21 листопада 2019, 07:59 Житомир: °C
Олена Білошицька-Костюкевич
Письменник. Незалежний оглядач. Лауреат літературно-мистецької премії імені Лесі Українки

Буття від Бутковського, або Сприйняття – справа делікатна

Газетний варіант есе опубліковано  у виданні «День» за 29.08.13.

Творчістю Миколи Бутковського можна щиро і емоційно захоплюватися, можна реагувати на неї прохолодно-стримано, додаючи нотку скепсису, можна іронізувати з її приводу або навіть нещадно критикувати… Але у жодному разі не можна не помічати (зрозуміло, йдеться про тих, хто цікавиться мистецтвом) того, що народжується в майстерні на Театральній, де, за словами пана Миколи, «життя йде поза часом за встановленими мною правилами». Адже роботи художника часто виставляються. На його рахунку більше двадцяти тільки персональних виставок!

То чим же вражав, радував, дратував, веселив, розважав, спонукав задуматися, помріяти, налаштовував на позитив, очаровував і розчаровував, заспокоював, долучав до краси створеного ним світу і т. ін. у липні-серпні 2013 року відомий український майстер? Якось в інтерв’ю він сказав: «Пейзажі моїй творчості не досить притаманні – малюю їх, виключно, у поїздках, коли літом відпочиваю у Криму». І правда. На виставці – жодного пейзажу у чистому вигляді, а от у «нечистому», тло, – трапляється. Це і робота «Коло водоспаду», «Вечірні мелодії»…

Автор, мабуть, аж занадто переймається тим, що «багато людей, досить віддалених від духовної роботи над собою, сприймають мої картини, виключно, через призму оголеного тіла». Подивимося на дівчат, що милують око на першій із названих картин, через призму символів.  От вам просто гімн життю! А вода і жінка – це так знаково, це ж і є його першооснова – чисті, беззахисні, поза часом! Привертає увагу майстерна гра світла і тіні, яка, ніби, попереджає про небезпеки, які у житті трапляються, чи про темні сторони життя, чи закликає його, життя, берегти. До речі, «Вечірні мелодії» теж чарують тією ж грою світла і тіні на тілах… Аж тут до жіночої п’ятірки на фоні стрімких мас Н2О підійшов герой литовських анекдотів Кендзюліс, подивися на все це через призму зручності, затишку і комфортності, які все ж цінує пан Микола (докази в одному з його інтерв’ю), і сказав: «Знову вимкнули гарячу воду». На що автор виставки міг би відповісти автоцитатою: «Зрозуміло, що люди заглиблюються у свої повсякденні проблеми і турботи, повністю переходять у матеріальний світ, перебуваючи у якому дуже важко осмислювати високі речі». 

Не в фаворі у пана Бутковського і натюрморт: «Ще менше художньої потреби вимагає від мене натюрморт». «Розумієте, людині набагато простіше бачити поруч себе прості речі, (так як глечик, стілець, фрукт) які вона розуміє без особливого розумового напруження». Але, на радість глядачам, і цей жанр образотворчого мистецтва був представлений на виставці. Хотілося б відзначити наступні: «Раки», «Натюрморт з кавуном», «Натюрморт з чайником». Виразні очі рака, того, що на передньому плані, вражають більше, ніж очі панянок коло водоспаду. А підбір предметів на другій роботі викликає роздуми про швидкоплинність життя, коли не так вже й багато часу треба, щоб виноград перетворився на вино. І пляшка з ним швидко припаде пилом. І все ж хочеться, щоб на буттєвому фініші було вино, а не оцет. А старезний чайник в оточенні молодих перців із останнього із названих творів – згадаймо молодіжний сленг – просто таки фонтанує підтекстами, чого аж ніяк не скажеш про роботу «Бахус-1». Така собі завуальована банальна чоловіча мрія – на «коні», у безтурботному стані і в жіночому оточенні.

