Матеріал дослівно передруковано з інтернет сайту "Мій Бердичів" 6 серпня 2016 р.
http://my.berdychiv.in.ua/istorya/p142_id/434/p142_dis/2/p142_template/Default
Уперше цей матеріал був представлений на Всеукраїнській науково-краєзнавчій конференції "Бердичів древній і вічно молодий", що пройшла у Бердичеві 9-10 червня 2005 р. Згодом він вийшов друком у другому томі матеріалів конференції (Бердичів древній і вічно молодий: Науковий збірник "Велика Волинь": Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. – Т.32 / Голов. ред. М.Ю. Костриця. – Житомир: Косенко, 2005. – 300 с.)
Пропонуємо вашій увазі скориговану та доповнену медійними матеріалами статтю. Адольф Гітлер у Бердичеві
На фото: Адольф Гітлер (Deutsches Bundesarchiv (German Federal Archive) та Йон Антонеску, диктатор Румунії.
Під час створення Історії електрозв'язку на Бердичівщині я отримував і переглядав значну кількість матеріалу, який тим чи іншим чином стосувався цієї справи. І ось трапилась мені інформація про те, що в період Великої Вітчизняної війни наше місто – а головне наш Будинок Зв'язку – відвідав Адольф Гітлер, керівник фашистської Німеччини. І не сам, а разом з одним із союзників-диктаторів. Під час цих відвідин диктаторові було вручено орден з рук фашистського лідера саме у будинку Червоного Хреста, що розташований по вулиці Свердлова. Про ці відвідини – та навіть підготовку до замаху на Гітлера! – розповідають і старожили міста [1, 2] (тексти цих газетних заміток подано наприкінці статті). Наскільки вірна ця інформація?
Зрозуміло, що за радянських часів тема перебування Адольфа Гітлера, та ще й у Бердичеві, замовчувалась. Тоді акцентувались на подвигах бердичівлян у роки страшної війни, перебування товариша Брежнєва в Бердичеві (були відповідні меморіальні дошки на будинках на вулицях Лілії Карастоянової та Шевченка) та інше. Вже за часів самостійної України нові віяння – Голодомор, Шевченко та Оноре де Бальзак.
Звернення до 12-и томної "Истории Второй Мировой войны 1939-1945", виданої у Москві в 1975 році, іншої спеціалізованої літератури, нічого не дали. Оскільки ніяких офіційних документів з цього питання не було, крім спогадів очевидців, вирішено було шукати відповідь в мережі Інтернет.
І ствердну відповідь знаходимо у записках особистого перекладача Адольфа Гітлера – Пауля Шмідта, який описує подробиці літа 1941 року [3]: "Скорость моих перемещений значительно возросла в 1941 году. Едва я прибыл в ставку, как мне сказали, что на следующий день я должен лететь с Гитлером на Украину. Он встречался с Антонеску, чтобы вручить ему орден и обсудить военное положение. Мы и позавтракали, и пообедали в Восточной Пруссии, пролетев тем временем из Растенбурга в Бердичев, вручили орден, поговорили о политике и обсудили военную ситуацию с Рундштедтом".
Далі приведемо уривок зі щоденника Франца Гальдера, начальника Генерального штабу сухопутних військ, за 6 серпня 1941 року, в якому дещо уточнюються події цього дня [4]: "Совещание в штабе группы армий "Юг" в присутствии фюрера: На совещании меня представлял мой заместитель генерал Паулюс...
Фюреру были доложены успехи операций, проводимых в настоящий момент на фронте группы армий "Юг". Фюрер одобрил этот доклад. Особенно приятно ему было услышать об успешном наступлении танковой группы на Кривой Рог, так как в этом районе, как он ожидает, имеются исключительно ценные залежи высокосортных железных руд и большая металлургическая база.
Торжественный прием в честь Антонеску, который награжден Рыцарским крестом".
Уточнимо, що на той момент штаб-квартира групи армій "Південь" розташовувалась саме у Бердичеві, по вулиці Пушкіна, в приміщенні школи №21, яку збудували саме перед війною – у 1939 році (сьогодні це міська загальноосвітня школа №3).
