Фантастичним явищем наприкiнцi позаминулого столiття стало застосування у життi людей електричного струму. А 28 жовтня 1896 року, за документальними пiдтвердженнями, i в Житомирi спалахнула перша електрична лампочка. Цей день можна вважати початковим у розвитку енергетики на Житомирщинi.

Вже в 1897 роцi було введено в дiю першу в Житомирi невеличку стацiонарну електростанцiю в майстернях дитячого притулку , що знаходився по вул.Синельниковськiй. Парову машину та динамомашину для електростанцiї подарував притулку землевласник М.I.Подгорський, її монтажем керував завiдуючий майстернями притулку iнженер А.А.Плотицький.
У той перiод Росiя ще не мала великих енергогенеруючих пiдприємств та комплексiв i весь розвиток енергетики був пов'язаний з розвитком мiсцевих електричних станцiй. До кiнця XIX столiття в мiстi була споруджена та дала перший струм Центральна електрична станцiя потужнiстю 315 кВт, яка дозволила в I899 роцi пустити Житомирський трамвай, третiй пiсля мiст Києва та Катеринослава /нинi Днiпропетровськ/, а через рiк освiтити першi вулицi мiста.
Початок нового сторiччя ознаменувався для Житомирщини швидким розвитком енергетики, створювались першi електростанцiї в мiстах Бердичевi та Новоград-Волинську, зростала електромережа.
В 1911 роцi Житомирська центральна електрична станцiя виробила I.027.749 кВт/год. електроенергiї, а в 1912 роцi - 1.102.925 кВт/годин.
Перша свiтова та громадянська вiйни загальмували розвиток енергетики в нашому краї.
Вiдомi iсторичнi подiї призвели до створення нової держави, почався радянський перiод розвитку енергетики. Науково-технiчний прогрес, розбудова промислового та сiльськогосподарського виробництва вимагали вiдновлення i розвитку енергетичної галузi. З цiєю метою в 1920 роцi був прийнятий план електрифiкацiї Росiї, що потiм ввiйшов в iсторiю як "план ГОЕЛРО".
У 1923 роцi в Житомирi розпочалося розширення центральної електростанцiї. Також було розпочато будiвництво паротурбiнної електростанцiї, перша черга якої за проектом повинна була мати 2000 кВт /два турбогенератори по 1000 кВт/ з напругою 66ОО В. 8 березня 1930 року на станцiї були введенi в роботу водотрубний котел системи "Гарбе" та один турбогенератор Петроградського заводу "Електросила" потужнiстю 1000 кВт, напругою 6600 В з частотою струму 5О Гц. Восени того ж року були введенi в експлуатацiю другий котел та другий турбогенератор таких же параметрiв . Паливом для паротурбiнної електростанцiї було тiльки донецьке вугiлля, яке з залiзницi на електростанцiю возили гужовим транспортом.
Для передачi електроенергiї з електростанцiї до мiста були прокладенi високовольтнi (6 кВ) кабелi, а в мiстi побудовано 28 трансформаторних пiдстанцiй ("кiоскiв" - як їх тодi називали) 6600/220/127 В i низьковольтну повiтряну електромережу 220/127 В.
Але не слiд думати, що такими темпами електроенергетика розвивалася в усiх мiстах областi. Так, у мiстi Коростень перша електростанцiя великою потужнiстю 1000 кВт почала дiяти лише в 1937 роцi i була призначена для освiтлення будинкiв мешканцiв мiста. Початок її роботи став великою i радiсною подiєю для коростенцiв.
Згiдно з Постановою ЦВК СРСР, у вереснi 1937 року було створено Житомирську область, вiдбувся перерозподiл колишньої Київської i частково Вiнницької областей. У тому ж роцi розпочалися роботи по вивченню можливостей будiвництва гiдроелектростанцiї на рiчцi Тетерiв. Мiсце будiвництва передбачалося бiля скелi, що вiдома, як "Голова Чацького". На ГЕС проектувалося встановити три гiдрогенератори по 1500 кВт кожний. Два з них мали працювати щодобово пiд час ранiшнього i вечiрнього максимумiв, щоб згладжувати "пiки" навантаження, а третiй - стати резервним.
В 1940 роцi в областi було вироблено 25.000.000 кВт/год. електроенергiї, а потужнiсть тiльки Житомирської паротурбiнної електростанцiї змiнного струму становила 5000 кВт.
Почали дiяти першi гiдроелектростанцiї невеликої потужностi в Новоград-Волинському та в iнших районах областi.
