З нагоди Великодня, важливим атрибутом якого є писанка, ми зустрілися з Марією Володимирівною Масловською, заступником директора інституту філології і журналістики Житомирського Державного університету ім.. І. Франка.
- На Житомирщині мало хто пише писанки. Цікаво, звідки у Вас ця, досить рідкісна діяльність?
- Справа в тім, що я з родини писанкарів у четвертому поколінні. Писанки писала моя мама , бабуся, прабабуся, я пишу, і мій син - «технар» хоч побічно, але займається даним мистецтвом. І взагалі, в нашій родині завжди цінували все українське. Прабабуся ж, крім писання яєць, була бабкою - повитухою (приймала роди) та займалась народним лікуванням. Я ж перший раз взяла в руки «писачок», коли мені було приблизно шість років. Писати мене вчила переважно бабуся, бо мама не мала вільного часу у зв’язку з великою завантаженістю на роботі. До речі, бабусин «писачок» і дотепер я зберігаю дома як реліквію, яка має для мене неабияку цінність. Це особливий інструмент: паличка з металевим наконечником від шнурка(пам’ятаєте, колись такі шнурки були), старанно випаленого дідусем. Якраз при допомозі цього інструмента бабуся за піст «видавала на гора» цілу копу писанок(60 штук)!
- Добре, а яке визначення для писання писанки є найбільш підходящим?
- Насамперед – це оберіг, це особливий вид мистецтва. Пам’ятаю, перед тим, як приступити до розпису бабуся ретельно мила руки з милом, одягалася у святкове чи просто чисте, молилась «Отче наш», а вже потім бралась за роботу. В такий спосіб людина духовно готується, надихається до творчого відображення світу символами, загальна чисельність яких перевалює за півтори сотні! І кожний з них має своє, неповторне смислове навантаження. Наприклад, яйце – символізує головне - життя, крім того, є символи сонця, води, багатства тощо. Тому писанка - це фактично закодований світ, який відображається творчо, бо кожна людина має своє світосприйняття, врешті свій характер.
- І що, кожен може писати?
- Щоб творити писанки треба мати , як мінімум, три речі. Перше - певні здібності з малювання, бо без дотримання симетрії між носочком і пухом (гостра і тупа частина яйця) неможливо розписати гарно, привабливо, словом, так як слід. Без специфічного інструмента також не обійтися - якраз «писачком» наносяться знаки. І останнє - яйце. Використовувати можна всі пташині яйця. Колись застосовувалися навіть журавлині. Але, за легендою, журавлі чомусь образились на людей, піднялися в небо, і тепер не дають своїх яєць. Але перед писанням яйце слід правильно підготувати:ретельно обробити в соляному розчині, або в олії та обезжирити. Названа «операція» здійснюється для того, аби до яйця добре бралася фарба. Коли ж все готово, можна приступати до справи.
- Все таки, писання писанок для Вас особисто - захоплення чи робота?
- Колись було просто захоплення, згодом стало роботою, бо даній справі я навчаю студентів. І взагалі я вдячна долі, що стала педагогом. З дитинства мріяла виховувати, навіть кумира мала: маму- вчительку моєї подружки. Як зараз пам’ятаю, як вона вранці йшла на роботу з портфеликом в руках через кладку на живописній річці. Так і мені хотілось. І мрія збулася. Спочатку закінчила педучилище, потім Київський та Житомирський педінститути. Тому все життя працюю у сфері виховання, освіти. А ось син мій обрав іншу дорогу - став майстром електротехніки, проте «технарський» профіль не заважає йому також писати писанки, так що генетичність у цій справі відіграє роль зовсім не другорядну.
- Як вважаєте, писання писанок і комерція - речі сумісні?
- Ні, звичайно. Справжнє мистецтво не може бути комерційним. Якщо якусь річ поставлено на конвейєр, вона одразу втрачає свою цінність, стає в один ряд з іншими товарами, з тими ж туфлями чи штанами. Тому це речі не сумісні, і дуже погано, що в наш час на писанках заробляють гроші. Писанка створюється для себе, або ж в якості подарунка. І ми, до речі, на Великдень часто даруємо розписане яйце ректору нашого університету.
- Які проблеми бачите щодо писання писанок на Житомирщині?
- По- перше, зазначу, що писання має чітко виражену регіональну особливість, що проявляється в орнаменті тощо. Писанки Західної України і Слобожанщини переплутати не можливо. Особливість писаних яєць Полісся також існує. Фактом лишається і те, що, Житомирщина, на жаль, багато втратила тут за період комуністичного режиму. Забулися багато символів, мало лишилося майстрів писання. Тому зараз важливим є завдання відродження призабутих традицій, чим, власне, ми займаємося в університеті. І знаєте, студенти нормально ставляться до писання. У моїй практиці за 15 років не було жодного випадку, щоб студент сказав, що не хоче писати писанку.
Федір Підкопитний
