Відвідавши місцевий краєзнавчий музей, вдалося довідатися чимало цікавого. Отож коднянська земля - край, де перегукуються віки. Немає такого відрізка часу, який би не залишив тут пам’ять про себе. Перша назва містечка - Кодеденград. Назва ця має спільний корінь з іменем козацького міста на Запорізьких просторах - Кодак. Чумацьким шляхом, що пролягає тут, не раз мчали і орди завойовників, по ньому скакали козацькі загони. Чимало істориків, у тому числі й місцевих краєзнавців, вважають, що Кодня увібрала в себе й нині висвічує для нас далеку минувшину, усе, що було позавчора і вчора. В одному селі, можна сказати, вмістилася майже вся історія України. В документах, датованих 1301 р., містечко згадується як Кодеденград, що зазнало руйнувань від татаро-монгольської навали. На той час воно було фортецею для захисту від нападників. Небезпека чатувала тут постійно. Адже через містечко пролягав торговий шлях із півночі на південь, до Чорного моря. В народі його називали або Чумацьким, або Чорним. Певно, тому, що через постійні набіги татар він був надто небезпечним. Зазнала Кодня і влади литовців, і диких руйнувань загонів хана Менглі-Гірея. Патріоти села, як і всієї України, виявили свою мужність у визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького за національну незалежність.
Чи не найтрагічніші події цього краю пов’язані з Коліївщиною. Як свідчать історичні відомості, перша згадка про гайдамацькі загони датується 1715 р. Гайдамаки - бунтарі проти кріпосницької гіркої долі, хоробрі лицарі знедоленого народу. Втікачі від панського гноблення осідали в пониззі Дніпра. Гайдамацький кіш розростався, сповнюючись селянами з усіх країв. Початок Коліївщини було проголошено в Мотронинському монастирі на свято Пресвятої Трійці 1768 р. Організатором повстання став Максим Залізняк. Після Божественної літургії він вийшов із церкви і прочитав масі віруючих відозву, що відома під іменем «Золота грамота».
В ній - заклик українського народу до повстання проти польських магнатів, ліквідації панщини, відновлення Гетьманщини. До монастиря було підвезено кілька возів зі зброєю, один із ієромонахів освятив її. Виступив Залізняк із 300-ма гайдамаками. Вступаючи в міста, вони ліквідовували панщину, відміняли всі роботи й податки на користь польських панів. Коли українські селяни зустрічали Залізняка хлібом-сіллю, це означало, що вони самі вже вигнали гнобителів. Пересуваючись далі, гайдамаки поповнювали свої добровільні загони. Зупинилися вони на землях біля Умані. До повстанців Залізняка 14 червня 1768 р. приєднався Іван Гонта зі своїми козаками. Вони розпочали облогу Умані. Вступивши до міста, почали розправу над жителями, було знищено тисячі шляхтичів…
Скільки натерпілися українці знущань, зневаги, пригноблення, поневірянь, смертей близьких, що довело їх до такої страшної трагедії - знищення собі подібних! Про ці події говорить Т. Шевченко у «Гайдамаках».
Умань, попри все, стала столицею повстання. Тут проголосили відродження Гетьманщини, полковника Залізняка проголошено гетьманом України. Отож панщина ліквідовувалася, а всі українці ставали вільними козаками. Уманським полковником та головнокомандувачем повстанських сил призначили Івана Гонту. У 1768 р., як і за 120 років перед тим, почала відроджуватися українська державність. Унія повсюди ліквідовувалася. Залізняк вимагав, щоб уніатські священики покидали православні села або ж переходили до православ’я. Все більше населення брало участь у Коліївщині. Польський король, злякавшись такого повстання, попросив у цариці Катерини, щоб допомогла своїм військом. Гайдамаки ж сподівалися, що російське військо прийшло допомагати їм. Заманивши, ніби на перемовини, Залізняка і Гонту, полковник російської армії Гур’єв зі своїми людьми заарештував їх.
Разом із польськими карателями вони почали нищити гайдамаків на околицях Умані. Тисячі повстанців було повішено в різних містах України. Багато полонених було передано польському суду в містечку Кодня. Арештовуючи гайдамаків та підозрілих осіб, найбільше їх висилали в Кодню та Житомир. Страшне лихо найшло на український народ. Шляхта вішала, четвертувала, садила на палі, відрубувала голови. Російський же суд наслав кару на повстанців - биттям батогами, вириванням ніздрів, випалюванням тавра на чолі і щоках та засланням на вічну каторгу до Сибіру. Коли Залізняка везли до Сибіру, він організував втечу. Хоч його з побратимами було спіймано, та він втік удруге з каторги, приєднався до прихильників Омеляна Пугачова під час селянського повстання в Росії (1773–1775) і поліг десь у тій борні.
