Перші поселенці чеського походження з’явились на українських землях ще в XIII ст. – на півночі Галицького князівства, у XIV – XV ст. вони cелились на південь до Львова, а далі аж до молдовських кордонів. Значна кількість чехів приїхала в Україну, в тому числі й на Волинь, у другій половині XIX століття. Зокрема, в 1864 році 17 сімейств із Богемії поселились у Лубенському повіті й утворили тут перше поселення Людгардівку. У Рівному була створена приватна компанія, яка займалася скуповуванням земель для вихідців із Чехії

Переселення їх на Волинь посилилося після 1867 року, коли царський уряд гарантував їм свободу віросповідання, звільняв на п’ять років від сплати податків і поземельних зборів, військової служби. Російський уряд сподівався також використати чехів для послаблення в краї полонізації і католицизму. З цим було пов’язано постанову Комітету міністрів від 10 червня 1870 року «О водворении чехов на Волыни», яка надавала колоністам великі пільги. Внаслідок цього лише за 1868 – 1870 роки сюди переселилося 921 сімейство, а в 1875 році на Волині їх налічувалося 2190. За даними 1884 року в губернії поселилося 19699 чехів. Найбільше у Луцькому повіті (10 поселень). Чехи осідали у Лубенському, Луцькому, Рівненському, Новоград-Волинському, Житомирському, Овруцькому повітах.

У 1884 році у приватній власності їх знаходилося 34519 десятин землі, а також 1128 десятин орендованих. Чехи-переселенці належали до різних майнових груп, тобто існувала майнова диференціація. Вони були заможнішими за місцеве корінне населення. Середній земельний наділ у переселенців становив 8-15 моргів, тоді як в українських селян максимальний – 6,8 морга.

Незважаючи на пільги, чехів на місцях чекали й труднощі. Передусім вони виникали через неправильне оформлення документів. Близько половини переселенців, які купували землі в 1869 – 1871 рр., були обдурені або продавцями, або власними агентами. Про це свідчить і позов чеської громади колонії с. Вільшанки Житомирського повіту про недодержання умов і видання купчої. Лише 57 % чехів володіло землею за купчими.

З 1870 року чеські переселенці на Волині, які прийняли російське підданство, одержали право організовувати окремі общини і волості. В результаті цього виникли чотири чеські волості: Любечівська, Купичівська, Луцька, Рівненська.

За переписом 1897 року на Волині налічувалося 27670 чехів, 66,2 % яких були православними, 28,6 % римо- католиками. Прийняти православ’я чехів змусив царський уряд. У 1892 р. він заборонив іноземцям купувати землю у власність. Винятком були православні колоністи.

Чехи селилися переважно біля великих доріг. У глибині ж прокладали дороги до найближчого шляху. Вони будували 2- 4-х кімнатні будинки, садиби обгороджували, всюди панувала чистота і порядок. Переселенці цінували землю, дбайливо її обробляли, осушували. Займалися зернових культур, городництвом, садівництвом, розведенням молочної худоби.

На Волинь чехи принесли культуру вирощування хмелю. Хмелярство стало одним із джерел добробуту колоністів. Навіть у найбільш несприятливий за врожайністю й цінами рік, реалізація хмелю давала не менше 100 крб з десятини, а в середні й добрі роки від 1000 до 1800 крб. Завдяки надзвичайним зусиллям і працелюбству чехи досягли в Україні певного достатку.

Вони створили квітучі поселення, які своїм культурним веденням господарства служили добрим прикладом для місцевого населення. Кожен чех-селянин мав у своєму дворі необхідну сільськогосподарську техніку: плуги, борони, сівалки, жниварки, молотарки, віялки. Застосовувалося травосіяння (конюшина), удобрення землі.

Чеські промисловці Махачек і Янса, брати Альбрехти заснували ряд пивоварених заводів у

Житомирі.

Колоністи багато уваги приділяли розвитку освіти. Майже в кожному чеському поселенні була своя школа, молитовня. Так, у 1890 році у 23 школах на Волині навчалося 1162 чеські дитини, із них 436 дівчаток. 21 школа утримувалася тільки на кошти чехів, 6 на дотації казни, у 8 навчалися російські та українські діти.

Рівень грамотності чехів за переписом 1897 року становив майже 60 % , тому вони посідали, перше місце серед інших національностей, які мешкали у Волинській Губернії.