Безперечно, завжди цікаво дізнатися історію народження роботи, але не менш цікаво знати, чому вона отримує ту чи іншу назву. От хоча б, для прикладу, «Тріо з гармошкою». Чому саме з гармошкою, а не з іншим інструментом, бо всі музики «озброєні», і «зброя» рівноцінна, і гармоніст, ніби, не схожий на «старшого брата». Або розглянемо ще «Літо. Кава». Місцями незасмагла панянка напівлежить. В руці у неї філіжанка з кавою, яку вона примостила у себе на стегні. А чи не обпеклася ти, дівчино? Чи то кава вже геть холодна? На передньому плані - книжка і велика цукерка. «Літо» залишимо у спокої. Якщо розглядаємо предмети у ролі назвоутворювачів, то вони (книжка, цукерка, кава), практично, рівнозначні. Є ще нешляхетний варіант: дівчина – кава, бо засмагла, але ж є і «білі» частини. Тоді – кава з молоком, а ще більш точно – латте-арт. Але для пана Миколи жінка не може бути просто об’єктом. Відкидаємо цей варіант. Залишається розглянути процес, що міг би дати назву. Однозначно, дівчина не п’є каву, а лише тримає чашку, цукеркою вона теж не ласує. І погляд її щось не дуже проектується на книжку. Єдине, що вона впевнено робить, то це тримає позу, яку можна описати так: «пані лягли і просять». Цілком логічно було б – «Літо. Проня Прокопівна».

І ще промовиста цитата: «А одяг або якесь матеріальне наповнення створює ситуацію, є прив’язкою до певного часу. Коли я малюю голих людей, я таким чином уникаю певного часу». Якщо забрати певне матеріальне наповнення (книга, чашка, цукерка), то все одно у випадку «Літо. Кава» збережеться ця прив’язка, хоч і залишиться тільки гола людина. Будь-хто, а особливо фахівець з історії костюму за не засмаглими частинами визначить певний історичний період за фасоном купальника.

Фахівець же з анатомії вжахнеться, розглядаючи ліві ноги закоханих («Сієста з кавуном»). А той, хто розглядає згадану роботу через призму стосунків між чоловіком і жінкою, подумає: вони сплять, а їхні почуття – ні. Кендзюліс із притаманною йому безцеремонністю спаплюжить позачасову ідилію реплікою: «Сієстуйте-сієстуйте, та пам’ятайте про стан економіки в таких сієстуючих країнах».

Картина «Ранок» стала приємною несподіванкою для глядачів. Так, в ролі натурщика(!) знаменитий скульптор пан Василь Фещенко! Видатний Маестро і завсідник всіх культурних заходів! Театр, музика, література – всім він цікавиться, всюди встигає. Прекрасний приклад для наслідування!

П’ять жіночих образів засвідчують, що пан Микола може майстерно передати схожість натури. Шкода, що панянки, крім Олени, дещо скуті. Можливо, наступні спроби будуть більш яскравими і різноманітними. А чи не крок це до написання солідних психологічних портретів? Хто знає…

Художник зміг створити свій дивовижний світ, де жінки, на відміну від чоловіків, не старіють і є у більшості. Значна частина цього світського «населення» часто перебуває у стані сну або, просто заплющивши очі творить самостійно свої світи.

Магія стосунків між жінками і чоловіками вабить художника. «Старий блазень», «Доторкнутись до істини», «Еллінська пастораль», «Магнолії цвітуть», «Класична музика», «Спокій», «Сатир та німфа», «Гра в шахи» переконливо це ілюструють. Остання робота демонструє впевнену позицію жінки у іграх-стосунках і чергову близьку перемогу. Поза партнера – невпевнена: впівоберта, скраєчку. І спина у формі знака питання промовляє: де я знову помилився.

Та не помилилися ті, хто скористалися можливістю ознайомитися із творчим доробком Миколи Бутковського. Бо були там ще і «Одинак», «Прапороносець», «Пустка»…

Грецький філософ із Сінопа, шукаючи Людину, втомився і заснув у бочці, яку створив для нього пан Микола, але його ліхтар продовжує світити на картині «Діоген», нагадуючи, що процес триває і до цього часу. Відвідувачам виставки, можна сказати, пощастило: ніхто під час оглядин експозиції не заснув у незручній позі й не в пристосованому для відпочинку місці і похід по враження був успішним, бо без суджень і оцінок жоден мислячий індивідуум із виставкової зали не пішов.