Перша заступниця міського голови Житомира Світлана Ольшанська відповідає за економічні та фінансові напрями. Посаду обіймає з грудня 2020 року. До того часу - з березня 2018 по грудень 2020 року працювала заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради.
- Житомир багато років знаходився у середині будь-яких рейтингів та опитувань. Це стосується й рівня розвитку економіки, й рівня зарплат та інших аспектів. Як особисто ви оцінюєте Житомир, наприклад, по рівню комфортного життя?
- Житомир показує завжди стабільність, завжди середні показники практично у будь-яких рейтингах, що в розвитку міста, що в розвитку економіки, політичних процесів і так далі.
Це відбувається, насамперед тому, що в Житомирі знаходяться різні підприємства економіки, тобто в нас немає однієї галузі, яка б формувала міський бюджет. У нас є різний бізнес, різні виробництва, заклади освіти, заклади культури: це як раз і причина середини рейтингу, й причина формування певної суспільної думки, й причина більш-менш пропорційного розподілення відсотків при різних опитуваннях. Навіть коли ми дивимося на бюджет міста - чітко бачимо, що його формують різні галузі. І це добре, оскільки ми маємо дуже збалансованого платника податків.
- Ви бували в багатьох містах, в тому числі й по роботі. Ви можете порівняти Житомир із сусідніми обласними центрами, де приблизно така ж кількість населення? Як ви особисто оцінюєте рівень комфорту в Житомирі, рівень зарплат, рівень медицини?
- Особисто я вважаю, що Житомир - комфортне місто, хоча, зрозуміло, дехто з житомирян завжди говоритиме протилежне. Не можна не згадати, що саме Житомир став першим містом з LED освітленням. Далі була програма з встановлення індивідуальних теплових пунктів в багатоквартирних будинках, заміни теплових мереж. Місто реалізувало амбітну ідею — будівництво ТЕЦ на деревині. Це лише ті проєкти, які лежать «на поверхні». І все це впроваджувалося упродовж двох каденцій за ініціативи мера Сергія Сухомлина. Хтось може критикувати і шукати «підводні камені», але саме тема енергозбереження дозволила Житомиру гідно і без катастрофічних проблем пройти найважчі часи енергетичної кризи та блекаутів.
Якщо говорити про рівень медицини, дуже приємно констатувати, що наші міські лікарні сьогодні мають доволі комфортне перебування. Ми маємо кваліфікований медичний персонал. Так, є питання по обладнанню, але ми спільно з лікарнями вирішуємо дуже багато для надання якісних медичних послуг: міська влада допомагає у великих капітальних видатках.
Наприклад, минулого року це був ангіограф (медичний апарат, який використовується для проведення рентгенівського дослідження кровоносних судин) для лікарні №2. В цьому році ми теж надавали кошти лікарні №1 на купівлю обладнання для відділення урології.
Наразі ми розглядаємо питання співфінансування й з першою, й з другою лікарнями: це великі капітальні видатки, які вони не можуть собі дозволити. Поточне фінансування, окрім комунальних послуг, закриває сьогодні НСЗУ.
Я порівнюю Житомир з Рівне, Тернополем і Івано-Франківськом: це ті міста, де співрозмірні бюджети та кількість мешканців.
Якщо ви пам’ятаєте, Житомир раніше ми часто порівнювали з Вінницею, але це вже в минулому. На жаль… Тому що Вінниця пройшла великий шлях децентралізації, до неї доєдналися всі навколишні громади. Там з’явився великий потенціал для розвитку.
В Житомирі цього не сталося, у свій час до нас доєдналося лише одне село Вереси.
Якщо говорити про подальший розвиток міста, змушені констатувати, що ми дуже зажаті навколо іншими громадам. І тому, коли говоримо про розвиток і навіть про можливу релокацію бізнесу, то сьогодні насправді є проблеми з виробничими площами. Нам майже немає що запропонувати підприємствам, які готові релокуватися.
Також необхідно сказати, що 2022 рік для Житомира був важким роком з точки зору війни, ударів, втрат людей, переселення й всього іншого.
Житомир не був включений до жодної державної програми релокації бізнесу. А якщо говорити про основну релокацію, то це якраз був 2022 рік. І порівняно з нашими сусідами, іншими областями, ми не були безпечною зоною, і відповідно релокація не могла бути здійснена за кошти державного бюджету. Тому втрати 2022 року – це також й втрата бізнесу, який релокувався з небезпечних місць. Це також стосується внутрішньо переміщених осіб, тому що у 2022 році Житомир не був безпечним містом.
- Світлана Григорівна, Ви вже давно працюєте, які проблеми в Житомирі ви вважаєте найбільшими?
