Що є славою землі? Що є її історією, гордістю? Безперечно люди - духовно багаті, талановиті, безмежно закохані в свою вітчизну, люди, життя яких залишиться в історії.

Черняхівська района бібліотека проводить значну роботу, спрямовану на віднаходження матеріалів краєзнавчого спрямування. Наразі бібліотека має значні здобутки щодо знахідок пов'язаних з цими знаковими історичними подіями.
Матеріал, який публікується сьогодні наданий Селецькою сільською бібліотекою за результатами пошукової роботи краєзнавчого гуртка Селецької ЗОШ І – ІІ ст. під керівництвом учителя історії Надії ШУЛЯК.
Події національно-визвольних революційних змагань 1917-1922 років стали наріжним каменеем в історії українського державотворення. Не обійшла ця подія і наш район. Як виявляється наші земляки теж брали активну часть в боротьбі за свободу нашої країни.

ХЛОПІЦЬКИЙ Сергій Шимонович
Один із учасників української національної армії, учасник визвольних змагань 1917-1922 рр. Він народився 7 жовтня 1892 року у багатодітній родині Ярини і
Шимона Хлопіцьких. Він був єдиним сином в сім’ї, опорою для своїх
батьків і шістьох сестер. Дитинство і юність пройшли на лоні чудової
сільської природи. Сергій закінчив однокласне училище, яке тоді було у
нашому селі. У 1910 році Сергія призвали у царську армію. Перебуваючи у її
лавах він побачив несправедливість влади, яка жахливо ставилася до
українців, принижувала їх національну гідність.
У 1918 року на Україні розпочалася громадянська війна, яка розпорошила односельців: одні з них пішли в Червону Армію інші в Царську, а Сергій вибрав Українську Народну Армію.
Він був учасник першого Зимового походу та нагороджений відзнакою „Залізний Хрест”
Під час боїв 1920р. був тяжко поранений (дякуючи лікареві Василеві Дмитруку, йому не ампутували ноги). Але нога від п’яти до бедра була без м’язів (одна кістка обтягнена шкірою).
Після інтернування Армії УНР в Польщі С. Хлопіцький перебував у таборі для військовополонених у Вадовицях.
Після чотирьох років перебування в таборі у Вадовицях, С.Хлопіцький писав на Батьківщину. Лист прийшов на сільську раду і якась мудра людина дала відповідь, що його родину більшовики розстріляли ( бо петлюрівців переслідують).
Після звільнення з табору інтернованих залишився жити у Польщі і більше про себе звістки не подавав. Працював на різних ділянках у с/г кооперативі, хоча йому було важко, так як був інвалідом.
А в 1930р. одружився з полькою і виростив трьох дітей (Леокадія, Галінка-Тереза, Станіслав)
Він, помираючи, попросив дітей виконати його останню волю: поїхати на Україну, в його рідне село Селець, взяти грудочку землі і привезти на могилку. Лише в 1999р. на рідній землі свого батька побувала його донька Кшикавська Леокадія. Вона виконала його заповіт...