Ще одним підтвердженням перебування Гітлера у Бердичеві є дослідження Петрова Б.М. [5]. Він детально дослідив перебування Гітлера на Україні на початку Великої Вітчизняної війни і також знайшов документальне підтвердження перебування Гітлера і Антонеску у Бердичеві. Чи було це в будинку лікарні Червоного Хреста, чи в іншому місці, поки що достовірно встановити не вдалося.
Будинок загальноосвітньої школи №3, 2010 р.
Зустріч Гітлера з Антонеску. Червень 1941 р.
В 1942 году с июля по октябрь Гитлер находился в ставке "Вервольф" под Винницей. Отсюда в ноябре посетил Клюге в Смоленске, после чего вернулся в "Вольфшанце". В 1943 году Гитлер снова выезжал к фельдмаршалу Клюге в Смоленск, где пробыл несколько часов, затем выехал на три дня к фельдмаршалу Манштейну в Запорожье. После этого приехал в "Вервольф" под Винницей, где пробыл три недели. Отсюда он снова выезжал на несколько часов к фельдмаршалу Манштейну, после чего вернулся уже в "Вольфшанце".
На закінчення приведемо досить цікаву інформацію – опис шляху, яким слідували іноземні посли дружніх до Німеччини держав від Берліна до ставки Гітлера під Вінницею, що наведений в щоденнику особистого перекладача Гітлера Пауля Шмідта [3]: "Для этой цели был подготовлен специальный поезд со спальными вагонами, так называемый "служебный поезд", который выезжал из Берлина каждый вечер. Зимой он отходил пораньше, чтобы не попасть под воздушный налет. На следующее утро "служебный поезд" прибывал в Варшаву, в Брест-Литовск – в полдень, а к старой советско-польской границе – вечером. Отсюда из-за партизан и частых повреждений железнодорожного пути этот роскошный поезд черепашьими шагами передвигался до Винницы, куда прибывал на следующее утро. Но иностранным дипломатам приходилось в три часа утра сворачивать на Бердичев и два часа ехать на машине до полевой штаб-квартиры Риббентропа. Он принимал их в одиннадцать часов, обедал с ними в полдень, и все вместе они вылетали в час дня в штаб Гитлера. Здесь разговор начинался часа в три-четыре и продолжался час или два. Затем им приходилось возвращаться на машине в полевую ставку Риббентропа, где они ужинали, отбывали в полночь в Бердичев и в два часа ночи попадали на "служебный поезд", возвращавшийся в Берлин. Двумя сутками позже в восемь утра они прибывали в Берлин".
Цей фрагмент показує, наскільки важливим у транспортному значенні був наш Бердичів в часи Великої Вітчизняної війни.
P.S.: проведення даного дослідження не має своєю метою пропаганду націонал-соціалізму та його головного носія – Адольфа Гітлера, а надання можливості ознайомлення з історією нашого міста, якою б вона не була.
Джерла і література:
[1] Собчик П. Чи був Гітлер у Бердичеві? // "Земля Бердичівська", №21 від 12.03.1999 р.
[2] Собчик П. Бердичів, серпень 41-го. // "Земля Бердичівська", №30 від 14.04.1999 р.
[3] Шмидт П. Переводчик Гитлера. — Смоленск: Русич, 2001.
Schmidt, P. Statist auf diplomatischer Buhne, 1923-45. — Bonn: Athenaeum, 1949.
Оригінал: http://militera.lib.ru/memo/german/schmidt/index.html
http://militera.lib.ru/memo/german/schmidt/08.html
[4] Гальдер Ф. Военный дневник. Ежедневные записи начальника генерального штаба сухопутных войск. Том III. — М.: Воениздат, 1971.
Оригінал: http://militera.lib.ru/db/halder/index.html
http://militera.lib.ru/db/halder/1941_08.html
[5] Петров Б.М. Що робили Гітлер і Муссоліні в Умані у серпні 1941 р.? // Український історичний журнал, №1, 1994 р., с. 82-87.