На долю Гонти випали найстрашніші муки. Він кожного дня отримував по 300 нагаїв. Потім Гонту передано було в руки польського «правосуддя». Суд виніс вирок нечуваної жорстокості, згідно з яким Гонту мали катувати 14 днів, деручи з його шкіри паски, відрубуючи руки й ноги, вирізаючи серце та врешті відрубуючи голову. На допитах Гонта з величезною мужністю зносив тортури і при катуваннях заявляв: «Знаю, за що гину, але не жалію». Та вигляд тортур не змогли знести й самі кати, тож, на третій день було віддано наказ стяти йому голову. Все це назавжди залишилося в історії України. Подвиг борців за волю ніколи не потьмяніє в пам’яті народній. Коліївщина зазнала поразки. Причини були в тому, що виступи окремих гайдамацьких загонів були мало пов’язані між собою, раптовими. Це обумовило стихійність руху, неорганізованість. Внаслідок низки причин, на повстання піднялася тільки Правобережна Україна. Ворожу позицію відразу до гайдамацького руху, поспішивши ввести свої війська для придушення Коліївщини, зайняла Росія.
Події, що відбувалися тоді на теренах України, не минули Житомирщини, зокрема Кодні. Жителі цього села теж брали активну участь у тій війні. Певно, саме тому тут і відбулася найжорстокіша розправа над гайдамаками. Зазвичай карали гайдамаків, перевозячи з рідних місць проживання до інших, щоб не збунтувати більше односельців. Де знищено жителів Кодні, котрі підтримали гайдамацький рух, невідомо.
Ось як про це згадується в Українській радянській енциклопедії: «Після придушення гайдамацького повстання польсько-шляхетський уряд запровадив на Правобережній Україні кривавий терор. Особливо люту розправу над полоненими вчинив у Кодні реґіментар польсько-шляхетського війська Київського воєводства Стемп-ковський. За його наказом козаків вішали, відтинали голови, руки, ноги, саджали на палі. Після припинення страт Стемп-ковський наказав кожного десятого повстанця «значкувати» - відрубати праву руку і ліву ногу, або ліву руку і праву ногу. Саме після цього й з’явилося в народі зловісне прокляття «Щоб тебе Кодня не минула».
У трьох могилах, які були на території села, а нині збереглася тільки одна, поховано більше трьох тисяч повстанців. Завдяки копіткій праці нашого земляка, письменника Валентина Грабовського, у державному архіві було знайдено деякі прізвища тих, хто похований у могилі. Серед загиблих - три бандуристи: Прокіп Скрага з Немирова, Василь Варченко з Виногородки, Михайло Соковий із Шарниполя Ковельського ключа. Серед загиблих є й жінка - Марта Викрижцянка з Паволочі. Могила Коліївщини у Кодні - це єдина на сьогодні в Україні могила гайдамаків, хоча поховань було в нашім краї тридцять.
Страшні випробування випали на долю повстанців. Відгомін Коліївщини ще довго витав Україною. Як писав Шевченко в поемі «Гайдамаки»,
Гомоніла Україна,
Довго гомоніла.
Довго, довго кров степами
текла-червоніла.
Текла. Текла та й висохла.
Степи зеленіють:
Діди лежать, а над ними,
Могили синіють.
Кодню навіки вписано в історію українського народу. В 1968 р. тут, до 200-річчя Коліївщини, за ініціативи жителів села, керівництва сільської ради було встановлено пам’ятник мужнім борцям за волю народу. Якщо дивитися на нього прямо, то він нагадує козака, який схилив голову над могилою своїх побратимів, а якщо дивитися на пам’ятник зліва - бачиш орлине крило.
Коднянці пишаються тим, що в 1841 р. сюди приїздив Тарас Шевченко, аби вклонитися могилам славетних борців і мучеників за народну волю. Тут він збирав народні перекази, розшукував стародавні документи, зробив малюнки гайдамацьких могил. Великий Кобзар ходив тими стежками, якими відходили з цього світу у вічність мужні побратими Гонти і Залізняка. В центрі села нині стоїть пам’ятник поетові. До Кодні часто приїздять з усіх усюд люди, які хочуть глибше вивчити історію України, які люблять свій край і прагнуть знати його минувшину.
Тут стратили близько 300 учасників Коліївщини, і село стало символом скорботи і пам'яті про непокірних синів україн. народу. Під керівництвом коронного воєначальника Юзефа-Габріеля Стемпковского повстанцям рубали голови, садили на палю, чвертували.
