Якщо б виставку до Дня художника оголосили виборами, а картини – бюлетенями, то результатом такого групового мистецького діяння була б приголомшлива перемога партії «Пейзаж». Щоб пересвідчитися у цьому особисто варто до 30 жовтня завітати на «дільницю» на вулиці Театральній, 8. Людей зацікавлених і тих, хто хотів би взяти участь у підрахунку голосів, там гостинно зустріне пані Тереза.

А зараз – бюлетені на стіл. Пропонується їх розглянути і визнати дійсними.

Ігор Воропай «Двори старого міста». Темні вікна будинку у глибині двору схожі на сумні очі, які бачили всі сторінки – від першої до останньої – книжки «Ностальгія по майбутньому» (видавництво «Волинь», автори-упорядники – Георгій Мокрицький, Руслан Кондратюк).

Таємничо-тривожна «Осінь» (Неоніла Косницька). Неспокійний напівморок. Дерева завмерли в очікуванні. Ще тільки мить – і піде дощ.

А от «Лісові промені» (Сергій Носок) можуть не тільки осяяти шлях, але й зігріти. На виставці представлені ще дві цікаві роботи («Серпневі тіні», «Спрага за давниною») автора, якому є що сказати. І, головне, він знає, як це зробити.

Для води існує єдина формула H₂O, але яка вона різна на роботах Петра Богомаза: «Павільйон Флори парк Софіївка м. Умань» і «Яхти». А ще ж є і додаток до тієї води, та це краще бачити на власні очі.

«Осінній мотив» Леоніда Шелудька, якщо проводити якісь музичні паралелі, претендує на щось більше, ніж мотив. Хоча б соната. Тут і різні частини, і теми, й їхній розвиток… Затримайтесь біля картини і відчуйте музику фарб.

«Житомирська Швейцарія» Валерія Радецького викликає бажання негайно бігти і шукати ганчірку, відро… Швидше, бо зараз водоспад «спаде» на підлогу!

Дивовижний «Теплий день» Юрія Супрунчук вражає світлом, прозорістю! Поєднання оранжевого і фіолетового на задньому плані асоціюється із тендітним весняним крокусом. Осінній пейзаж починає випромінювати весняний оптимізм.

«Сонячна ягода» Валерія Радецького примушує задуматися: що (хто) більш сонячний – виноград чи дівчина?

«Сонечко в корзині» житомирського Метра − Миколи Максименка. Тут все передбачуване: і розмір, і кольори, і композиція, і – місце.

А от про свіженьку роботу (2014 рік) Миколи Бутковського так не скажеш. «Ось так собі…», − сказав Майстер. А глядач тепер думає, куди ж це несуть гарних панянок? Існує версія, що на виставку до Дня художника, бо є у нас несвідомі люди, яких просто заносити треба на мистецькі заходи. Одночасно і переповнюєшся гордістю за наших чоловіків: здорові, треновані, культурні… Правда, існують і інші версії.

Василь Кондратюк продовжує вражати своїх фанатів. «Тихо над річкою» (2011), але який жар від сонця, що вже сховалося за ліс. «Ой насувалась та чорная хмара» (2014), та ще не зовсім насунулась. На роботі вдало зображено момент, коли одночасно існує світло і темрява. Цей контраст підсилює трагізм ситуації. «Ось і осінь спливає» (2013) – інша кольорова гама, жіноча постать… І інший настрій: легкий смуток, ліричність… А в результаті всі три «бюлетені» дуже-дуже дійсні! Браво!

Василь Махлай «Осінній краєвид». А це тільки початок загадкової пори року. Ще переважає зелень, та хмари вже несуть осінній настрій, а дорога веде нас від осені до осені…

«Берег» Валерія Кулика налаштовує на філософські роздуми. Так, так на ті самі: до якого берега пристати і як не пуститися берега. А плавзасоби у пана Валерія напоготові.