В кінці 70-х років потік чеських переселенців на Волинь зменшився. Це було пов’язано з відміною пільг і введенням для чехів з 1874 року військового обов’язку.

Нас цікавить істрія чехів на Черняхівщині.

Однією з перших чеських колоній на території сучасного Черняхівського району було поселення Окілок.

Група чехів викупила частину «недвижимого имения» в слободі Окілок, яка належала поміщиці Браунштайн. Куплено 596 десятин землі за 19 тисяч рублів в золоті. Ця група чехів складалась із 19 хазяїв, кожен купив стільки, скільки мав грошей, до списку купців входили: Олександр Покорні, Иосиф Шут, Іван Кутек, Йосип Книтель, Іван Крейза, Франц Покорні, Йосиф Шлєгр, Матей Сладек, Франц Лукавський, Иосиф Седлачек, Франц Крейза, Адольф Врбата, Карел Арбата, Іван Ланк, Франц Фіксл, Йосиф Андрее, Алойс Сіржінек, Йосиф Достал, Вацлав Котвалд.

Одна з вулиць села називалась Замецька, центральна вулиця села називалась Пулинська.

Назва села Okolek виникла тому, що купці-імігранти будували свої будинки край лісу, а це на чеській мові значить Okolek. Так і назвали село. Пізніше назва села була змінена на Окілок.

1911-1913 роках в Окілку вибрукували вулицю Пулинську. Всі господарі прилеглих до вулиці будинків були зобов'язані возити камінь із Скалобова і Пекарщини.

В той час, рідко в яких селах була брукована дорога.

Одними із перших окілчани почали вирощувати хміль, який довгий час був найкращим за якістю в області.

В 80-тих роках XIX ст. була збудована перша чеська школа. В 1926-1928 роках в селі Окілок за державні кошти була збудована нова велика школа. В тих же роках XIX ст. був закладений цвинтар.

1888 році виникла велика пожежа у господаря Кнителя. Після чого жителі села побудували протипожежний будинок, а земельну ділянку для забудови подарували господарі Книтель та Андрее.

1926 року в селі диригент Балцар заснував музичний оркестр.

В кінці XVIII ст. один раз на тиждень із залізничної станції Будня, а з 1923 року з міста Черняхів в село доставляли пошту.

В 1926 році в селі Окілок була збудована молочарня. Молоко сюди привозили із 10 сіл, виробляли масло та сир.

В 1930 році в селі було організовано колгосп.

В 1935 році після розпорядження уряду про ліквідацію хуторів ряд українських родин переселяється в Окілок.

12 серпня 1941 року до обіду в Окілку з'явились окупанти. Окупація тривала до 29 грудня 1943 року. 61 житель села Окілка воював в рядах Радянської Армії та Чеської генерала Сво¬боди, яка організовувалась у Бузулиці.

Під час війни з фашистською Німеччиною загинули 31 житель села Окілка, в тому числі 5 українців.

В травні 1946 року згідно домовленості між урядами Чехословаччини та Радянського Союзу громадяни чеської та словацької національності повернулися в Чехословаччину.

Виселяли чехів також з с. колонія Івановичі. Хати залишились пустками. їх почали заселяти люди з навколишніх сіл. На даний час із корінних жителів (колоністів) на території села Івановичі залишилась лише сім'я Куни Володимира.

Уродженцем колонії Івановичі був німецький письменник Ернст Кончак (1903 — І979р.р.).

Чеською колонією було також Горбаші (нині с. Велика Горбаша). Велика Горбаша належало до Черняхівської волості Житомирського повіту.

До 1902 року 400 десятин землі належало пану Піховському (інженеру шосейних доріг), який проживав в м. Києві, а маєтком керував управитель Висоцький , який проживав в селі. У 1895 році Піховський продав землі села пану Рожнатовському. У 1902 році Рожнатовський продав землі чехам - колоністам, які утворили цілу вулицю. І сьогодні в селі живуть нащадки колоністів. Є і вулиця Чеська, на якій до цього часу збереглися жилі будинки (приміщення школи, квартира вчителів, спортзал), збудовані талановитими чеськими майстрами. Колгосп імені Шевченка було створено у 1930 році.

Дещо про високівських чехів. До реформи 1861 року землі Високого та його жителі-кріпаки належали польським магнатам Підгородинським, Страшевським та іншим. Важко жилося селянам у панській неволі. Не розгинаючись, працювали вони на пана зранку до ночі. Пан міг з власної примхи поміняти чи продати їх іншому землевласникові.