Але вiйна внесла свої корективи. 5 липня 1941 року Житомирську електростанцiю у зв ' язку з евакуацiєю було зупинено, але не пошкоджено i не замiновано . Так сталося тому, що нiхто з керiвництва областi, мiста та штабу корпусу, що знаходився в Житомирi, не наважився наказати зруйнувати електростанцiю. Не надiйшло нiяких розпоряджень з цього приводу i керiвництва електростанцiї. Пiд час окупацiї на електростанцiї працював лише один турбогенератор потужнiстю 1000 кВт, дуже рiдко запускався другий генератор, а третiй, потужнiстю 3000 кВт i третiй котел не запускалися жодного разу.
Майже два з половиною роки Житомир був окупований нiмцями. В нiч на 1 сiчня 1944 року з'єднання Червоної Армiї остаточно звiльнили мiсто вiд окупантiв. Втiкаючи з Житомира, окупанти демонтували частину обладнання електростанцiї. Електромережi мiста були май же повнiстю знищенi. Не кращим був стан справ в iнших населених пунктах областi. Але пiсля визволення розпочалася iнтенсивна робота з вiдбудови енергосистеми, вiдновлення якої потребувало великих зусиль населення областi, а часом i героїзму, але вже на трудовому фронтi. Через 6 рокiв пiсля закiнчення Великої Вiтчизняної Вiйни обсяг виробництва електроенергiї на Житомирщинi становив 49300 тис.кВт/год, що майже вдвiчi перевищило рiвень 1940 року.
Свiй внесок в це зробила i Коростенська електростанцiя, яка дiяла на базi енергопотягу американського виробництва потужнiстю 3000 кВт.
Цiєї потужностi було достатньо для забезпечення основних потреб мiста. До енергопотягу входили два вагони - котли, один вагон - парова турбiна, один - щит управлiння, три - градирнi для охолодження води та один для вiдпочинку обслуговуючого персоналу. Обслуговувало поїзд 5 чоловiк, а праця була органiзована в три змiни.
Особлива увага придiлялася електрифiкацiї сiл областi. Вже у 1955 роцi в областi дiяла 321 сiльська електростанцiя загальною потужнiстю 15335 кВт.
Водночас загальна потужнiсть трьох електростанцiй у мiстах Бердичевi, Житомирi та Коростенi становила приблизно 11000 кВт, що дорiвнювало 72 вiдсоткам потужностi сiльських електростанцiй. А чисельнiсть населення цих мiст всього 15 вiдсоткiв вiд чисельностi сiльського населення областi.
Швидкими темпами зростало виробництво електроенергiї, у вiдсотках до 1950 року воно становило:
- в 1951 роцi - 118
- в 1952 роцi - 141
- в 1953 роцi - 168
- в 1954 роцi - 193
- в 1955 роцi - 220

25 жовтня 1953 року була урочисто розпочата експлуатацiю Житомирської мiжколгоспної ГЕС потужнiстю
450 кВт, що 25 рокiв виробляла найдешевшу електроенергiю в мiстi.
1954 рiк можна вважати роком першого кроку в напрямку великої енергетики, а саме одержання електроенергiї вiд енергосистеми за допомогою лiнiй високої напруги 35 кВ. У липнi цього ж року розпочалася експлуатацiя Бердичiвської пiдстанцiї 6/35 кВ лiнiї 35 кВ "Бердичiвська-Житомир", довжиною майже 40 км , та пiдстанцiї 35/6 кВ у м. Житомирi, котра за мiсцем знаходження отримала назву "Смолянка". На пiдстанцiях було встановлено трансформатори потужнiстю 3200 кВА.
В 50-тi роки була збудовано велику кiлькiсть гiдроелектростанцiй у багатьох мiстах i селах областi, деякi з яких працюють навiть сьогоднi. Такими є Миропiльська, Пединська та Любарська ГЕС. 15 сiчня 1955 року було затверджено нову структуру системи Головенерго Мiнiстерства комунального господарства УРСР. Тодi ж лiквiдованi й районнi управлiння. На базi Житомирської електростанцiї було створено Житомирський енергокомбiнат, до складу якого увiйшли Бердичiвська та Новоград-Волинська електростанцiї з їх електромережами. В тому ж роцi розпочалися великi роботи з асфальтування вулиць мiста Житомира. У зв'язку з цим виникла потреба в реконструкцiї кабельних лiнiй 6 кВ. Потрiбно було замiнити старi кабелi перерiзом 16-25 мм2 на новi перерiзом 50 i 70 мм2, перенести кабелi пiд тротуари, за мiнити чавуннi муфти на свинцевi i багато iншого. В цьому роцi з допомогою БМУ "Укрелектромонтаж" було прокладено 4,3 км нових кабелiв.
