Черняхівщина є невеличкою частиною нашої карїни. Район утворився в 1923 році І має. площу понад 649 квадрат них кілометрів. До його складу входить дві селищних і 22 сільські ради. 56 населених пунктів.

За останні сто років наш край невпізнанно змінилося народне господарство. Соху. косу, серпа і ціпа замінили найсучасніші механізми.

За статистичним даними тількив середині 80-х років на ланах колгоспів і радгоспів працювало934 трактори, 246 зернозбиральних комбайнів. Волові упряжки замінили 530 автомобілів. Розквітла освіта, культура, розвинулась медицина.

Але так було не завжди. Первісні люди мало залишили нам слідів своєї діяльності, тому і важко заглянути в далекі доісторичні часи. Допомагає нам у цьому наука археологія.

Археологічні пам’ятки свідчать про те. що понад 100 тисяч років тому на території області вже вирувало життя. Початковий період історії людства називають кам’яним віком, тому що головними знаряддями праці було каміння. Учені поділяють його на такі епохи: палеоліт (давній м’яний вік), мезоліт середній кам’яний вік), літ (новий кам’яний енеоліт (мідно-кам'яний вік).

До числа палеолітних стоянок відносяться Радомишльська стоянка, стоянка поблизу Клинців Овруцького району і інші. Є такі ж стоянки і на Черняхівщині - біля сіл Городища і Корчівки.

Ще в 50-ті роки тут було проведено розкопки. Знайдено знаряддя праці з граніту і кременю. Їхній вік—від 60 до 100 тисяч років. Матеріали з цих розкопок знаходяться в Житомирському краєзнавчому музеї. Вони стали класичними і увійшли в підручник «Археологія" автора І. Г. Шовкопляса.

У той період люди жили первісними родами і займались в основному мисливством. Полювали на мамонта, носорога, вовка, північного оленя.

Стоянку біля села Горбулева відносять до того ж часу. Більше сорока років тому при розробці кар'єру. після зняття верхнього шару землі, на глибині 4 —5 мет-рів робітникн виявили залишки вогнища. Цим явищем зацікавились працівники краєзнавчого музею. Було знайдено велику кількість кремінних ножів, скребківріз них форм. Ці знаряддя автор також тримав у руках, пробував ними різати і потрібно сказати, що хоч час узявсвоє, але вони збереглисвою міцність і гостроту.

VII-ІII ТИСЯЧОЛІТТЯ до нашої ери. Це був період. коли людина почала виготовляти з глини посуд, будувати житла, виготовляти тканину, полірувати і свердлити кам’яні сокири і таке інше.

У цей час на території району вже було багато поселень. Свідченням цього є кам’яні сокири. які знайдено на землях Трокович. Некрашів. Бежева та інших сіл. Сокири поліровані і не поліровані. Зроблені різної конфігурації з просвердленими отворами і без них. Є сокири, в яких отвори тільки почали свердлити і чомусь не закінчили. Можливо, якась біда, трагедія сталася в тому роду. І майстер, залишив роботу. Свердл тоді ще не було. Були тільки камінь, дерево, кістка, а таку вправність виявили стародавні люди.

Потім були періоди міді, бронзи, заліза. Міцніли, зростали старі поселення, виникали нові.

На початку нашої ери відбувається відокремлення ремесла від землеробства. З’являються умільці, які можуть виготовляти речі із золота, срібла, заліза. Залізо навчились виготовляти самі:адже болотяних руд тоді вистачало. Можливо Рудня біля Очеретянки і започаткувалася саме тоді.

Територію району населяли слов’яни-древляни. Займалися вони, крім ремесла і землеробства, скотарством, полюванням, рибальством, бортництвом.

Про слов’ян, наших предків, у VI столітті візантійський імператор Маврикій Стратег писав: «...Вони живуть вільно і не дають нікому поневолити себе або підкорити, їх дуже, багато в країні, (було приблизно 5 мільйонів чоловік) і вони дуже витривалі, переносять легко і спеку, і холод, і дощ. і неприкритість тіла і убозтво. До тих, хто приходить до них і користується гостинністю, вони по-приятельському, привітно зустрічають їх і проводжають потім від місця до місця, охоро-няючи тих, хто потребує цього..."