- Можливо, це наша інфраструктура теплокомуненерго та водоканалу. Але Житомир – не виключення, це є найбільшою проблемою всіх міст України. Ми всі розуміємо, що вся комунальна інфраструктура - вона, в принципі, ще з радянських часів. Між тим, ці комунальні підприємства взагалі зараз у фінплані не мають інвестиційної складової. За розрахунками, для заміни труб може не вистачити й 50, а подекуди й 70 років…
Зрозуміло, містяни критично ставляться до розкопок по місту, але ми не можемо доводити ситуацію до безвихіддя.
Зараз Житомир має дуже багато вакансій на комунальних підприємствах саме робітничих професій. І тут питання навіть не заробітної плати, ми маємо розуміти, що це брак робітничих кадрів взагалі в державі.
Причини відомі - тут і процеси мобілізації, тут і те, що протягом останніх десяти років, як мінімум, всі хотіли мати вищу освіту. І робітничі професії не були престижними. Зараз люди з робітничою, з професійною освітою на вагу золота. Додам, що у Житомирі є підприємство, де працюють люди, яким 80 років. Це важко, але ми розуміємо, що це фахівці своєї справи.
- Наша близькість до столиці – це наша перевага чи наша проблема? Я маю на увазі, що, можливо, деякою мірою йде перетік фахівців та середнього бізнесу до Києва
- Тут можна говорити і про перевагу, і про недолік. З якої сторони подивитись? Перевагою є, зрозуміло, для дітей, які закінчили школу. Київ близько, вони можуть їхати здобувати освіту. Раніше, ми спостерігали цю тенденцію. Зараз ми спостерігаємо інше: діти наші хочуть вчитися за кордоном, і це вже не про Київ.
Коли ми говоримо про нестачу кадрів, це є негативне явище для Житомира, тому що знайти роботу в Києві з кращою оплатою праці набагато простіше, ніж у нас в місті.
Але коли ми говоримо про комфортне життя, то мені все ж таки здається, це про Житомир, а не про Київ.
Київ – це мегаполіс, молодь це любить, вони люблять такий динамічний спосіб життя.
Але коли у молоді з'являються діти, я важко для себе уявляю, як в Києві організувати всю цю історію з навчанням дитини, гуртками та заняттям спортом.
В Житомирі це зробити точно набагато простіше. У нас є розгалужена мережа гуртків, і дитина, враховуючи комфортність міста, після 2-3 класу може відвідувати самостійно секції і все інше.
Житомир - це ще й про природу, це про Тетерів, Шодуарівський парк та гідропарк.
Коли ми говоримо про перспективи і молодий вік, то це більше про Київ. Але я більше за комфорт.
- Чи багато зараз в Житомирі проживає переселенців?
- Показник на кожну дату різний: десь до 15 тисяч є, але це ті, хто офіційно зареєстровані. Було, я пам'ятаю, й 12 тисяч.
По відгукам, які я чула, люди відмічають комфортність міста і те, що Житомир - дуже зелений. А ще Житомир - це про відкритість житомирян.
Незважаючи на всі обставини, оренда у нас у 2022 році була недорогою у порівнянні з іншими містами, довго ми трималися на рівні нижче середніх показників по Україні.
Ми багато спілкуємося з людьми, які переїхали до Житомира, рятуючись від війни, тому що є проєкти, що стосуються житла для внутрішньо переміщених осіб. Ми розуміємо, що їх недостатньо, але працюємо безпосередньо в цьому напрямку.
Завдяки нашим міжнародним партнерам, завдяки «Червоному Хресту» з листопада 2024 року в нас проживає 56 сімей у повністю в облаштованих будиночках. Також будуються в районі вулиці Захисників України, на Червоному провулку 4 будинки по 4 поверхи за кошти Євросоюзу, ми плануємо, що до завершення 25-го,можливо, перший квартал 26-го року буде заселення. Ще 116 родин з числа внутрішньо переміщених, які стоять у черзі, отримують житло.
Серед проєктів для таких людей - смарт-квартири на Домбровського, 16 за кошти німецького товариства GIZ, і також на вулиці Отаманів Соколовських збудований гуртожиток для внутрішньо переміщених осіб.
Зрозуміло, потреба наразі не закрита і ми повсякчас моніторимо міжнародні програми, які з’являються, для подальшого будівництва, є також державні програми, знаємо, що дуже активно і уряд в цьому напрямку працює.
- Зі шкільного курсу історії ми знаємо, чому занепадають імперії, ми знаємо, що можуть збанкрутувати великі міста, як це сталося із Детройтом в Америці, чи є рецепт від занепаду нашого міста? Що треба робити, щоб цього ніколи не сталося?
- Зрозуміло, всі ми хочемо кращого: вибрати кращу квартиру, бачити краще місто і жити у кращій державі, але ми маємо розуміти, що ми живемо у найгірші часи незалежності України.