60-тi роки знаменують подальший розвиток Житомирщини, пiд час якого велика енергетика прийшла на змiну малiй або мiсцевiй. Мова - про пiдключення електромереж областi до державної енергосистеми та закiнчення ери малих енергогенеруючих станцiй на мiсцевого рiвня.
У м.Коростенi у 1960 роцi введена в експлуатацiю центральну пiдстанцiю 110/35/6 кВ потужнiстю 15000 кВА /нинi пiдстанцiя "Коростень"/, яка сьогоднi пiсля реконструкцiї має потужнiсть 53000 кВА.
Сталися значнi змiни в органiзацiйнiй структурi енергетики областi. В 1960 роцi було лiквiдовано Житомирський енергокомбiнат, а Житомирська, Бердичiвська та Новоград-Волинська електростанцiї пiдпорядковано безпосередньо "Київенерго". Закiнчено будiвництво Житомирської пiдстанцiї 110/35/6 кВ та лiнiї 110 кВ "Київ-Житомир", завдяки яким область отримала енергiю вiд київських електростанцiй.
У цьому ж роцi було створене Коростенське виробниче пiдприємство електричних мереж, до якого входили мiська електростанцiя з двома турбогенераторами, Коростенськi мiськi електричнi мережi, електричнi мережi 25-ти селищ мiського типу.
Пiсля передачi в 1963 роцi Житомирськiй електростанцiї пiдстанцiй Київських високовольтних електромереж "Турчинка" 110/35/6 кВ, "Коростень" - 110/35/6 кВ, "Овруч"-110/35/10 кВ, "Малин" - 110/35/10 кВ та "Бердичiв" - 6/35 кВ, а також лiнiй 220-110-35 кВ, профiль роботи Житомирської електростанцiї почав змiнюватися. Вона поступово перетворилася на пiдприємство електричних мереж.
У 1965 роцi на базi обласної паротурбiнної електростанцiї створено "Пiдприємство Житомирських електромереж", до якого через п'ять рокiв влилися Бердичiвська, Коростенська та Новоград-Волинська електричнi мережi.
В 1966 роцi працiвники енергетичної галузi вперше святкували День енергетика, вiдзначаючи великi заслуги перед державою.
В 1969 роцi закiнчено будiвництво лiнiї електропередачi напругою 330 кВ "ТпДРЕС-Житомир", реконструйовано Житомирську пiдстанцiю з переводом на напругу 330 кВ та введено в роботу автотрансформатор потужнiстю 200 мВА.
Особливе мiсце в iсторiї розвитку енергетики областi займає сiльська електрифiкацiя. Завдання щодо збiльшення виробництва продовольчих товарiв, пiдвищення культури виробництва в сiльському господарствi, полiпшення умов проживання населення потребували пiдведення електричної енергiї до кожного населеного пункту областi та удосконалення системи управлiння енергетичною галуззю. Кiнець 50-х i 60-i роки насиченi подiями, що пов'язанi з суцiльною електрифiкацiєю сiльського господарства Житомирської областi.
В 1959 роцi видiлено Вiнницьку мiжобласну контору "Сiльенерго" i створено на базi Троянiвського енергооб'єднання Житомирську обласну контору "Сiльенерго". Спочатку до неї увiйшла Троянiвська пiдстанцiя З5/10 кВ потужнiстю 560 кВА, 1,7 км ПЛ-35 кВ i 66 км ПЛ-10 кВ.
В 1960 роцi будується Брусилiвська пiдстанцiя 35/10 кВ з лiнiєю 35 кВ довжиною 42,6 км "Фастiв-Брусилiв", електрифiкуються села i колгоспи Брусилiвського району.
1963 роцi створений Зарiчанський район електромереж, вводяться в експлуатацiю Ружинська, Бiлилiвська i Потiївська пiдстанцiї 35/10 кВ. Цього року сiльським господарствам областi спожито 21,94 млн. кВт.год. електроенергiї, що майже вдвiчi бiльше, нiж у 1962-му.
1964 роцi створений Черняхiвський РЕМ, до складу якого ввiйшли сiльськi електричнi мережi декiлькох районiв, у тому числi й Коростенського.
У створеному обласного енергоуправлiння сiльського господарства на початку цього року працює 11 пiдстанцiй 35/10 кВ сумарною потужнiстю 16400 кВА, 442 пiдстанцiї 10/0,4 кВ, 1230 км ПЛ 6-10 кВ. П ротягом року кiлькiсть пiдстанцiй 35/10 кВ зростає до 15, їх потужнiсть до 19800 кВА. До державної електромережi пiдключено 67 колгоспiв i 108,6 тис. електричних лампочок у будинках селян. Темпи електрифiкацiї сiльського господарства в наступнi роки не зменшується.