В 1870 році землі буди скуплені німцями - колоністами та чехами. Найкращі угіддя дісталися чеху Веберу, який побудував у Високому хмелесушарки та пивоварний завод, два вітряки, млин сортового помолу, олійні . Колоністи утворили нове поселення, яке одержало назву Високе - Чеське, на відміну від Високого - Українського, де жили корінні жителі села Високе.

Перед початком першої світової війни на Волині проживало 27400 чехів. Найбільше в Любешівському повіті – 10836, Житомирському – 3642, ВолодимирВолинському – 2782, Луцькому – 162, Новоград – Волинському -781, Овруцькому – 508 чоловік. У Коростенському окрузі чехи мешкали в 143 населених пунктах: Базарському повіті у 67, Кутузівському — у 76, у Житомирському окрузі в 249 населених пунктах, зокрема в Піщевському повіті – в 65, Черняхівському – в 80, Пулинському – в 104. У Шепетівському окрузі в 125 населених пунктах: в Анапольському повіті – у 38, Славутському – в 29, Плужанському – в 58.

На 1 листопада 1926 року у Волинському окрузі діяло 94 національні сільради, з них 4 чеські.иПросвітницька робота серед чехів полягала в ліквідації неписьменності, створенні національних шкіл, хатчиталень, клубів, бібліотек. У 1924 році з цією метою при Волинському відділі наросвіти створили окреме чехо-словацьке бюро. В 1925 році діяли: чеська школа в Окілку (Черняхівський район), яка обслуговувала 48 дітей, Зороківська 4-річна трудова школа, Іванівська з чеською мовою викладання, Крученецька 4-річна школа для українських і чеських дітей, в селі Високому – чеська школа, де вчилося 69 чехів.

18 квітня 1924 року Волинська губернська адміністра тивнотериторіальна комісія заслухала клопотання уповнова жених чеських колоній Висока, Чуранди, Горбаші Житомирсь кого округу, які на підставі рішення загальних зборів звернулись з проханням організувати ВисокоЧеську сільраду з центром у Високій. На території Житомирщини було створено 12 чеських рад.

У лютому 1928 р. було заарештовано 11 членів сільськогосподарського товариства «Друзство». Це були голови, секретарі та члени правління: Е. Малі, Ф. Щастний, В. Бочек, Е. Альбрехт, Й. Душек, О. Ворошило (колонія Крошня Чеська), М. Краль (с. Високо-Чеське), В. Голпух (колонія Виногради), В. Постл, Й. Достал (колонія Окілок), К. Фіксель (Черняхів).

На Волині у кінці 1923 р. під керівництвом В. Чермака, уповноваженого у справах сільськогосподарського кредиту від чеського представництва в Москві, у чеських колоніях Крошня Чеська, Окілок, Чуранда, Високо-Чеське та у місті Черняхів були створені сільськогосподарські товариства «Друзство», члени яких займалися реалізацією сільськогосподарських машин, що надходили з Чехословаччини. Статут «Друзства», у якому в числі інших пунктів передбачалася можливість прийому в члени товариства заможних селян та закрите голосування при вирішенні важливих питань, не був затверджений відповідними радянськими органами як такий, що не відповідав типовому статуту радянських кооперативів.

Поки тривала тяганина із розглядом статуту, організації розпочали роботу. Були зібрані членські та пайові внески, почала надходити сільськогосподарська техніка. Слідство констатувало, що під прикриттям «Друзства» звинувачені займалися антирадянською агітацією, підривали роботу радянських кредитних органів, завдавали збитків чехам-колоністам, підтримували звʼязок з чеським консульством і передавали відомості економічного характеру В. Чермаку і Є. Рихліку.

Ще до приходу більшовиків до влади чеські селяни розпочали використовувати у сільському господарстві машинну силу, яка значно прискорювала виконання необхідних робіт та відчутно полегшувала працю.

Примітивна техніка ручної роботи як от віяння лопатою, сіяння вручну, жатка серпом, молотьба ціпом дедалі частіше видавалася пережитком минулого, адже дедалі більша кількість господарів сіяли сівалками, жали жниварками, молотили молотарками, що їх приводив у рух двигун або трактор.

Господарства, які входили до складу Крошенської сільради Черняхівського району Волинської округи мали 16 молотарок, 2 жатки, 2 косилки, 34 віялки. Двори Високочеської сільради того ж району розпоряджалися 58 молотарками, 30 жниварками, 45 віялками. Поширеною була форма спільного використання сільськогосподарських машин. Усю цю сільськогосподарську техніку чехи безкоштовно отримали з Чехословаччини у 1925 р..