Спочатку, коли починалася епідемія коронавірусу, ми вважали, що це найважчі часи для нас – для міста, для держави. Але наразі ми усвідомлюємо, що це була підготовка до найжахливішого в нашому житті – повномасштабної війни.
І тут потрібно розуміти, що ми, наш бюджет, три роки балансуємо між підтриманням інфраструктури міста, підтримкою Збройних сил і врахуванням потреб закладів нашої освіти: у нас дуже великий відсоток в бюджеті – це видатки галузі освіти - 52%. Зараз ми дуже багато робимо у напрямку, пов’язаному з реформою профтехосвіти.
Це може комусь не подобатися. Чому? А тому що люди набагато простіше сприймають таку ситуацію, яку ми називаємо стагнацією. Це коли нічого не відбувається, і в принципі багатьом це зручно. А місто в будь-якому випадку має рухатись вперед.
І коли ми говоримо про профтехосвіту, ми говоримо про економіку міста в цілому, про його майбутнє, про його перспективи. Профтехосвіта – це якраз про майбутнє, тим більше, що вже багато вкладено у лабораторії цих навчальних закладів. Вчергове варто згадати, що саме цей напрямок був у пріоритеті на той час міського голови Сергія Івановича. І справді «вистрелив» тільки зараз, коли на допомогу житомирським профтехам прийшов досвід і практична допомога Фінляндії та Естонії.
У 2027-му році країна завершить реформу загальної освіти, де ми маємо сформувати мережу ліцеїв, у тому числі професійних, тому що діти будуть навчатися до 9-го класу, а далі - буде іспит, відповідно, хтось піде в академічний ліцей, а хтось - у професійний або фаховий коледж. Школа має підготувати учня до життя у світі, який швидко змінюється.
Місто робить багато, щоб діти хотіли йти в профліцеї. Технології йдуть вперед, і коли ми говоримо про спеціальності електрика, електрозварювальника, токаря, слюсаря - це вже зовсім інша робота, ніж колись.
А коли ми говоримо про рівень заробітної плати, то тут приємно констатувати, що гарний електрик, гарний сантехнік, гарний електрозварювальник отримує набагато більше, ніж середній працівник з вищою освітою.
Але наша задача – підготувати сьогодні інфраструктуру професійної школи так, щоб підлітки хотіли туди йти навчатися.
Коли ми замислюємося, що робити, щоб не занепадали міста, то в першу чергу потрібно тримати ось цей баланс, з чого ми й почали розмову: в структурі бюджету не повинно бути одного-двох платників податків, від яких залежало б все місто. Щоб була справедлива підтримка малого і середнього бізнесу, щоб мешканцям Житомира набагато простіше було знайти роботу, щоб в них був вибір різних підприємств, і відповідно - конкуренція між підприємствами за робітника. Тоді ми побачимо, що бізнес буде підвищувати заробітну плату. А як наслідок - люди будуть залишатися у місті. Має бути належна інфраструктура, для того, щоб молоді сім'ї мали змогу без проблем віддати дитину до садочку, до школи, записати в гурток, спортивну секцію. І обов’язково - відповідної якості комунальні послуги.
- Люди чомусь думають, якщо прийде до влади месія, і з цим месією всім буде щастя. Раніше це обговорювалось під тезою про роль особистості в історії. Чи може одна людина прийти на посаду міського голови Житомира і зробити всім добре?
- Мені б цього теж дуже хотілося, але ми схильні когось ідеалізувати, а когось навпаки демонізувати, і відповідно очікування наші такі самі. Але це не зможе зробити жодна людина. Жодна громада в країні не є островом, на який нічого не може вплинути, навіть випадково. Коли ми говоримо про владу, ми розуміємо, що це ті, кого ми обрали самі мешканці. І ми за це маємо відповідати.
Якщо нам щось не подобається, ми маємо задати собі питання на наступних виборах. Але якщо збереться команда однодумців, яка рухається в одному напрямку одночасно, може бути гарний результат. Тут точно не про месію, тут про кропітку роботу.
Не вирішальну, але в той же час дуже важливу роль грає держава: наскільки прийняті рішення допомагають містам розвиватися. Під час війни важко їх оцінити, тому що жодна людина не знає, в яких умовах вони приймалися.
- Ви людина, яка працює з цифрами, яка оперує бюджетом. Через скільки років Житомир буде містом багатих людей?
- Мені б не хотілося взагалі, чесно скажу, щоб Житомир був містом багатих людей.
Хочеться, щоб це було місто щасливих людей. Тому що не завжди люди, які мають кошти, є щасливими, а щастя не завжди вимірюється виключно в коштах. Тому так.
Інтерв’ю провела Лариса Бекета, журналіст