В 1965 роцi створено Бердичiвський, Дзержинський та Овруцький райони електромереж.
При Андрушiвському РЕМ працюють майстернi iз виготовлення залiзобетонних пасинкiв, просочення дерев'яних стоякiв ЛЕП i по ремонту трансфор маторiв.
1967-1970 роки ввiйшли в iсторiю як роки закiнчення суцiльної електрифiкацiї сiльського господарства. На кiнець 1968 року всi колгоспи областi вже використовують електричну енергiю, в тому числi 552 iз них отримують електроенергiю вiд державної енергосистеми. Iз 1725 населених пунктiв областi електрифiковано 1546, або 84 вiдсотки. В енергоуправлiннi сiльського господарства областi працює
12 РЕМ, 29 пiдстанцiй 35-110 кВ, 2201 ТП 10/0,4 кВ, 15485 км ПЛ 0,4-35 кВ.
У подальшi роки продовжується робота iз удосконалення структури управлiння електроенергетикою України. Згiдно наказу Мiненерго УРСР вiд 10.02.1972 р. № 23, енергоуправлiння сiльського господарства областей перетворенi в обласнi пiдприємства сiльських електричних мереж, а в усiх адмiнiстративних районах областi створенi райони електричних мереж.
В 1978 роцi, згiдно Постановою Ради Мiнiстрiв № 17 та наказу ВЕО "Київенерго" № 45, створюються комплекснi пiдприємства електричних мереж. На Житомирщинi їх створено три - Схiдне, Захiдне та Коростенське. Вони, зокрема,були призначенi обслуговувати електричнi мережi всiх напруг, що знаходились в їх зонi. В 1976 роцi, щоб пiдвищити надiйнiсть енергопостачання споживачiв пiвнiчних районiв областi, вводиться в експлуатацiю лiнiя "ЧАЕС - пiдстанцiя Лiсова" напругою 330 кВ та пiдстанцiя 330/110/10 кВ потужнiстю 200 мВА.
Але настав трагiчний 1986-ий, який вiдомий людству як рiк, у який сталася аварiя на Чорнобильськiй АЕС. В її лiквiдацiї приймала участь велика кiлькiсть працiвникiв пiдприємств електричних мереж; усi завдання, що були поставленi нашим працiвникам, виконанi з честю . В той важкий рiк за неймовiрно короткi строки в 30-кiлометровiй зонi були збудованi та введенi в експлуатацiю пiдстанцiя 110/10 кВ "Дiброва" потужнiстю 12600 кВА та лiнiя напругою 110 кВ "Польова-Дiброва", iншi об'єкти.
За вiсiм рокiв, починаючи з 1980 року, в пiвнiчних районах областi було реконструйовано пiдстанцiї 110/35/10 кВ "Народичi", побудовано лiнiї напругою 110 кВ "Овруч-Ласки" та "Ласки- Народичi", що дало можливiсть замкнути кiльце лiнiй 110 кВ пiдстанцiй "Лiсова-Народичi-Ласки-Овруч-Лiсова". Це сприяло пiдвищенню надiйностi енергопостачання Овруцького та Народицького районiв, що здiйснювалося до цього за тупиковою схемою.
Незважаючи на труднощi, пов'язанi з аварiєю, енергетика областi продовжувала розвиватися, збiльшувала обсяги та надiйнiсть постачання електроенергiї.
На виконання Указу Президента України “Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України “ від 04.04.92 № 282/92 та наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 05.07.95 № 117 “ Про створення ДАЕК ”Житомиробленерго” була заснована Компанія Державна реєстрація здійснена Корольовським райвиконкомом м. Житомира 10.07.95., реєстраційний номер 22048622. Так 10 липня 1995 року на базі трьох діючих підприємств електричних мереж: Західного, Коростенського і Східного, що працювали на той час в Житомирській області, було створено єдину компанію – Державну акціонерну енергопостачальну компанію «Житомиробленерго».
Приватизація Компанії проведена згідно з затвердженим Фондом державного майна України планом розміщення акцій.
Початок розміщення акцій - 09.01.96р., закінчення – 30.11.2001р.В результаті реалізації плану розміщення акцій акціонерами ВАТ ЕК Житомиробленерго стали більше 16тис. громадян України. Пакет розміром 75,56 % від статутного фонду було реалізовано на конкурсі в квітні 2001 року промисловому інвестору – “Державне підприємство Східнословацькі енергетичні заводи “ м. Кошице.
30 листопада 1999 року загальні збори акціонерів прийняли рішення щодо перейменування ДАЕК ”Житомиробленерго” на ВАТ ”ЕК ”Житомиробленерго”.