[6] Яровой А.Ф. Волчьи логова: Адольф Гитлер на войне, в политике, в быту. — М.: Детектив-Пресс, 2002. — 252 с. с ил. (Неизвестная война).
Оригінал: http://militera.lib.ru/bio/yarovoy_af/index.html
22.06.2010 р. Анатолій Горобчук
Додатки:
Текст замітки Петра Собчика "Чи був Гітлер у Бердичеві?" ("Земля Бердичівська", №21 від 12.03.1999 р.)
Чи був Гітлер у Бердичеві?
Широко відомо, що неподалік Вінниці в період окупації України німці збудували ставку Гітлера під кодовою назвою "Вервольф" і що він туди приїжджав. Але щоб навідувався у Бердичів — такого чути не доводилось.
Та ось переді мною документальна повість відомого російського письменника-історика Володимира Карпова "Полководець", у якій розповідається про видатного полководця періоду Великої Вітчизняної війни І.Ю. Петрова. На сотій сторінці там сказано: "В августе 1941 года в Бердичеве в штабе командующего группой армий "Юг" Гитлер наговорил Антонеску очень много приятных слов, называл его "освободителем Бессарабии" и, отмечая его военные заслуги, наградил и тут же вручил высшую награду рейха — рыцарский крест".
Цікаво було б дізнатися від старожилів Бердичева про те, чи було це насправді?
Бердичів, серпень 41-го
Друкуючи в номері "ЗБ" за 12 березня твердження літературного джерела про те, що у серпні 1941 року Бердичів відвідав найбільший злочинець другого тисячоліття Адольф Гітлер, ми все ж поставили запитання, чи було це насправді. Невдовзі чимало старожилів міста підтвердило, що так воно й було, а Валентина Семенівна Мартинюк каже, що на Гітлера навіть готувався замах, та, на жаль, зірвався. Ось її розповідь дослівно:
— В ту пору мені було 18 років. Мешкала на другому поверсі будинку, що дотепер зберігся навпроти універмагу. На нічліг прийшли два унтер-офіцери, один з яких, русявий Пітер, добре володів російською мовою, а другий трохи її розумів. Довідалася, що обидва з Гамбурга, колеги. Пітер попросив, щоб я розповіла про себе. Запитав, чи була комсомолкою. Я сказала правду: так, була комсомолкою. А він признався, що його сім'я дружила з сім'єю Тельмана. Разом з ним фашисти заарештували й Пітерового батька, а потім і маму та його самого. Батька розстріляли есесівці, мама і він вийшли з в'язниці, а Тельман в ній дотепер.
Пітер служив у німецькому штабі на Червоній Горі. Якось вранці, збираючись туди, він сказав, що сьогодні Гітлер проїжджатиме Бердичевом і цілком можливо, що на кілька хвилин зупиниться для парадної зустрічі з військом та населенням. А ще перед тим він навчив мене користуватися гранатою, яких приніс дві. Того ранку одну поклав у свою сумку, другу дав мені і сказав, що Гітлер — ворог усіх народів, якщо його вбити, то війна закінчиться негайно, може й Тельман буде врятований таким чином. Якщо "фюрер" їхатиме у Бердичів з боку Вінниці, то кине в нього гранатою на Червоній Горі, а якщо з іншого боку, то, можливо, це вдасться зробити мені.
Зсередини пришиваючи до кофти кишеню для гранати, а потім оббинтовуючи до плеча ліву руку, щоб нею притискати до тіла зброю, я, глянувши у вікно, побачила, що діється навпроти церкви. Посеред дороги стояли з короваями люди в цивільному, оточені з усіх боків великою кількістю німецького війська. Приготування до виходу на вулицю закінчила молитвою. Намагалася якось пробратися крізь військо до краю вулиці, але марно. Простояла з притисненою до грудей гранатою годин із дві — доки не оголосили, що Гітлер сьогодні не приїде.
