люблю українські хатки, чепурні, біленькі. Вони у мене асоціюються з Україною, з людяністю. Тому головні герої моїх цих коміксів є хатки. Тому вони борються зі злом.
– Розкажіть про символи ваших робіт і про те, що вони втілюють
– Краї паперу обмежені, туди все не втілиш. Тому використовую обмежену кількість символів. Як вже говорив, головний – це українська хата, як символ добробуту, миру, сім'ї. Хатки з руками, очима. Вони – образи тих бабусь, які годують російську падлу пиріжками з пургеном, усього народу, усього живого, що піднялося на оборону від зла. Навіть на коминах у хаток не дим, а оселедець. У вигляді цих хаток країна від села до міста піднялася на боротьбу з фашистами.
Колорадський жук – це символ зла, який ототожнює росію. Я розумію, що боротьба зі шкідниками завжди була і буде, скільки є цивілізація. Тому і їх дуже важко знищити, як колорадських жуків, і не пояснити шкідникам, що не треба зазіхати на чуже. Домовитися неможливо.
Мені багато закидають, що я кляну ворога, сію ненависть у своїх роботах, що треба прагнути миру і пробачати. Але я проти. Вибачати треба того, хто вибачається. Але вони не вибачаються, вони ненавидять нас. Мені соромно зараз говорити, проте до 2014 року я вважав, що у Бога не буває поганих націй, є тільки гарні люди і погані люди. А у 2014 році я став націоналістом. Став расистом. Я ненавиджу одну націю – росіян, бо вони хочуть знищити інших. Будучи зітканим з багатьох кровей – окрім інших в мені тече ще й російська кров, – мені хочеться її зректися. Вони зробили так, що все російське стало отрутою. Для світу, мистецтва, природи, політики. І справа не лише в очільнику, не лише він палив нашу землю і вбивав наших людей. Не можна виправдати агресію та війну. От подивіться, скільки вони витрачають грошей на війну. За ці кошти вони могли б збудувати школи для своїх дітей, театри. Нагодувати голодних, лікувати хворих.
– Ви назвали свої роботи українськими коміксами. Чи є зацікавлення ними в іноземців?
– На жаль, я не володію сучасними технологіями та засобами електроніки у такій мірі, щоб показати свої роботи світу. Я український художник і мене бачить переважно Житомир. Але я б хотів вийти на світовий рівень. Було б непогано продавати плакати цих робіт на міжнародних аукціонах та збирати кошти для захисників України
Фото до матеріалу надані Юрієм Камишним
Бесіду вела фотокореспондентка Житомир.info Анна Максимова
Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів».
