13 листопада 2019, 11:50 Житомир: °C
Олена Білошицька-Костюкевич
Письменник. Незалежний оглядач. Лауреат літературно-мистецької премії імені Лесі Українки

Божі тварі чи звичайна історія?

 

 
Виставу за п’єсою Марії Ладо «Очень простая история» (назва мовою оригіналу) в Житомирському академічному обласному музично-драматичному  театрі ім. І.  Кочерги (режисер-постановник заслужений діяч мистецтв України Наталія Тімошкіна) автор цих рядків дивилася в день прем’єри кілька років назад. А нещодавно  цю ж п’єсу  довелося побачити паралельно у Київському академічному Молодому театрі (режисер-постановник Тарас Криворученко) і знову ж у Житомирі. Авторську назву притчі – жанр визначила сама пані Ладо – творці спектаклів трансформували у «Звичайну історію» (Київ) і «Божі тварі» (Житомир). Коли представляється можливість порівняти постановки в різних театрах, то, зазвичай, поле  як для чуттєвого, так і раціонального сприйняття твору значно розширюється. Закладені пані Тімошкіною смисли і вдало розставлені акценти  перетворили досить ординарний твір на дійство, що запам’ятовується як ефектне видовище, емоційно зачіпає і спонукає до роздумів, які виходять за межі драматургічного матеріалу. Це і було приводом  до написання статті, яка опублікована 27 березня 2013 року  у щоденній всеукраїнській газеті «День» (охочі легко знайдуть її на сайті цього видання). Текст статті, що був наданий редакції, за згодою сторін було скорочено. Щоб не порушувати авторський договір із ПрАТ «Українська прес-група» (видавцем газети «День»), яке є власником прав на текст, нижче подається текст, який не увійшов у газетну публікацію. Зрозуміло, що порушення цілісності матеріалу впливає на загальне сприйняття, але бажання згадати якомога більше виконавців змушує автора йти на таку «жертву».
… Романтичною зустріччю Даші (артистка Світлана Гонтарська) і Олексія (артист Олег Рогов) починається ця проста історія в житомирському театрі. А ще лунає голосочок дитини, який сповіщає, що вона, дитина, вже є, хоча майбутні батьки про це не знають. Ніжний голосок ще не раз буде звучати у знакові моменти, великою мірою підсилюючи емоційне сприйняття дійства. І це не лише вдалий режисерський прийом пані Тімошкіної, а свідчення певного гуманістичного світосприйняття. 
Якщо говорити про житомирський театр, то в «людських» ролях запам’ятались згаданий Олег Рогов (закоханий хлопець) і актори, які втілили образ його батька (згідно авторського задуму, названого просто Сусідом), а саме з. а. України Микола Карпович та Андрій Доманський. Першому особливо вдалася сцена, де він зумів надзвичайно природно відтворити розпач і біль людини, яка тільки що втратила найближчу людину, свого батька. А сам Сусід у виконанні житомирських акторів (із відмінностями, притаманним кожному)  не виглядає безпросвітним алкоголіком. Насамперед, це людина з чутливою, вразливою душею, хоча в першоджерелі його зображено типовим сільським п’яничкою, задрипанцем, ледь не безхатьком, що опустився до крайньої межі. А у Доманського і у Карповича це людина, яка глибоко переживає навколишні події і вразлива до несправедливості, до зла, яке навколо. Тому самогубство Сусіда задля спасіння дитини, яка  має з’явитися на світ Божий, але може й не з’явитися,  в їхній інтерпретації набуває звучання високої жертовності.  
 
В Молодому театрі особливо запам’яталося режисерське рішення однієї з останніх мізансцен. Тепер уже Сусід (н. а України Ярослав Гаврилюк), але в янгольській подобі,  керує Господарем (артист Ігор Щербак), вказує, що тому робити, направляє і ледь не повчає його, поблажливо спостерігаючи за процесом. І все це відтворено  яскраво, динамічно і комічно одночасно…
…Вистави за  п’єсою  М. Ладо «Дуже проста історія», подекуди із деякими змінами у назві, статі персонажів-тварин та у музичних й «політінфомаційних» репліках дійових осіб можна знайти у репертуарі значної частини українських театрів… Якщо артисти з різних міст тим чи іншим «прочитанням» однієї й тієї ж п’єси зуміли пробудити в глядачах добрі почуття і думки, їм слід тільки подякувати.
 
 
 
Сусід (н. а України Ярослав Гаврилюк) і Господар (артист Ігор Щербак).
 
Трохи дивно виглядала пані Тамара Яценко у ролі Свині (на фото вже в янгольській подобі), але на те, видно, була режисерська воля. 
 
 Режисерське трактування і акторська майстерність створили на житомирській сцені повноправні образи-типажі зі своєю історією життя, почуттями, які цікаві своєю індивідуальністю. 
 
Антиподи: Собака (артист Микола Варфоломєєв) – добрий шалапут-бешкетник із душею  романтика і Півень (артист Петро Авраменко) – екстравагантна, ексцентрична претензія на інтелігентність.