Минули століття. Землі древлян влилися в склад Київської Русі. Русь була відома в Європі як країна міст. Не дивно, що Київ називали матір'ю міст руських. Міста були центрами розвитку ремесла і торгівлі.

Утворилося таке місто і в нас. Те місто-городище проіснувало аж до навали монголо-татар. Мужньо захищалися жителі городища, але чисельна перевага ворога, стінобитні машини, «грецький вогонь" дали себе знати.

І на рубежі 1240-1241 років місто впало. Але не здалися ворогу його захисники майже всі І бою вони загинули. Про мужність і відвагу місце ного населення у боротьбі з монголо-татарамияскраво свідчать розкопки Райковецького городища, біля Бердичева.

Уся площа його усіяна зброєю, кістками убитих оборонців та їхворогів. Найбільше кісток виявлено біля воріт і в'їздової вежі, часто з проломаними черевами, із стрілами у хребцях і ребрах. У боях брали участь не тільки чоловіки, а й жінки та підлітки.

Нинішнє село Городище виникло пізніше біля старого поселення, прийняло назву «Городище» і зберегло її аж до наших днів. Цьому селу близько 780 років. На території області було багато городищ. В даний час 60 городищ, які є залишками міст, назви яких невідомі. Серед них і наше Городище.

В епоху Київської Русі започаткувався і Черняхів, можливо навіть раніше. Потрібно це дослідити. Проте місцевість містечка якраз говорить про те, що тут було и отселеня. Розташувалося воно на підвищенні. Із трьох сторіномивалося водою: із сходу на захід, потім па північний схід омивала пагорб річка Очеретянка. В Очеретянку впадає невеличка річечка, яка протікає нині між дитячим садком і вулицею Володимирською, біля бувшого кінотеатра, старої автобусної станції, колишньої лазні. В цьому трикутнику на 16 століття була вже споруджена фортеця і містечко називалося Черняхів.

Знайдено археологами в області різні землеробські та ремісничі знаряддя праці велика кількість побутових речей свідчать про високий розвиток господарства, культури та військової справи, наших предків.

На території району, є кургани-могильники, вік яких ще не досить вивчений. Такі курганирозміщені біля сілСтирт, Трокович, та Забріддя і Щенієва. Кургани-могили насипали скіфи ще до на¬шої ери на півдні України. Подібні були і в слов'ян. Звичайно, кургани насилали над похованням знатних людей.

Насипали їх і козаки в 16—17 століттях над по-хованням загиблих своїх товаришів. Це — своєрідна братська могила.

Біля села Трокович був великий, курган.Старожили його добре пам’ятають. Зараз це невеличке Підвищення на рівному полі. Час, часткове розорювання його окраїн и призвели до зменшення. Під час розорювання виорювалисьтут наконечники стріл списів. А скільки їм часу невідомо.

Жителі села розповідають, що під час будівни¬цтва залізниці, яка проходить недалеко від кургана, на початку нинішнього століття тут працювали робітники-одноконники із Прибалтики. Брали з кургана землю для насипу А в оди у із, ночей усі зникли, втекли. Знайшли скарб, А який, так. і невідомо.

У 1977 році під час весняної оранки тракторист зачепив дернь біля посадки. Пастушки замітили розбитий глечик і... монети, монети, монети. Білі, жовті, великі, малі. Написи невідомими словами, але роки чітко виділяються. Із цих монєт і висновок, що курган це мабутьмогила загиблих козаків часів визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої.

У 1648 році війська під керівництвом Максима Кривоноса йшли на Черняхів щоб здобути фортецю. Можливо тут, на рівному полі і відбулася вирішальна битва. Тут був розбитий польський обоз і залишилося в землі награбоване багатство. Серед іншого і моне¬ти 16 століття. Монети різних країн Європи. Автор має декілька із них. Є на території району пам’ятка археології.