Енергетицi Житомирщини - трохи бiльше 100 рокiв, але це лише мить iсторiї. З енергетикою областi пов'язанi долi багатьох тисяч людей, якi зробили свiй вагомий внесок у її розвиток. Особливо необхiдно вiдмiтити Топачевського Петра Миколайовича, Глобенка Валентина Фомича , Лушкiна Володимира Андрiйовича, Зибюка Iвана Корнiйовича, Андрiйчука Юрiя Андрiйовича, Старовойтова Петра Васильовича , Юнака Бориса Андрiйовича, Новакiвського Василя Петровича, Демянчука Олександра Олександровича та iнших енергетикiв. Саме вони робили i роблять усе необхiдне для пiдтримання галузi в належному станi, щоб забезпечити електроенергiєю промисловiсть, сiльське господарство та всiх мешканцiв Житомирської областi.

Створення електричної лабораторії на початку електрифікації сільських споживачів Житомирщини від державних електричних мереж

У 50-х роках від Бердичівської та Коростеньскої електростанцій по лініям 6 кВ були електрифіковані деякі приміські села. Частина приміських сіл міста Житомира отримувала електроенергію від Житомирської міжколгоспонї ГЕС, яка працювалал паралельно з Житомирською електростанцією на лінії 6 кВ “зв’язок з РП-9”.
Вперше в історії Житомирщини в 1958 році від лінії 35кВ “Смолянка-Бердичів”, по якій дві міські електростанції Бердичівська та Житомирська працювали на паралельну роботу, побудували першу державну підстанцію 35/10 кВ сільськогосподарського призначення в с. Озерянка під назвою “Троянівська” з одним трансформатором потужністю 560 кВА та заміною в 1960 р. на 1000 кВА.
Від ПС 35/10 кВ “Троянів” по лініям 10 кВ були підключені села частини Житомирського, Андрушівського, Бердичівського та Чуднівського районів. На базі цієї підстанції в 1958 р. створене Троянівське експлуатаційне відділення електромереж, підпорядковане конторі “Вінницясільенерго”. А у 1959 р. Троянівське відділення, з підстанцією, перейшло у нову створену експлуатаційну структуру “Житомирсільенегро”, яка у 1960 р. переіменована у Житомирське енергоуправління сільського господарства, що підпорядковувалося Київському “Головсільенерго” Міністерства сільського господарства УРСР. А при створенні Міністерства енергетики і електрифікації УРСР “Головсільенерго” перейшло у його підпорядкування. До складу Житомирського енергоуправління сільського господарства на той час входили: електролабораторія з майстернею по ремонту трансформаторів, Троянівська ПС 35/10 кВ з мережною дільницею, орендовані Ново-Миронівська ГЕС та Івницька ПС 35/6 кВ військової частини. Пізніше були прийняті в експлуатацію сільські електромережі 6 кВ від Бердичівської електростанції.
З організацією Житомирського енергоуправління сільського господарства настав період повної електрофікації сіл Житомирщини від державних електричних мереж, яка з кожним роком набирала швидких темпів.
На початку організації Троянівського експлуатаційного відділення сільських електромереж “Вінницясільенерго” в м. Житомирі по вул. Бердичівське Шосе (теперішня Жуйко, 16), де розташований високовольтний РЕМ, у 1958 р. була створена електротехнічні лабораторія, яка виконувала обов’язки теперішніх електротехнічний служб (підстанцій, РЗАВ, ІЗП, СДТУ, майстерні з ремонту трансформаторів та служби транспорта).
Для організації лабораторії Вінницькою конторою “Сільенерго” була виділена стара пересувна електролабораторія на шасі автомобіля ГАЗ-51 з електроприладами, високовольтною установкою для випробування обладнання і силових кабелів 6-10 кВ та центрофугою для сушки трансформаторного масла виробничою потужністю 300 л/годину.
До обов’язків електролабораторії входили забезпечення налагоджувальних робіт нових та технічне обслуговування старих власних і електроустановок сільських споживачів згідно їхніх заявок чи заявок монтажної будівельної організації “Сільенерго” В приміщенні біля 35 м була створена утворена майстерня по ремонту трансформаторів 10(6)/0,4(0,23)кВ. У майстерні змонтували зняту з автолабораторії центрифугу для сушки трансформаторного масла.
В середині приміщення вздовж вузької колії рухався ручний тельфер.
В іншому куту приміщення установили старенький відремонтований станок для намотування на голий дріт ізоляції з ниток бавовни чи льону.
На той час у споживачів знаходилися в експлуатації трансформатори 6 – 10 кВ з мідними обмотками. Але на початку електрифікації сільської енергетики було розпочато випуск трансформаторів з алюмінієвими обмотками.
