Персональна художня виставка Станіслава Антонюка «Наберу водиці я з криниці, зачерпну добра» була неординарною реальністю з 26.09.14 до 07.10.14, а нині уже належить історії «Будинку художника» ЖООНСХУ (вул. Театральна, 8). Назва виставки певним чином формувала очікування, але те, що підготував пан Станіслав для глядачів, просто приголомшує. Спочатку потрапляєш у полон густих, насичених кольорів, де переважає зелена гама, а потім, трохи роздивившись довкола, розумієш, що на всіх картинах – криниці-колодязі, однакові у своїй глибинній сутності і такі різні у конкретних проявах! І якраз на конкретику насамперед звертаєш увагу, відзначаючи різноманітність облич, характерів, історій народження, родинних зв’язків і доль цих непересічних персонажів епосу людського буття.

Вони завдяки особливому до них ставленню автора справляють враження живих істот. Ось привітна криниця пропонує напитися водиці. Є у неї і відро, і кухлик («З криниці я нап’юсь водиці»). А цей колодязь, що сховався у хащах («Кладка до колодязя») знає і береже не одну таємницю. Біль «Зраненої криниці» палахкотить  вогнем червоних ягід. Весь аж сяє добробутом і щастям «Колодязь в селі Броницька гута». Як контрастує радість буяння різнотрав’я  із сумом, що випромінює «Осиротіла криниця».

Пан Станіслав, вправно використовуючи деталі, творить образи і настрої. Біля криниці відро догори дном – і «Забута криниця» крає серце. А у цьому цеберці – води по вінця («Колодязь баби Ядвіги»)! То хто ж прийшов по воду і чому відволікся? До речі, біля криниць-колодязів переважно нема людей (виняток – «Самотність баби Марії»), але їхня щоденна присутність, якщо це не є скривджені неувагою джерела, відчувається. Ось тут точно вирує життя («І калина цвіте серед білого світу», «Над Лізиною хатою ранок»).

А як майстерно автор «грає» освітленням. Якщо зображено сонячний день, то складається враження, що світло просто виривається за межі полотна. Якщо це затінок («Калинова криниця») − починаєш відчувати прохолоду.

Така художня несподіванка, яку автор подарував глядачам, породжує різнобарв’я думок, від філософських до побутово-прагматичних. Бабуся з онуком зайшли до виставкової зали, оглянули картини і потім поважна пані сказала: «І де ж я в Житомирі знайду криницю, щоб тобі показати!».

Криниці із різних місць, названих (Седнів, м. Коростишів, с. Броницька гута, с. Чехівці, с. Трудове, с. Городниця, с. Колодязьки, с. Нова Чортория) і неозначених, написані в різні роки (2001, 2002, 2003, 2008, 2009, 2010) і без дати народження поволі стають одним цілим, перетворюються на багатозначний образ-символ високої духовності, святості і чистоти, батьківщини, безсмертя народного духу, здоров’я, сили, багатства, родючості, краси, вірності…

Тридцяти восьми залпове нагадування-застереження Станіслава Антонюка щодо вибору криниці, з якої питимемо, потужно прозвучало, втілившись в мистецькі твори. Наостанок хочеться згадати картину без назви. На підвіконні у кухлі і вазі дивовижні соняшники, а за вікном проглядається криниця. Хочеться, щоб вона не тільки уособлювала тяглість традицій, а спонукала до руху і була б модерновою у всіх позитивних сенсах. І щоб з неї можна було б зачерпнути добра, бо зла вистачає.