Я народивсь на третій день війни
у сорок першім…
…А в мене – рахунок з війною.
Яку звинувачую в смерті.
Яку звинувачую в смерті
І тата мого, і матусі.
Я ладен війну, мої друзі,
Убити, спалити, роздерти!..
Григорій Макарович Ткаченко (1941-2014) народився в селі Покришеві Брусилівського району. Йому, дитині війни, судилася нелегка доля сироти, чий батько не повернувся з фронту, а змучена бідами мати рано покинула цей світ. Та природній талант, яким щедро був наділений юнак, старанність, наполегливість у досягненні мети проклали йому дорогу в цікаве й змістовне життя.
…Щоб там не було, а моє непросте дошкільне дитинство ніби стало джерельцем на кінчику пера. На все життя. І служило воно мені, це перо, дуже довго.
По закінченні школи вчився у Київському художньому технікумі прикладного мистецтва.
Закінчив Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка.
Майже 45 років віддав журналістській роботі.
Крокує газетним рядочком
Стежина моя журналістська
Крізь роки, де нема холодочків,
Де витримка треба армійська.
Обирав цю стежину свідомо
Йду – і кудись відступає втома:
Світ многоликий на мене дивиться…
Маю роботу, що словом живиться.
......
|
Серед працівників редакції
обласної громадсько-політичної газети
|
Моя ти професія яснопера!
Все з людьми,
для людей
і на людях.
Півстоліття тому й дотепера
Когось гріють слова мої,
будять.
…Все в дорозі,
в тривозі,
на нервах
І в стежках,
що вдаряють у груди!
…І все – до людей, до могутнього, невичерпаного океану їх непростих біографій, їх бажань, рукотворних діянь і насущних проблем. Були, вони, ці стежки, стежиночки привітними, добрими й радісними. Правда, іноді траплялися серед них сумні, журливі, а ще болючі, від яких душа ридала, не знаходячи потрібних слів чи хоча б маленьку надію, щоб подолати чиюсь безвихідь.
Григорій Макарович є автором поетичних та прозових творів, частина з яких присвячена рідній Брусилівщині.
Його твори – про час і про себе, про людську пам’ять і байдужість, про високу мораль і духовне браконьєрство, про вірність і зраду, пристрасті і розчарування, про ті випробування, що випадають на долю людини протягом життя, про її поведінку і моральний вибір та боротьбу за виживання в сучасному світі.
Мелодійність поезії Григорія Ткаченка, її ліричний настрій, щедрість емоцій, що линуть від серця, дали підставу знаним житомирським композиторам Івану Островерхому та Борису Мельничуку покласти ряд віршів на музику.
Художня творчість Григорія Макаровича Ткаченка, журналіста за професією і поета за покликом серця, посідає помітне місце на літературній карті нашого краю. Він добре знав цей своєрідний і мальовничий куточок Полісся, знав його людей, в яких завжди було непросте життя і вічні тривоги за хліб насущний.
Особливо схвильовано розповідав Григорій Ткаченко про річечку дитинства – Здвиж, про яку, здається, ще ніхто з такою любов’ю не писав. І тому вона, несучи свої води з повоєнних років у сьогоднішній день, об’єднує людей Брусилівщини – тих чиє коріння проросло в ній з давнини і тих, обпалених Чорнобилем, кому судилась переселенська доля.
Брусилівська щира моя сторона!
Ти дзвениш у мені, як струна:
Часом схлипуєш трепетно й гірко,
Часом серце лоскоче стерня
І знайомі селянські задвірки.
Брусилівська щедра моя сторона!
Ти під сонцем живеш не одна.
Ти – прихисток Лугин і Народич.
Вистачає усім і тепла, і зерна,
Бо на них все довкілля тут родить.
Брусилівська рідна моя сторона!
Я побачив тебе не з вікна,
І тому ти у мене єдина.
Це твоя у житах далина
Мене кличе щоразу, як сина.
Тема любові до рідного краю тісно пов’язана із темою матері. Образ матері один із найцінніших і найтрепетніших у поетичному світі, Григорія Ткаченка. Він величний і вічний. Це найвище духовне начало, що втілює любов до праці людей, природи, пісні, одвічних супутників життя.
А ще життя нагадує –
І погодитись мусив,
Що без моєї неньки, любої матусі,
Протягом останніх років з-під пера поважного за віком і молодого душею автора виходили книги, які представляли його творчий набуток: повісті, оповідання, вірші, новели, драматичні поеми, пісні, бувальщини та присвяти, збірка нарисів про відомих людей рідного краю, а також окремих «болючих» журналістських матеріалів, переважна більшість яких була опублікована в обласній газеті.
Видання поетичних та прозових творів Григорія Макаровича Ткаченка збагатили фонд нашої бібліотеки, яка неодноразово проводила їх презентації для громадськості району.
|
Письменники Г.Ткаченко та В. Сташук |
|
Відгуки у місцевій пресі |
Не часто доводиться зустрічатися у повсякденному житті з письменниками.
Але такі зустрічі – завжди подія, яка залишається в пам’яті надовго.
|
З читачами |
|
З працівниками бібліотеки |
Таки не легко буть самим собою.
А ти тримайсь і не здавайсь!
Лише тоді
Не понесе, як тріску за водою
У фокусі розгнузданих подій.
Перегорнувши сторінки книг, з приємністю відзначаєш чесну позицію автора у житті – це вірші справжнього патріота і громадянина, який умів відстоювати Правду у двобої з Кривдою у часи найтяжчих випробувань.
Спрага творити добро і красу, відстоювати справедливість, гнівно засуджувати тих, хто забуває про народ, для якого навіть у найчорніші дні «Шепоче жито: жити! жить!» - ось яким було кредо Григорія Макаровича Ткаченка.
Саме тому висловлено клопотання про присвоєння Брусилівській центральній районній бібліотеці імені Григорія Макаровича Ткаченка – уродженця с. Покришів Брусилівського району, журналіста, письменника – "з метою вшануванні пам´яті цієї багатогранної обдарованої людини, чия творча спадщина є скарбницею духовності, взірцем патріотизму та любові до людей".
Джерело: Библиомир - ОК! http://bibliomirok.blogspot.com/2015/06/blog-post_24.html?spref=fb
При створенні повідомлення використано:
- матеріали з фондів Брусилівської районної бібліотеки;
- сценарій вечора-портрета «Співець краси, природи і людини», складений методистом бібліотеки Т.С. Червонюк;
- матеріали з відкритих джерел;
- автор шаблону для презентації - Ранько Елена Алексеевна, учитель начальных классов МАОУ лицей №21 г. Иваново Сайт:
http://pedsovet.su/