Пошкодження трансформаторів з мідними обмотками супроводжувалося обгоранням бавовняної ізоляції, а сам дріт можливо було реставрувати шляхом намотування нової ізоляції з ниток.
В алюмінієвих обмотках у місці пошкодження дріт вигорав і розсипався на шматочки, тому весь такий дріт неможливо реставрувати, а тільки частково. Для обмотки високої сторони алюмінієвих трансформаторів використовували жили з дротів повітряних ліній марки А16, А35, А50, А75. Вони розмотувались по одній жилці, запускали у станок і отримували готовий обмотувальний дріт для ремонту трансформаторів старого стандарту 20, 30, 50, кВА і нового 25, 40, 63 і 100 кВА. Для пайки алюмінієвих дротів використовували спеціальні обжимні кліщі, а для спайки дротів використовували трансформатор безпечної напруги 0,16 – 0,25 кВт та графітову щітку від колекторного двигуна чи генератора. Мідні дроти закручували і графітною щіткою зварювали до отримання мідного шарику на кінці.
Мідний дріт відновлювали повністю, для цього зі спаленої обмотки знімали дріт, стару ізоляцію спалювали паяльною лампою. Потім намотували на пусту котушку і запускали у станок. Слід сказати, що якість реставрованих дротів була достатньо надійною. Спалені первинні і вторинні обмотки трансформаторів намотували вручну коловоротом з заміною його діаметру у залежності від потужності трансформатора. Кожний ряд обмотки обмотували ізоляційним папером. Бавовняну і паперову ізоляцію кожного ряду обмотки пропитували ізоляційним лаком (слід зауважити, що зараз у майстернях ремонтують трансформатори тільки заміною новими заводськими обмотками).
Для сушки трансформаторів, після ремонту, у майстерні працювала сушка, в якій могла поміститися активна частина трансформатора потужністю до 500 кВА.
Після складання обмоток вимірювали коефіцієнт трансформації шляхом подання на високу сторону 3-фазної напруги 380 В разом зі стальним осердям (без бака). Потім ця активна частина трансформатора на візку розміщалась в сушку. Контроль ізоляції обмоток виконували мегомметром на 2500 В при відключеній печі, шляхом викоту візка з активною частиною. При вимірюванні надавали поправку показників на температуру. Якщо ізоляція обмоток була у нормі, активну частину ручним тельфером опускали у бак, закріплювали, підключали прохідні ізолятори і заливали сухим трансформаторним маслом. Потім знову вимірювали ізоляцію та проводили інші лабораторні випробування і оформлювали протоколи.
Слід відмітити, що якість таких відремонтованих трансформаторів була високою, надійнйсть роботи гарантована.
Якщо на ТП з високої сторони встановлені рекомендованою технічною літературою запобіжники, згідно потужності, то трансформатори проацювали довго і надійно, рекламацій на їх ремонт не було.
Ремонт пошкоджених трансформаторів виконував спочатку один, а потім два чоловіки. На той період такої майстерні було досить, щоб своєчасно відремонтувати пошкоджені трансформатори сільських споживачів.
В 50-х роках у містах Житомир, Бердичів, Коростень та інших напруга розподільчих мереж була на рівні 6 кВ. тому сільські споживачі навколо цих міст потребували трансформатори з напругою 6/0,4 кВ. заводи “Сільелектро” розпочали будівництво трансформаторів тільки 10/0,4 кВ, які постачалися сільським споживачам. Тому в обов’язки електролабораторії входили переобладнання таких трансформаторів з напругою 10 на 6 кВ. Для цього зливали масло з трансформаторів, відкривали активну частину і переробляли групу з’єднань обмоток високої сторони з “зірки” на “трикутник”, тобто 12-у на 11-у групу напругою 6 кВ.
Таку переробку виконували таким чином, щоб у майбутньому можна було легко перейти на “зірку” з напругою 10 кВ.
Слід відмітити, що на перших підстанціях 100 і 35 кВ, трансформатори власних потреб проектувалися з напругою 10/0,23 кВ. Тому при налагодження обладнання ми переробляли групу з’єднань обмотки низької сторони ТВП з “зірки” на “трикутник”.
В 1961 р. енергоуправління сільського господарства “Укрголовсільенерго” надало нову пересувну автолабораторію Ярославського електромеханічного заводу. Автолабораторія була укомплектована усіми необхідними електроприладами та іншим пристосуванням та обладнанням. У кузові розміщувався генератор змінного струму потужністю 16 кВА з приводом від автомобільного двигуна. Двигун міг видавати біля половини потужності генератора, а далі оберти зменшувалися і він зупинявся.
