Люблінський (Мотошнович, Мотошнович Люблинський, Моtosznowicz Lubli?ski) Юліан (Юлій) Казимирович (1798 або 1799 — 07.09(26.08). 1873) – один із засновників Товариства з'єднаних слов'ян, мемуарист. Дістав прізвище від назви села Люблинець (нині с-ще міськ. типу Ковельського р-ну Волин, обл.), яким володіли його предки. Народився в сім'ї збіднілого шляхтича Казимира (Казимежа) Мотошновича та його дружини Констанції. Після смерті батька 1803 відданий до школи ченців-піарів у Межиріччі Корецькому Рівненського повіту Волинської губернії. Закінчив там навчання 1809 р., після чого продовжив освіту вдома. 1817 новоград-волинська шляхта обрала його засідателем нижнього земського суду. Потому він вступив до Кременецького ліцею. 1818 р. за дорученням кн. А. Чарторийського впорядковував діловодство Віденського університету (нині Вільнюський університет). Од 1819 р. — вільний слухач відділення адміністрації та права Варшавського університету. Брав участь у нелегальному молодіжному русі, за відзначення річниці Конституції Речі Посполитої Третього травня 1791 р. отримав догану від властей. Згодом арештований за революційні зв'язки й 1822 р. у кайданах висланий під нагляд поліції до Новограда-Волинського, за місцем проживання матері.
1823 р. разом із К.Борисовим і П.Борисовим заснував Товариство з'єднаних слов'ян, перекладав присягу його членів і правила («катехізис») французькою та польською мовами. Формально відійшов од товариства, коли воно пристало до Пд. товариства. Затриманий властями 27 (15) лютого 1826 р., з Житомира допроваджений на петербурзьку гауптвахту Головного штабу, 14 (2) березня ув'язнений у Петропавловській фортеці й там залишався до 19 (7) лютого 1827 р. У липні 1826 р. за 6-м розрядом інкримінованої йому провини засуджений на 5-річну каторжну працю та наступне поселення з позбавленням дворянства (невдовзі термін каторги було скорочено до 3-х років).
Із 16 (4) квітня 1827 р. перебував у Читинському острозі, у серпні 1829 р. переведений до Тункінської фортеці Іркутської губернії (нині с. Тунка в Республіці Бурятія, Російська Федерація). Жив на призначену йому від казни солдатську пайку. Одружився з місцевою козачкою Агафією Тюменцевою, виховував 2-х синів і 3-х доньок. Бідував. Намагався впровадити в тій місцевості хліборобство. 1845 р. переведений до с. Жилкино (нині село Іркутської обл., Російської Федерації), служив по відкупу в Іркутську. 1856 р. амністований, 1857 р. приїхав до Санкт-Петербурга. Наступного року влаштував дітей Зенона та Михайла до кадетського корпусу, замешкав у Славуті під прихистом Л. Сапіги. 1872 р. осів у С.-Петербурзі. Писав нотатки мемуарного характеру, передав їх О. Герцену. Помер у м. С.-Петербург. Похований на Маріїнському цвинтарі.

 

ДЖерело: "Історична Волинь"

Усенко П. Г. Люблінський Юліан Казимирович / П. Г. Усенко // Енциклопедія історії України / НАН України, Ін-т історії України ; ред. рада : В. М. Литвин (гол. ради) ; ред. колегія : В. А. Смолій (ред. колегія). – К. : Наук. думка, 2009. – Т. 6. Ла-Мі. – С. 382-383.


Фото з сайту:
http://ru.wikipedia.org/