В 1932 році  з групи очолюваної Сергієм Корольовим по вивчення реактивного руху була виділена спеціальна бригада з конструювання крилатих ракет, оснащених рідинними реактивними двигунами (ЖРД). Вибір крилатих ракет як перспективний напрям ракетобудування не випадковий - ще такі патріархи-теоретики космонавтики, як Ціолковський і Цандер, вважали, що ракети, призначені для польотів в космос, потрібно оснащувати крилами. Це дозволить їм розганятися в атмосфері по похилій траєкторії, використовуючи підйомну силу і не витрачаючи, таким чином, зайвого пального.

Крім того, в ГВРР здогадувалися, що саме реактивні двигуни стануть майбутнім літакобудування. Гвинтові літальні апарати підійшли до порогу своїх можливостей: світові рекорди швидкості, поставлені в іменитих гонках літаків на приз французької машинобудівної фірми Шнейдер-Крезо, не перевищували 700 км / год. Установка на літаках потужніших поршневих моторів не дозволяла збільшити швидкість, оскільки разом з потужністю пропорційно збільшувався і вага літального апарату. Досліди з реактивними двигунами показували, що тут такого жорсткого межі поки немає.

Бригада приступила до будівництва ракетопланів - літаків з ЖРД. Розробкою першого з них - «Ракетоплан-1 імені XIV річниці Жовтня» (РП-1) безпосередньо керував Корольов. РП-1 був оснащений спирто-кисневим двигуном. Роботи велися під високим покровительством заступника голови Реввійськради СРСР Михайла Тухачевського, жваво цікавився новітніми розробками, які можна було б застосувати у військових цілях. Завдяки Тухачевскому, ГВРР отримав в своє розпорядження полігон в Нахабіно, де проводилися випробування двигуна.

Випробування були проблемними: двигун ніяк не хотів стабільно працювати. Після того, як конструкторам довелося замінити бензин етиловим спиртом, щоб знизити нагрів двигуна, було проведено ще три випробування двигуна, але пальник чхала, кашляла і ледь могла опрацювати довше половини хвилини. В результаті випробувати в цьому польоті ракетоплан так і не вдалося. Невдачі з РП-1 відбилися в настрої Корольова. У 1934 році він опублікував книгу «Ракетний політ у стратосфері», де відгукується про перспективи космічних ракет в досить песимістичних виразах: «Незграбний важкий зліт перевантаженого апарату, політ протягом коротких хвилин на практично нікчемною висоті і потім посадка туди, куди доведеться, так як мотор зупинений через витрачення всього пального ... звідси можна зробити два висновки. Перший - це необхідність і доцільність застосування ракет, відразу розвиваючих достатні швидкості і відчувають тому вельми значні прискорення. Це - завдання сьогоднішнього дня. Другий - політ людини в таких апаратах в даний час ще неможливий. Повторюємо ще раз, що в даному випадку мається на увазі не підйом, а по політ деякому заданому маршруту з працюючим двигуном».

При цьому легендарний конструктор все-таки бачив сенс у будівництві ракет - на його думку, їх головним призначенням могло стати військове: «Зрозуміло, що ракета, завдяки своїм винятковим якостям, т. Е. Швидкості і великому стелі (а значить і великої дальності польоту ), є дуже серйозною зброєю. І саме це треба особливо врахувати всім, хто цікавиться даною галуззю, а не безпідставні поки фантазії про місячних перельотах і рекорди швидкості неіснуючих ракетних літаків ». Тут Корольов, по суті, на десятиліття вперед передбачив шляху розвитку озброєнь - балістичних і крилатих ракет, хоча, зрозуміло, в ті роки ніхто й уявити не міг силу вибуху ядерної зброї.

І все-таки освіту в 1933 році реактивного інституту, що дало конструкторам визнання і можливості, які раніше вони не мали, надихнуло Корольова на продовження робіт. І нехай РП-1 так і не полетів, зате цей апарат послужив прототипом першої крилатої ракети 06 / I, яка геометрично представляла собою його зменшену копію. Двигун, який був встановлений на експериментальній ракеті, був кисневим. Він забезпечував невисоку тягу - максимум 50 кг. Але сама ракета важила і того менше - 30 кг.

Ракета злітала «як літак» - з горизонтальних напрямних. За задумом Корольова, ракета повинна була підніматися по похилій траєкторії - приблизно під кутом 60 ° до горизонту, а після того, як двигун вимкнеться, переходити на який планує політ. Перемикання режимів досягалося за допомогою напівмеханічного керуючого пристрою, який після закінчення заданого відрізка часу відхиляла кермо висоти.

23 травня 1934 року перша крилата ракета 06/1 піднялася в повітря і зробила вдалий політ. Правда, особливої стійкістю в повітрі вона не відрізнялася - модель 06/1 зуміла виконувати фігури вищого пілотажу, але не по розрахунковій траєкторії. Ось чому в наступних моделях довелося багато доопрацювати. Успіх експериментів змінив ставлення Корольова до питання про те, коли ж людство вийде в космос - в доповіді «Крилаті ракети і застосування їх для польоту людини», який він прочитав 2 березня 1935 на I Всесоюзній конференції по застосуванню ракетних апаратів для дослідження стратосфери, інженер наводить розрахунки, який, як він сподівався, знадобляться вже зовсім скоро: «Якщо звернутися до розгляду питання про кількість людей, які повинні безпосередньо брати участь в такому експериментальному польоті, то хоча і було б бажано мати двох і навіть трьох чоловік, але так як кожен зайвий кілограм навантаження має, як ми побачимо далі, виняткове значення, слід спершу зупинитися на одній людині. Таким чином корисне навантаження крилатої ракети буде в першому наближенні складатися з 80 кг - вага однієї людини, 30 кг - вага його спорядження, разом 110 кг».

 Насправді до польоту людини в космос залишалося понад чверть століття - попереду Корольова чекали арешт, табір, робота в шарашці під час Німецько-радянської війни. Та й ракети, які доставлять в космос перший супутник Землі і першого в історії космонавта, аж ніяк не будуть крилатими. І все ж експерименти, який група Корольова вела в середині 1930-х років, не пройшли даром: досить сказати, що вони застосовувалися в розробці реактивних прискорювачів, які давали можливість збільшити швидкість знаменитих «пішаків» - наймасовіших пікіруючих бомбардувальників часів війни «Пе-2» - майже на сотню кілометрів на годину.