«Поглянути у чарівне» пропонує Євгенія Заброцька дитині у янгольському віці. А, може, вона нагадує дорослим про дитяче сприйняття світу? Розкішна «Червона калина» притягує і не відпускає. Безперечно, це творча удача.

«Наречені» Марина Вербицька. Як же схожі ці білі іриси на наречених! Вони такі ніжні, тендітні, юні. Дехто – зовсім діти. Пуп’янки!

«Щаслива хата с. Городське» (Юрій Камишний, 2010) щаслива не тільки своєю екологічністю і естетикою, не тільки яблунею з яблучками, сонячними соняшниками і квітником у дворі. Автор зобразив тільки половину хати та ще з одного боку. Від глядача приховано сонячні батареї, супутникову антену і інші цікаві речі, які дозволять жити із сучасним комфортом у злагоді із природою, а також бути повністю енергонезалежним. Оце, в комплексі, і називається щасливою хатою.

«Легенди давнини» Наталії Глушко-Аксьоненко і «Гранат» Ольги Дідківської варто роздивитися і зблизька, і з більш віддаленої точки. Твори не тільки гарні і вишукані, але оригінально виконані. Якщо потрібно надихнутися, щоб знайти нестандартне рішення, − згадайте роботи пані Наталії і пані Ольги.

Ірина Столярова «Акордеон». Для тих, кому близька манера автора, слова − зайві. Ті, хто відчувають, просто отримують задоволення, вони його знаходять легко і у великих дозах. Для тих, хто ще не відкрив для себе світ пані Ірини, − спробуйте відкрити. Це може статися раптово, як осяяння, а може і не статися. І як би не було, сприйняття або неприйняття творчості автора не впливає на апетит і здатність керування автотранспортом.

Віталій Столяров «Художник». Хто ж залишиться байдужим, дивлячись в очі маестро. Життєва історія, з якої можна зробити і оповідання-мініатюру, і роман з прологом і епілогом. Головне, щоб натурниця повернулася…

Олена Гузенко «Натюрморт з лимоном». Там, дійсно, є лимон і інші фрукти, але увагу привертає посудина, а ще більше те, що всередині. Схоже, це − якийсь таємничий світ, або те, що допомагає туди потрапити.

Анатолій Розбіцький в 2001 році увічнив частину сільської місцевості. Яке ж «Село Любомирка» зараз? Як змінився пейзаж?

Валерій Савенець «Жовтень». Сумні золоті березові листочки, як останні яскраві дні осені. Ніжність і свіжість весняного цвітіння − «Весняна ніжність», «Весняний етюд». Все вдається автору. Цікаво, так осінь чи весну любить більше пан Валерій?

Леонард Славов «Пейзаж» (2014). Дуже делікатне нагадування, що пейзажі, в широкому розумінні, належать не тільки людям, але й тваринам…

Станіслав Антонюк «Це наша гордість, наша слава». Дидактично-патріотична робота автора так і проситься у велику аудиторію навчального закладу. Чим не подарунок вдячних випускників? Будь-яка альма-матер буде задоволена.

Олександр Войтко «Місячний вечір», «Польові квіти». Дуже ліричні, ніжні, щирі роботи, які вражають інтимністю почуттів, викликають задушевні спогади, зворушують.

Юрій Дубінін «Соло». Як натхненно співає кенар на руці у дівчини, але її погляд, ніби, говорить: «Куди тобі до мене! От зараз буде справжнє соло!».

Валентин Войтенко «Із серії «Замки Тернопілля» (2012). Ці замки і у мандри кличуть, і історією зацікавлюють, і вчать цінувати красу.

Тетяна Свиридова «Мелодія літа». Проста і коротка, та залишає після себе тепло і яскравість цієї пори року. Бути лаконічним і виразним треба вміти.

От і всі «бюлетені», а їх 39(!), пройшли перевірку на дійсність. Яка «партія» переможе на День художника в наступному році − покаже життя. А які пейзажі довкола будуть бачити громадяни України залежить від самих громадян.