На початку електрифікації сільського господарства генератор був важливо необхідним елементом при роботах в електроустановках, напруги живлення від стороннього джерела, для налагодження релейного захисту і випробування обладнання, на нових побудованих електроустановках не було звідки взяти. Стороння напруга також була необхідна при ремонтно-технічному обслуговуванням однотрансформаторних підстанцій 110-35 кВ коли вимикалися силові трансформатори.
Після введення в експлуатацію нової автолабораторії типу ЕТЛ-10 та додатковим придбанням необхідного обладнання та вимірювальних приладів налагоджувальні та експлуатаційні роботи виконувалися у повному обсязі згідно діючих, на той час, норм перевірок та випробувань.
Обладнання 35 кВ випробувалося методом половинного ділення тому, що ЕТЛ-10 видавала максимальну напругу 60 Кв, а потрібно 90 кВ. Таким способом випробувалися і захисні засоби на 35-110 кВ.
У пересувних лаборатіях ЕТЛ-10 до випробувального апарату промислової частоти додатково була встановлена кенотроння приставка для подачі постійного струму підвищеної напруги на силові кабелі 6-10 кВ.
На початку 1963 р. енергоуправління придбало дві нові автоелектролабораторії ЕТЛ-35 та одну ЕТЛ-10. Автолабораторія ЕТЛ-35 мала випробувальну установку напругою до 120 кВ та різні електровимріювальні прилади, в тому числі і міст типу МД-16 для випробування тангенса кута діелектричних втрат. Тобто на початок 1963 р. електролабораторія енергоуправління сільського господарства була укомлпектована всім необхідним обладнанням для налагодження та експлуатації підстанцій 35 і 110 кВ.

Перші пристосування і установки для обслуговування пристроїв релейного захисту і автоматики

На початку побудови перших підстанцій 35 кВ, дизельних електростанцій та ГЕС для перевірки і налагодження релейного захисту комплектних перевірочних установок енергетичною промисловістю в Україні взагалі не випускали. Але лабораторними приладами і регулюючими автотрансформаторами електролабораторія булла забезпечена. Тому при перевірці пристроїв релейного захисту складали тимчасові перевірочні схеми у залежності від виду релейного захисту.
Лише на початку 70-х років Київський завод «Точелектроприлад» приступив до випуску установок для перевірки релейного захисту типу УПЗ-1(простих) та УПЗ-2(складних) , якими користуються групи РЗА і до тепер.
У 1980-х роках Київський завод «Точелектроприлад» приступив до випуску перевірочних установок нової модефікації типу У5052, ЭУ5001(простих) та У5053, ЭУ5002(для складних релейних захистів).
Ці установки призначені для експлуатації у приміщеннях служби РЗА чи підстанції 110 кВ. Такі установки перевозити на сільські підстанції неможливо - розсипаються від тряски по поганих автомобільних дорогах.
З часу заснування електролабораторії трансформатори струму релейного захисту , прилади вимірювання і обліку перевірялися так як і тепер у деяких групах РЗА по тимчасовій схемі: лабораторний автотрансформатор (ЛАТР)-амперметр-вольтметр.
Для налагодження і перевірки релейної апаратури перед кожною роботою складали тимчасову схему ЛАТР-амперметр-вольтметр-навантажуючий трансформатор, при необхідності використовували трансформатор струму типу „бублик” і електросекундомір. За навантажуючий трансформатор використовували трансформатор безпечної напруги 220/24 В потужністю 160-250 кВА. Цього було досить щоб налагодити реле захисту і автоматики.
В 1963 році нові автолабораторії були укомплектовані комплектними вимірювальними валізками типу К50 з додатковим лабораторним трансформатором струму. Такі вимірювальні комплекти замінили струмові кліщі, так як їх клас точності і шкала не дозволяли перевірку реле. До цього для перевірки реле складали додаткову схему з астатичними вимірювальними приладами класу точності 0.5. Для проведення таких робіт потрібні додаткові затрати робочого часу. Особливо у зимовий період складання тимчасових перевірочних схем на відкритих ділянках було незручно. Щоб усунути усі перераховані вище недоліки у 1967 році мною була запропонована перша комплектна переносна установа для перевірки реле, трансформаторів струму та про вантаження релейного захисту і автоматики вторинним чи первинним струмом для підстанцій з простими захистами. Вага установки 40 кг. Виготовлена у формі паралелепіпеда із переносними ручками розміром 600х400х300 мм. Установка зручна в експлуатації, легко переноситься двома працівниками. Така установка для перевірки релейного захисту експлуатується у службі РЗА до теперішнього часу з незначними доробками.

Ремонт і державна повірка лічильників електроенергії при електролабораторії.

