Книга «Сходження. Прапор України на вершинах світу» Павла Білошицького –  літопис видатної патріотичної програми у поєднанні  з роздумами про долю країни, нації, науки. Автор – лікар, математик, доктор медичних наук, лауреат Державної премії України в галузі науки (2000), учений із світовим ім’ям – на 5-ому Всесвітньому конгресі з проблем високогірної  фізіології в Барселоні (2002) нагороджений медаллю «За честь, гідність і співробітництво в науці», академік Української академії наук та Міжнародної академії безпеки життєдіяльності, автор понад 300 наукових праць, монографій, винаходів у галузі авіакосмічної, екстремальної спортивної медицини, математичної біології, біоінформатики, чемпіон України з альпінізму в висотно-віковому класі (1997)…

   Сучасна історія підняття українського національного (а від проголошення незалежності – державного) прапора на найвищі вершини майже всіх континентів і багатьох країн веде свій відлік із 9 серпня 1990 року. Саме в цей день киянин, доктор медичних наук Павло Білошицький, який знаходився у французькому альпійському містечку Шамоні в складі науково-спортивної експедиції, підняв наш історичний символ на найвищу гору Західної Європи Монблан. Допомагали йому і разом з ним піднялись на вершину альпіністи з Севастополя (!!!) В.Пархоменко та Г.Сліпець. 

Як пізніше розповідав він сам, ідея підняття прапору на гірські вершини прийшла до нього, коли Верховною Радою УРСР була прийнята Декларація про державний суверенітет України, тобто 16 липня 1990 року. Тоді ж була здійснена спроба доставити стяг на гору Ельбрус (Кавказький хребет). Всього автор називає двадцять чотири (!!!) вершини і один віддалений високогірний перевал у Тібеті, куди з 9 серпня 1990 по серпень 2004 року доставлявся український прапор – на одинадцять з них П.Білошицький піднімався особисто (в більшості разом із товаришами). За цей час, крім згаданих гір, були підкорені найвищі вершини світу та різних континентів та країн: Еверест, Мак-Кінлі, Кіліманджаро, Аконкагуа, Говерла, Фудзіяма і ще низка інших.

Однак, це – не єдиний зміст книги «Сходження». Працюючи впродовж десятиліть в системі Академії наук УРСР, яка із здобуттям незалежності перейменована на Національну академію наук України, автор знає ситуацію в ній, так би мовити, зсередини. І вельми критично ставиться до її нинішнього керівництва та його дій. На переконання П.Білошицького, і він це обґрунтовує в спеціальному розділі книги, НАНУ не стала двигуном наукового і технологічного прогресу України, а, навпаки, гальмує його. 

Кредо і суспільна позиція самого автора в назві і рядках однієї з глав – «Жити в хаті скраю права я не маю!». Тут найбільш повно розкрита його позиція як громадянина, як українського патріота, описані епізоди його участі в тих чи інших визначних подіях останніх десятиріч. Йому болить за країну, за людей, за націю, за правду, за справедливість.  І це, без перебільшення – гідна позиція. 

Крім всього, книжка написана доступно, цікаво, гарною українською мовою, з почуттям гумору, а де треба – з іронією і навіть сарказмом.