Пітер повернувся зі служби вкрай незадоволений тим, що не зміг виконати свого наміру. А наступного дня його відправили на якусь військову операцію.
Прихопивши обидві гранати, він вийшов з квартири. А через якийсь час на мосту через Гнилоп'ять, що поруч з кляштором, прогримів вибух. На моє запитання, чому забирають речі Пітера і де він сам, німці дали зрозуміти, що він більше не повернеться, торохтіли щось про партизанів. Я вважаю, що Пітер цими гранатами підірвав себе і разом з автомобілем знищив усіх, хто в ньому їхав.
На жаль, не цікавилася його прізвищем. Просто Пітер зберігся в моїй пам'яті. А жаль, бо якби знала прізвище, то по ньому, може, вийшла б на його маму і розповіла б, яким був її син у Бердичеві. А ось у музей Тельмана написала про все, пов'язане з Пітером, і просила розшукати Ірму Тельман.
Гітлер таки приїхав у Бердичів — на третій день після того, як я вийшла з дому з гранатою під пахвою. Бачила його з балкона разом із Антонеску, але зі спини. В оточенні війська вони прямували туди, де стоїть пам'ятник Т.Г. Шевченку. Мабуть, на офіцерське кладовище, щоб віддати честь загиблим воякам рейху.
Слово Марії Прокопівні Ткачук:
— Це було наприкінці серпня. Мабуть, ще не захолов попіл від спаленого при наступі німців цукрового заводу, руїни якого диміли дуже довго. Мені потрібно було пройти в центр міста. Над Бердичевом ревли і кружляли німецькі літаки. Спало на думку: що б це означало?
Поліцаї бігали від будинку до будинку, вимагаючи наглухо закривати вікна віконницями і не виходити надвір. А тих, хто був надворі, заганяли в провулки, інші глухі місця. Мені й ще декільком бердичівлянам випав закапелок будинку, який тепер зноситься на стику вулиць Леніна і Свердлова. З нього можна було дещо побачити поверх голів німецького війська. Спершу проїхало багато мотоциклів із озброєними вояками. На деякій відстані за ними повільно рухався відкритий автомобіль з особою, на голові якої була жовта каска. А в другому такому ж автомобілі стояв Гітлер і рукою віддавав честь війську. Вояки кричали "хайль" і були дуже веселі. Замикали цю процесію також мотоциклісти. Що було далі — не знаю, але площа, на якій стояла водонапірна башта, ще деякий час була заповнена німецьким військом.
Через півстоліття важко знайти свідків тих й інших подій у нашому місті на початку Вітчизняної війни. А ось людей, які чули про приїзд Гітлера в Бердичів,— вистачає. Звичайно, у їх розповідях дещо не сходиться, та факт відвідання ним німецького офіцерського кладовища, на якому за героїзм при обороні Бердичева в липні 1941 року з усіма почестями самі ж німці поховали там трьох радянських офіцерів, засвідчила й корінна 86-річна бердичівлянка Марія Степанівна Карбовська. Вона стверджує, що Гітлер прибув у нашу місцевість літаком, який сів на аеродромі поблизу села Радянське.
На другий день перебування фюрера Третього Рейху в Бердичеві окупаційними німецько-фашистськими військами розпочалось масове виселення євреїв з будинків та квартир, де вони проживали, в гетто, яке окупанти організували в районі яток (територія міського ринку та прилеглі до нього вулиці). Сталося це на другий день після того, як у місті для участі у нараді в штабі групи армій "Південь" побував керівник Німеччини Адольф Гітлер.
За даними Інституту історії України АН України, з прибуттям німецького фюрера розпочались масові розстріли євреїв, які пройшли в цей час по всій території Житомирської області. Так, 7 серпня 1941 р. тільки в одному в Житомирі за один день зондер командою 4А розстріляно 402 єврея.
ОФІЦІЙНЕ ДЖЕРЕЛО: САЙТ МІЙ БЕРДИЧІВ http://my.berdychiv.in.ua/istorya/p142_id/434/p142_dis/2/p142_template/Default