На 1 січня, 1928 року в Житомирському окрузі було 3 чеські школи, в яких навчалося 85 дітей. 95 % чеського населення України володіли, рідною мовою, 80 % – російською.

Учні одержували допомогу від міністерства шкільництва Чехо-Словаччини. Так, воно безплатно надіслало 30 пакетів з чеськими підручниками, олівцями, зошитами.

При Наркомосі УРСР вживалися заходи до видання чеською мовою букваря та книги для читання через Українську філію центрвидаву. У зв'язку з нестачею вчителів Наркомос запрошував їх з Чехо-Словаччини, а також готував кадри на місцях. В 1928 навчальному році при Житомирському українському педтехнікумі ім. М. Драгоманова був організований чеський семінар для підготовки вчителів, мала відкритися чеська кафедра при одному з педтехнікумів України. Однак на початку 30-х років почалася ліквідація національних чеських сільрад. Національні школи реорганізувалися в українські. В ці ж роки працьовитих чехів, які не знали, що таке злидні і нестатки, почали розкуркулювати і репресовувати.

В далеких північних таборах обірвалося життя відомого чеського педагога з Київщини Ярослава Боучка, вченого-етнографа і громадського діяча Євгена Рихліка і багатьох інших.

У кожній чеській хаті була піч, але іншої конструкції, ніж у корінних мешканців краю. У печах пекли хліб, пироги, а їжу варили на плитах, яких на кухні було 3–4. Досить часто плити, грубки були обкладені кахлями. У коминах печей були вмуровані залізні прути, до яких підвішували для коптіння сало, м’ясо, ковбасу. У деяких господарствах коптильні були зведені на подвір’ях. Хати і хліви в селі були криті соломою і зрідка – ґонтою. Біля хат стояли погреби, колодязі з «журавлями».

Чеські колоністи, в основному, займалися сільським господарством, на вищому рівні, аніж корінні мешканці краю. У колоніях можна було зустріти і добротну молочну худобу, і млини, сіялки та багато іншого сільськогосподарського реманенту. Чехи-переселенці були більш заповзятливими та культурнішими з-поміж волинського селянства. Успішно провадили торгівлю і різного роду ремісниче виробництво. Тримали по декілька дійних корів, свиней, пару робочих і пару коней на виїзд. У кожній хаті був сепаратор, і з переробленого молока виробляли масло, яке збували в м.Острозі, а після 1921 р. в м. Славуті. Прокидалися о 2-3 годині ночі, запрягали коней, вантажили на фаетон масло і везли до Славути, де здавали євреям гуртом. Це було до колективізації. Випаси були поділені на секції, у яких по черзі пасли худобу чехи та німці. Там були викопані криниці, а біля них стояли дерев’яні корита для води. Орної землі в чехів було мало. Сіяли більше жита, яке виростало, за свідченнями очевидців, до 1,5 м. Жито жали серпами. Поля удобрювали гноєм. За подвір’ями під гноївку було відведено спеціяльне місце, де за зиму збиралася гора гною, який весною вивозили на поля возами.

На початку колективізації, чехи, аби не здавати власну худобу, свиней, овець та коней до колгоспу, масово їх вирізали та продавали. Якщо у господарствах жителів Крошенської сільради Черняхівського району Волинської округи 1928 р. та 1929 р. знаходилося відповідно 248 і 247 корів, то у 1930 р. їх кількість скоротилася до 192 особин. Причому, найбільше скорочення відбулося серед молодняка. Якщо корів віком 1-2 роки у 1929 р. було 23 особин, то наступного року залишилося лише 5. Кількість голів свиней скоротилася з 92 до 20, коней – з 151 до 95. Місцеві чехи також зарізали усі 10 овець. У господарствах, що належали до Високочеської сільради того ж району сукупна кількість великої рогатої худоби скоротилася на половину. Кількість господарств, які мали два коня скоротилася з 45 до 5. Однак, збільшилася кількість дворів з одним конем – з 37 до 42 та зменшилася кількість безкінних – з 18 до 7.

Чеські колгоспи : (Висока, Вільшанка, Околек) приймали участь у виставках досягнень народного

господарства. Й. Цвирк з Околека став Героєм Соціалістичної Праці СРСР