З ростом сільських електроустановок з'явилась необхідність у ремонті та державній повірці приладів обліку електричної енергії. У 1961 році електролабораторія одержала стаціонарну установку для регулювання та перевірки електровимірювальних приладів. А на початку 1962 року прийняли на роботу з Житомирського енергозбуту міської електростанції Кучера Д.П., який доповнив і обладнав установку для перевірки після ремонту 3 – х і однофазних електричних лічильників. А влітку організували ремонт та державну повірку приладів обліку електроенергії.
На початку 60 – х років минулого століття одного стаціонарного стенда було достатньо, щоб відремонтувати і виконати державну повірку в установлені строки електричних лічильників Житомирського енергоуправління Але з швидким ростом сільських електричних мереж області з'явилась необхідність в організації ремонту та державної повірки приладів електричної енергії в західній та північній частині Житомирщини.
Так у 1967 році передали одну установку по ремонту електричних лічильників в Овручський РЕМ.
А1968 року організували ремонт 3 – х і однофазних електричних лічильників в Новоград – волинському сільському РЕМ.
Після організації ремонту лічильників у північній і західній частині області, на деякий час, ми вирішили технічне обслуговування цих приладів сільських споживачів.
За правильне підключення 3 – х фазних лічильників на підстанціях 35 – 110 кВ відповідав я.
На початку 60 – х років минулого століття, приладів типу ВАФ –85 для зняття векторних діаграм підключених 3 – фазних двоелементних лічильників без розмикання струмових кіл під навантаженням не було. А наладку роботи лічильників виконували шляхом продзвонкі дротів з'єднання від вимірювальних трансформаторів напруги і струму при вимкнутому обладнанні. З приладів користувалися фазовказівником та тестером.
В 1960 році на Житомирщині збудували нову підстанцію 35/10 кВ Брусилівську – сільськогосподарського призначення. А в 1961 році ввели в експлуатацію Дубовецьку і Андрушівську підстанції 35/10 кВ у налагодженні яких я не приймав участь, так як чергував на Троянівській підстанції.
Із розвитком державних електричних мереж у сільских господартвах Житомирщини монтажною організацією “Житомирсільелектробуд” будували дизельні і гідравлічні електричні станції спочатку 30 – 60 кВА, а потім 120 кВА. Обслуговування старих та налагоджених нових збудованих дізельних електростанцій 120 кВА, згідно заявок , виконували ми
На початку 60 – х років сільським споживачам почали постачати сільгоспмашини із більш потужніми електродвигунами, запуск яких від малопотужних дізельних електростанцій (ДЕС) та ГЕС був малоуспішним
Тому наша задача була добре налагодити схему автоматичного регулювання збудження при збільшенні навантаження, особливо короткочасними пусковими струмами електродвигунів. У нових, на той час, генераторах 120 кВА примінялася удосконалена схема автоматики регулювання збудження, яку при наявності наших лабораторних приладів можно було чітко налагодити.
Такі перші ДЕС по 120 кВА були налагоджені в с. Пиріжках Малинського району, Народичського відділення “Сільхозтехніки” та інші.
В селах, де перші електроустановки, із власних електростанцій були побудовані у 40 – х і 50 – х роках, на початок 60 –х років прийшли у незадовільний технічний стан. Ізоляція генераторів та кіл комутації була забруднена, з низьким опором по відношенню до “землі” та між різними фазами. Заземлення старих електростанцій та ліній 0,4 кВ мали великий опір до 300 – 1000 Ом. Експлуатувати такі електроустановки було небезпечно.
У Житомирському енергоуправлінні с.г. на початку 60 –х років були передбачені посади техніків та інженерів ЕПУ. В їх обов'язки входили надання технічної допомоги по експлуатації сільських електроустановок визначити незадовільний стан таких електроустановок сільських споживачів без приладів було неможливо. Тому після обстеження електрогосподарств сіл техніками ЕПУ в електролабораторію поступали заявки на проведення лабораторних робіт
Перші підстанції 35/10 кВ заводом виготовлювачем КРУН – 10 не комплектували вторинними шинками РЗА, для з'єднання між шафами. Ці шинки ми виготовляли з ізольованого дроту, заготовлювали бірки, викладали джгути і з'єднували болтами М4 на затискних клемах.
З вводом цих підстанцій з'явився значний об'єм лабораторних робіт по підключенню сільських споживачів від нових збудованих ліній 10 кВ. При можливості виїздив авто лабораторією для вводу нових ТП і КТП – 10/0,4 кВ сільських споживачів від ліній 10 кВ. Інколи разом з державною комісією брав прилади і їхав автомобілем “Сільелектробуд” для проведення лабораторних вимірювань і давав дозвіл на вмикання під напругу і навантаження.

О.М.Ліфер